"11" квітня 2017 р. м. Київ К/800/37653/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Загороднього А.Ф.,
Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Пасаж Плюс» на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Пасаж Плюс» до Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області про зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
У березні 2013 року Приватне підприємство «Пасаж Плюс» (далі - ПП «Пасаж Плюс») звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області (далі - Управління), в якому просило зобов'язати зарахувати суму переплати зі сплати страхових внесків в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 56979,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що з 03 липня 2006 року по 31 грудня 2010 року ПП «Пасаж Плюс» сплачувало внески на загальнообов'язкове соціальне страхування відповідно до чинних на той час положень Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ № 727/98) і Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) в розмірах 42 % і 33,2 % відповідно, що призвело до надмірної їх сплати, а Управління відмовилося зарахувати суму переплати зі сплати страхових внесків в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року позов задоволено.
Зобов'язано Управління зарахувати суму переплати ПП «Пасаж Плюс» зі страхових внесків у розмірі 56979,20 грн в рахунок сплати цим підприємством єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ПП «Пасаж Плюс» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року залишити в силі.
Суддя Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1. 19 липня 2013 року відкрив касаційне провадження за скаргою ПП «Пасаж Плюс».
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2016 року касаційну скаргу № К/800/37653/13 ПП «Пасаж Плюс» на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у вказаній справі було розподілено судді-доповідачу Заїці М.М., у зв'язку звільненням судді ОСОБА_1
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПП «Пасаж Плюс» перебуває на обліку в Управлінні.
Відповідачем у період з 25 по 29 липня 2011 року було проведено планову перевірку ПП «Пасаж Плюс» щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України за період з 03 липня 2006 року по 29 липня 2011 року, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за вказаний період, за результатами якої 29 липня 2011 року складено довідку № 134.
Згідно вказаної довідки, станом на 29 липня 2011 року позивач має переплату по страхових внесках у розмірі 58982,60 грн, що перевищує суму внесків, фактично нарахованих на фонд оплати праці.
14 листопада 2012 року позивач звернувся до Управління із заявою, в якій просив зарахувати надлишково перераховані кошти єдиного податку в сумі 58982,60 грн, підтверджених довідкою від 29 липня 2011 року №134, в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви в частині проведення зарахування коштів в рахунок сплати єдиного соціального внеску в розмірі 56979,20 грн, посилаючись на роз'яснення Пенсійного фонду України від 13 січня 2011 року, згідно якого зарахування сум переплат зі сплати страхових внесків в рахунок сплати єдиного внеску не допускається.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в період із липня 2006 року по грудень 2010 року позивач, перебуваючи на обліку в Управлінні, сплачував страхові внески на загальних підставах, передбачених Законом № 1058-IV в розмірі 33,2%, 42 % від фонду оплати праці в повному обсязі та в складі єдиного податку відповідно до вимог Указу № 727/98, то вимоги щодо зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 56979,20 грн підлягають задоволенню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частину єдиного податку, сплаченого позивачем на окремий рахунок відділення Державного казначейства України, наступного дня після надходження коштів зазначене відділення перерахувало (в розмірі 42 %) до Пенсійного Фонду України, а Пенсійний Фонд України обліковував її як страхові внески, що не змінює правової природи податку і не набуває ознак збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Ця властивість єдиного внеску унеможливлює застосування до нього норм Закону № 1058-IV, якими регулюються підстави, умови та порядок зарахування коштів в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Колегія суддів касаційної інстанції з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може, враховуючи наступне.
Закон № 1058-IV, з моменту набрання ним чинності, регулював відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 5). Дія інших нормативно-правових актів могла поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначалися: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширювалася його дія; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Указ № 727/98, яким запроваджувався спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, був спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва і до набрання чинності Законом № 1058-IV врегульовував питання сплати внесків, зокрема на державне пенсійне страхування.
Так, відповідно до статті 3 Указу № 727/98 суб'єкти підприємницької діяльності-юридичні особи мали сплачувати єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України (далі - Держказначейство). Відділення Держказначейства наступного дня після надходження коштів повинні були перераховувати суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 відсотків; до місцевого бюджету - 23 відсотки; до ПФУ - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків.
Пунктом 5 Порядку зарахування, розмежування і обліку єдиного податку суб'єктів малого підприємництва, затвердженого наказом Головного управління Держказначейства від 29 грудня 1998 року № 107, передбачалося, що розподіл суми єдиного податку суб'єктів малого підприємництва між державним бюджетом, місцевими бюджетами, ПФУ, Фондом соціального страхування у співвідношенні, встановленому Указом № 727/98, здійснюють відділи розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів територіальних відділень Держказначейства.
У своїх листах від 19 березня 2004 року № 2645/04 та 15 жовтня 2007 року № 16442/03-30 Пенсійний Фонд України надав роз'яснення платникам страхових внесків, які перебували на спрощеній системі оподаткування, про те, що частина сум єдиного податку, що перераховується органами Держказначейства на рахунки органів ПФУ, зараховується в рахунок сплати страхових внесків, нарахованих страхувальником у встановлених законодавством розмірах на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників. Зарахування мало здійснюватися на підставі платіжного документа, який підтверджував сплату єдиного податку, поданого платником одночасно з поданням до органів ПФУ щомісячного розрахунку суми страхових внесків, та даних органів Держказначейства про перерахування до бюджету ПФУ частини сум єдиного податку.
Таким чином, сплачена суб'єктами підприємницької діяльності-юридичними особами, які перебували на спрощеній системі оподаткування, частина сум єдиного податку, що перераховувалася органами Держказначейства на рахунки органів Пенсійного Фонду України, зараховувалася в рахунок сплати страхових внесків.
Суди встановили, що ПП «Пасаж Плюс» мало переплату по страхових внесках за період з 03 липня 2006 року по 31 грудня 2010 року у сумі 56979,20 грн, що підтверджувалось Довідкою Управління від 29 липня 2011 року № 134 про результати планової перевірки позивача щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України.
Відповідно до частини тринадцятої статті 20 Закону № 1058-IV суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків у порядку і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду.
Облік надходжень і витрат коштів Пенсійного фонду відповідно до частини першої статті 76 Закону № 1058-IV здійснюють виконавчі органи Пенсійного фонду.
Порядок повернення надміру сплачених страхових внесків, що діяв під час сплати позивачем єдиного податку, було врегульовано і підзаконними нормативно-правовими актами, а саме: пунктом 11.17 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року № 64/8663; у редакції, чинній на час виникнення переплати; далі - Інструкція), який в подальшому був виключений на підставі постанови правління ПФУ від 22 жовтня 2010 року № 25-1, та Порядком ведення обліку, який з 1 січня 2011 року втратив чинність.
Разом з тим із 1 січня 2011 року набрав чинності Порядок зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів, затверджений постановою правління ПФУ від 27 вересня 2010 року № 21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 року за № 955/18250).
Саме цей Порядок був чинним на час виникнення спірних відносин і визначав, зокрема, процедуру повернення коштів помилково або надмірно сплачених сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій або інших коштів на відповідний рахунок органу ПФУ, відкритий в органах Держказначейства для їх зарахування, відповідно до встановленого розміру єдиного внеску (пункт 4 указаного Порядку). Механізм повернення надміру сплачених страхових внесків був аналогічним тому, який діяв до 1 січня 2011 року.
Слід зазначити, що страхові платежі та внески за своїм правовим статусом є одним і тим же і розпорядником цих коштів є Пенсійний Фонд України.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України на підставі аналізу зазначених норм права дійшла висновку, що сплачена суб'єктами підприємницької діяльності-юридичними особами, які перебували на спрощеній системі оподаткування, частина сум єдиного податку, що перераховувалася органами Держказначейства на рахунки органів Пенсійного Фонду України, зараховувалася в рахунок сплати страхових платежів, у зв'язку з чим на них поширюється законодавство щодо порядку повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 січня 2015 року № 21-402а14 та від 10 лютого 2015 року № 21-579а14.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відмовляючи позивачу у зарахуванні суми переплати зі сплати страхових внесків в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 56979,20 грн, відповідач діяв з порушенням норм чинного законодавства.
За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Пасаж Плюс» задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Пасаж Плюс» до Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області про зобов'язання вчинити певні дії скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року залишити в силі.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий Заїка М.М.
Судді Загородній А.Ф.
Мойсюк М.І.