10 квітня 2017 р.Справа № 816/43/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Спаскіна О.А.
Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представника відповідачів Перог В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління статистики у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2017р. по справі № 816/43/16
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління статистики у Полтавській області , Начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, визнання протиправними дій,
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління статистики в Полтавській області (далі - відповідач) в якому (з урахуванням змін та уточнень) просила:
- визнати нечинним та скасувати наказ Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_2." від 24 грудня 2015 року № 235-к;
- зобов'язати Головне управління статистики у Полтавській області поновити ОСОБА_2 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами з 24 грудня 2015 року;
- стягнути з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_2 суми заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2015 року по день поновлення на роботі;
- стягнути з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 24 грудня 2015 року по 29 січня 2016 року;
- стягнути з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_2 23000 грн на відшкодування моральної шкоди, яка була завдана відповідачем, шляхом перевищення службових повноважень при порушенні процедури звільнення та звільненні, застосувавши дискримінаційні дії до неї, як до особи, що має інвалідність;
- визнати дії начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо не надання письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми до виплати незаконними і протиправними;
- визнати дії начальника Головного управління статистики у Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни щодо проведення процедури звільнення та звільнення ОСОБА_2 незаконними, протиправними, дискримінаційними і такими, що перевищували її службові повноваження, так як були вчинені з грубими порушеннями вимог Конституції, законів України та Присяги державного службовця.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2017р. адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління статистики в Полтавській області, начальника Головного управління статистики в Полтавській області Калашник Лариси Вікторівни про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, визнання протиправними дій - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління статистики в Полтавській області від 24 грудня 2015 року № 235-к "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_2.".
Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25 грудня 2015 року.
Стягнуто з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по день поновлення.
Стягнуто з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25 грудня 2015 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Головне управління статистики в Полтавській області, не погодившись з даною постановою суду, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Скаржник вказує, що при проведенні скорочення та звільнення позивача діяв в межах та на підставі наданих повноважень та на виконання доручення Міністра економічного розвитку та торгівлі України, яким з серпня 2015 року Держстатом проводилась реорганізація територіальних органів. При цьому, зауважує, що про таке вивільнення ОСОБА_2 було повідомлено заздалегідь, а запропонована посада обрана як максимально рівнозначна займаній нею до скорочення. Жодних дискримінаційних дій щодо позивача не здійснювалось, порядок проведення такого вивільнення відповідачами дотримано в повному обсязі, у зв'язку з чим вимоги ОСОБА_2 вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомленний належним чином, надіслав на адресу суду заперечення проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України.
Враховуючи, що апелянт оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_2." від 24 грудня 2015 року № 235-к позивача звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності, пункт 1 статті 40 КЗпП України /а.с. 25, т.1/.
Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 з посади за п.1 ст.40 КЗпП України є протиправним, оскільки відповідачем порушений порядок скорочення чисельності штату працівників, позивачу не було запропоновано усі наявні вакантні посади.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору зокрема є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно зі ч.3 ст.36 КЗпП України при зміні власника підприємства, а також при його реорганізації (злитті, приєднанні, поділу, виділу, перетворенні) дія трудового договору продовжується. Припинення трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу можливе тільки у разі скорочення чисельності чи штату працівників.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Головного управління статистики в Полтавській області від 25 червня 2013 року № 144-к ОСОБА_2 призначено на посаду начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25 червня 2013 року.
На виконання вимог пункту 9, розділу III "Прикінцеві положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", а також доручення Міністра економічного розвитку та торгівлі України Держстатом з серпня 2015 року розпочалося здійснення заходів щодо реорганізації структури органів державної статистики та скорочення кількості працівників, з приводу чого 14.08.2015, 01.09.2015, 09.09.2015 були проведені відео-наради з територіальними органами державної статистики. На цих нарадах були присутні начальник Головного управління статистики, його заступники, керівники юридичної, кадрової, бухгалтерської служб, а також керівники управління по організації роботи з респондентами, зокрема і ОСОБА_2
На виконання листа Держстату від 31.08.2015 № 134-17/136-15 відповідачем був розроблений проект структури з урахуванням усіх вимог, рекомендацій і пропозицій Держстату, який передбачав закриття (ліквідацію) 14 відокремлених підрозділів з 27, ліквідацію усіх структурних підрозділів апарату Головного управління статистики в Полтавській області, крім відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності, та створення нових підрозділів з урахуванням процесно-орієнтованого підходу до вироблення статистик інформації /а.с. 81, т.1/.
Після затвердження в. о. голови Держстату 28 вересня 2015 року структури Головного управління статистики у Полтавській області, яку 02 жовтня 2015 року погоджено в. о. Міністра економічного розвитку і торгівлі України /а.с.82-87, т.1/ та 06 жовтня 2015 року штатного розпису на 2015 рік Головного управління статистики у Полтавській області /а.с. 88-94, т.1/, наказом Головного управління статистики від 07 жовтня 2015 року № 104 "Про введення в дію структури та штатного розпису" було введено в дію нові структуру і штатний розпис /а.с. 95, т.1/.
Питання щодо реорганізації Головного управління статистики та введення в дію нових структури і штатного розпису було винесене на розширене засідання колегії, яке відбулось 27 жовтня 2015 року, і на якому були присутні всі керівники структурних та відокремлених підрозділів Головного управління статистики, у тому числі і ОСОБА_2, як член колегії.
В результаті реорганізації Головного управління статистики у Полтавській області було закрито (ліквідовано) 14 відокремлених підрозділів у районах, ліквідовано всі структурні підрозділи, крім відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності, скорочено 103 штатні посади (з 387 до 284), звільнено за п. 1 ст.40 КЗпП України 47 працівників, за переведенням до інших установ (організацій) - 4 працівники, понижені в посадах за їх згодою 24 працівники (кожен з яких має стаж роботи в органах статистики від 15 до 30 років), з них 12 - перейшли із категорії керівників до категорії спеціалістів, 4 працівники ліквідованих відокремлених підрозділів погодилися перейти на вакантні посади до відділів статистики у інших сусідніх районах /а.с. 96-99, т.1/.
Порядок вивільнення працівників визначено у ст.49-2 КЗпП України, за приписами якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому, як встановлено правилами частини другої статті 49-2 КЗпП, звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до п. І Плану заходів, пов'язаних із реорганізацією Головного управління статистики у Полтавській області, відділом кадрового забезпечення були підготовлені попередження працівникам про наступне вивільнення.
З попередженням про скорочення ОСОБА_2 була ознайомлена 07.10.2015 під особистий підпис, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією такого попередження від 07 жовтня 2015 року № 17-24/132 /а.с. 189/.
Управління по організації роботи з респондентами, яке очолювала ОСОБА_2, було ліквідоване. Для забезпечення функціонування процесу "збирання" у новій структурі Головного управління статистики було утворене управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних. До складу управління збирання даних статистичних спостережень, взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних ввійшло два відділи: відділ взаємодії з респондентами та роботи з постачальниками адміністративних даних та відділ збирання даних статистичних спостережень /а.с. 110-122, т.1/.
Відповідачем, враховуючи досвід роботи ОСОБА_2 в органах державної статистики, з метою збереження її попередніх набутків в прийманні державної статистичної та фінансової звітності від респондентів за принципом "єдиного вікна", їй було запропоновано зайняти вакантну посаду начальника відділу збирання даних статистичних спостережень, з якою остання не погодилась, про що свідчить запис від 10 грудня 2015 року в листі від 18 листопада 2015 року № 17-24/210 /а.с. 190, т.1/.
Наказом Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_2." від 24 грудня 2015 року № 235-к позивача звільнено із займаною посади у зв'язку зі скороченням чисельності, пункт 1 статті 40 КЗпП України /а.с. 25, т.1/.
Інших посад, вакантних протягом періоду з моменту попередження про вивільнення та станом на дату звільнення, позивачеві не пропонувалось, що пояснювалось тим, що з урахуванням професійних здібностей ОСОБА_2 останній було запропоновано одну з керівних посад у новоствореному відділі, що відповідачами вважається достатнім обсягом для належного забезпечення права позивача на працевлаштування.
Разом з тим, відповідно до наявних в матеріалах справи штатних розписів на 2015 рік (затвердженого при реорганізації Головного управління статистики у Полтавській області 06 жовтня 2015 року, а також 05 жовтня 2015 року за бюджетною програмою "Керівництво та управління у сфері статистики"), а також списків вакантних посад станом на 10 грудня 2015 року та станом на 24 грудня 2015 року встановлено наявність більше ніж однієї вакантної посади, що була запропонована позивачеві, у тому числі й серед керівних посад /а.с. 88-94, 144-152, т.1; 45-46, т.2/.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не виконав покладений на нього, як на роботодавця, обов'язок щодо пропонування позивачу всіх наявних вакансій, які існували на момент попередження останнього про наступне вивільнення.
Як зазначалося вище, Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу.
При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.
Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Наведена позиція висловлена в рішеннях Верховного Суду України, зокрема, в ухвалі від 04.08.2010р. у справі №6-8884св10 та у постанові від 01.04.2015р.
При цьому суд враховує, що згідно ч.1 ст.244-2 КАС України встановлено обов'язковість рішень Верховного Суду України та визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
З огляду на означене, колегія суддів приходить до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_4 з займаної посади та протиправність наказу відповідача, згідно з яким таке звільнення було здійснено, у зв'язку із чим наказ Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_2." від 24 грудня 2015 року № 235-к підлягає скасуванню, а позивач має бути поновлений на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25.12.2015р., оскільки таке судове рішення є належним і достатнім способом захисту порушеного права позивача.
Крім того, відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з відповідними змінами та доповненнями) встановлено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).
Враховуючи час вимушеного прогулу на користь позивача з Головного управління статистики в Полтавській області підлягає стягненню грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулось незаконно, відтак наказ Головного управління статистики у Полтавській області "Про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності ОСОБА_2." від 24 грудня 2015 року № 235-к є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку із чим позивача належить поновити на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області з 25.12.2015р. (звільнений з 24.12.2015р.)
Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених обставин у їх сукупності колегія суддів, погоджуючись з правовим обґрунтуванням висновків суду першої інстанції і вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята у відповідності з нормами матеріального права, з дотриманням приписів процесуального права, а доводи апеляційної скарги цього не спростували, тому колегія суддів не виявила підстав для її скасування.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління статистики у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2017р. по справі № 816/43/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.
Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В.
Повний текст ухвали виготовлений 14.04.2017 р