ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.04.2017Справа № 910/3701/17
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"
про стягнення 5 503,66 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Панченко Ю.В. (представник за довіреністю № 92/2017 від 03.01.2017р.).
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (надалі також - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 5 503,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, при цьому посилаючись на їх недоведеність та необґрунтованість, а саме на відсутність встановленої у судовому порядку вини водія ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, що мала місце 20.05.2016р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 11.04.2017р. Крім того, направлено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України про надання інформації по справі.
В судове засідання 11.04.2017р. представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 11 квітня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03.11.2015р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0902026.405 (надалі - Договір страхування) зі строком дії з 04.11.2015р. до 03.11.2016р., відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля "Сеат", реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль).
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
20.05.2016р. по вул. Ушакова, 45 в м. Херсоні, ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Сеат", реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.
Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.08.2016р. у справі №766/3942/16-п провадження відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно рахунку СТО (ТОВ «Юг-Авто») № YUGS018104 від 18.07.2016р. вартість ремонту транспортного засобу "Сеат", реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 7 403,66 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №0588.206.16.01.01 від 20.07.2016р. та розрахунку до нього розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 5 503,66 грн.
З урахуванням рахунку СТО, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив страхове відшкодування в сумі 5 503,66 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №15520 від 25.07.2016р. на вказану суму.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує, зокрема, шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
З огляду на викладене, належним доказом в підтвердження наявності вини страхувальника у вчиненні ДТП є постанова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності або вирок суду відносно водія застрахованого транспортного засобу, які набрали законної сили.
Ст. 1191 Цивільного кодексу України та п.38.2.1 ст.38 Закону передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Згідно ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.
Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як було зазначено вище, позивачем з урахуванням рахунку СТО, на підставі складеного ним Страхового акту №0588.206.16.01.01 від 20.07.2016р. виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 5 503,66 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.
Виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. За змістом статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку). Суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення (рішення Конституційного суду України № 1-34/2010 від 22.12.10. № 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху).
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Хоча Конституція України прямо не встановлює презумпції невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, однак, принцип невинуватості особи повною мірою стосується й осіб, що обвинувачуються у вчиненні адміністративних правопорушень, за які настає відповідальність карального характеру. Таким чином, презумпція невинуватості має діяти не лише для випадків обвинувачення у вчиненні злочину, але й щодо адміністративних правопорушень.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (презумпція невинуватості).
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
На підставі ст. 221 КУпАП виключно судами (районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями)) розглядаються справи про передбачені ст. 124 КУпАП адміністративні правопорушення (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна).
Разом з тим, як вбачається з постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 30.08.2016р. у справі №766/3942/16-п провадження відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Вказаним судовим рішенням не встановлено вини водія ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, що мала місце 20.05.2016р. в м. Херсоні на вул. Ушакова, 45 за участю застрахованого позивачем автомобіля.
При цьому, за висновками суду встановлені у Довідці про ДТП № 92056693 від 20.05.2016р. та постанові Херсонського міського суду Херсонської області від 30.08.2016р. у справі №766/3942/16-п обставини не можуть вважатись належними доказами на підтвердження наявності (відсутності) вини водія ОСОБА_2 саме у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а доводять лише ознаки порушення Правил дорожнього руху України.
З огляду на викладене, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено застрахований у позивача автомобіль "Сеат", реєстраційний номер НОМЕР_1, у суду відсутні правові підстави покласти на відповідача обов'язок по виплаті страхового відшкодування.
До аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 05.04.2017р. у справі №910/18105/16.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторони повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Положеннями ст. 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Разом з тим, звертаючись з даним позовом до суду позивач не довів порушення відповідачем своїх прав і охоронюваних законом інтересів, як необхідної умови для їх захисту в судовому порядку.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою в позові, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.04.2017р.
Суддя С.М. Морозов