"06" квітня 2017 р. м.Київ К/800/32046/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Донець О.Є.,
Мороз В.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Криворізької міської ради, треті особи - Фінансове управління виконкому Криворізької міської ради, Управління розвитку підприємництва виконкому Криворізької міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення, -
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Криворізької міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 24 червня 2015 року №2706 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Кривому Розі».
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про недотримання відповідачем при прийнятті рішення вимог п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України в частині встановлення ставки податку з урахуванням місця розташування (зональності) об'єктів нерухомості, неврахування його пропозицій та зауважень до регуляторного акту. Посилається на порушення його прав та інтересів як власника торгівельного комплексу у м.Кривому Розі.
Постановою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та нечинним рішення Криворізької міської ради від 24 червня 2015 року №2706 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Кривому Розі».
Суд першої інстанції виходив із невідповідності рішення міської ради умовам ст.266 Податкового кодексу України щодо врахування місця розташування (зональності) об'єктів нерухомого майна при встановленні ставки податку, що є підставою для визнання вказаного рішення нечинним.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року задоволено апеляційну скаргу Криворізької міської ради; постанову Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2016 року скасовано; прийнято нову постанову; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було порушено вимог норм ст.266 ПК України, оскільки рішення про встановлення ставок податку на нерухоме майно прийняте міською радою на виконання вимог Закону, в межах власної дискреції. Крім того, апеляційний суд зазначив про недоведеність позивачем факту порушення оскаржуваним рішенням його прав.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року скасувати, залишити в силі постанову Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2016 року.
У касаційній скарзі позивач зазначає про невірне трактування та невідповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та із матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2016 року Криворізькою міською радою прийнято рішення №3706 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м.Кривому Розі», яким затверджено розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Кривому Розі, для всіх визначених Податковим кодексом України типів об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості для усіх місць розташування (зональності) згідно з додатком, а саме щодо житлової нерухомість, яка перебуває у власності фізичних осіб - 0,1%, для юридичних осіб - 1%; нежитлова нерухомість, що перебуває у власності фізичних осіб - 0,1%, юридичних осіб - 0,35% (від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. загальної площі об'єкта).
Проект рішення Криворізької міської ради був оприлюднений у засобах масової інформації з метою його прийняття, проведено його громадські обговорення, дотримано регуляторну процедуру відповідно до Закону України «Про засади державної політики у сфері господарської діяльності»; правомірність дотримання порядку оприлюднення проекту регуляторного акту та забезпечення його громадського обговорення у визначений законом спосіб та строки сторонами у справі не оспорюються та не заперечуються.
Вказане рішення оскаржується з підстав його невідповідності, на думку позивача, вимогам п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України, щодо встановлення ставки податку на майно без урахування місця розташування (зональності) об'єктів нерухомості.
Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.
Згідно п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні (далі також ПК України) встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Відповідно до п.8.3 ст.8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 ПК України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.
Згідно п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначені в п.12.4 ст.12 Податкового кодексу України. Зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів віднесено: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом (п.п.12.4.1); до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (п.п.12.4.3).
Як встановлено п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п.12.3.4 цієї статті.
Відповідно до п.12.3.1 ст.12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Як передбачено п.п.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Розділом ХІІ Податкового кодексу України врегульовані питання визначення, обчислення та сплати податку на майно, до якого, згідно ст.265 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) віднесено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об'єктом оподаткування, відповідно до п.п.266,2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до п.п.266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, а тому числі його часток.
Визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки врегульовується п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України.
Згідно п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Зі змісту вищевказаної норми слідує, що при визначенні розміру ставки податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, підлягають врахуванню як тип об'єкта нерухомості (об'єкти житлової чи нежитлової нерухомості, основні чи допоміжні, комерційного або некомерційного використання тощо), так і місце (зона) його розташування (наприклад щодо нежитлових приміщень комерційної нерухомості - наближеності до центру міста, об'єктів соціальної інфраструктури, наявності зон червоних ліній, кількості мешканців районів міста тощо).
Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, за якими суд перевіряє відповідність оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема щодо їх прийняття (вчинення): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції при відмові у задоволенні позовних вимог щодо правомірності оскаржуваного рішення міської ради з посиланням на прийняття його відповідачем в межах дискреції, на власний розсуд, та відсутність у чинному законодавстві приписів щодо обов'язкової диференціації ставок податку за місцем розташування (зональністю) об'єктів.
Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 відзначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням закріпленого законом правила щодо встановлення ставки податку залежно від місця розташування (зональності) об'єктів нерухомості, адміністративний суд має встановити обставини щодо можливості (неможливості), доцільності тощо визначення зон на території міста з метою забезпечення диференційованого оподаткування податком на нерухоме майно, що є визначальним для вирішення даного спору, та з урахуванням встановлених обставин надати оцінку відповідності оскаржуваного рішення міської ради вимогам ч.3 ст.2 КАС України.
При цьому слід враховувати положення ч.2 ст.71 КАС України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскаржуваним рішенням ради встановлені розміри ставок податку відносно як об'єктів нежитлової, так і нежитлової нерухомості на території м.Кривого Рогу. Позивач, відповідно до позовних вимог, оскаржує рішення від 24 червня 2015 року № 3706 у повному обсязі, при цьому в обґрунтування своїх вимог зазначає про порушення його прав як автора пропозицій і зауважень до проекту спірного рішення, які не були належним чином розглянуті та прийняті до уваги (у позовній заяві), та про порушення його прав як власника торгівельного комплексу - у поясненнях в суді першої інстанції та касаційній скарзі.
Ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції, фактично не з'ясовано підстави позовних вимог, фактичні обставини щодо порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення, не встановлено суть та характер порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не визначено зміст та межі позовних вимог.
У відповідності з ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційной інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року та постанову Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2016 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді