12 квітня 2017 року Справа № 876/8345/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В , Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання Румянцевої О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2016 року у справі № 161/9531/16-а за позовом ОСОБА_2 до департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
25.07.2016 року позивач - ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до відповідача - департаменту соціальної політики Луцької міської ради та просила визнати неправомірними дії департаменту щодо призначення їй допомоги при народженні дитини, як на першу дитину. Просила зобов'язати департамент соціальної політики Луцької міської ради вчинити дії, а саме перерахувати та виплатити недоплачену допомогу при народженні другої дитини у розмірі, передбаченому відповідним законодавством.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що 15.12.2014 року звернулася до департаменту соціальної політики Луцької міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні, як на другу дитину, відповідно до п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751. Рішення про призначення державної допомоги та її розмір або про відмову в призначенні допомоги відповідач не надавав і не надсилав.
01.05.2014 року на її рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» для отримання допомоги, первісно були зараховані кошти відповідача одноразово в сумі 10320 грн. та 860 грн. отримувала щомісячно по 31.05.2016 року без розмежування цільового призначення перерахувань.
На її заяву щодо причини припинення виплати допомоги листом від 07.07.2016 року №М-992/060/20-11 відповідач повідомив, що допомога при народженні дитини призначена у розмірі як на першу дитину, оскільки вона не надала свідоцтво про народження старшої дитини. Вважає таке рішення відповідача неправомірним та таким що порушує її права та права її дитини.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2016 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо призначення ОСОБА_2 допомоги при народженні другої дитини, як при народженні першої дитини.
Зобов'язано департамент соціальної політики Луцької міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, недоплачену допомогу при народженні другої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі, передбаченому на другу дитину.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач - департамент соціальної політики Луцької міської ради оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Зокрема звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що право на отримання допомоги при народженні дитини не є абсолютним, тобто допомога не виплачується автоматично після народження дитини. Законодавець визначає, що для реалізації права на отримання допомоги необхідно виконання певних умов.
Зокрема, необхідно щоб усі діти перебували на утриманні особи, яка звертається за призначенням допомоги, звернення за призначенням допомоги повинно надійти не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, для призначення допомоги необхідно подати певний пакет документів (для призначення допомоги при народженні на другу дитину надаються копії свідоцтв про народження двох дітей).
Натомість, позивачем при зверненні за призначенням допомоги не надано жодного документу, який би підтверджував право позивача на виплату допомоги при народженні на другу дитину
Відтак, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1, виданого 29.03.2014 року Луцьким МВ УДМС України у Волинській області.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого Лівобережним відділом ЗАГС Управління ЗАГС Москви ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
15 грудня 2014 року позивач звернулась до департаменту соціальної політики Луцької міської ради з заявою про призначення допомоги при народженні другої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Також судом першої інстанції встановлено, що до наданих позивачкою матеріалів при зверненні за призначенням допомоги, нею була надана копія свідоцтва про народження першої дитини та відповідні сторінки паспорту з підтвердженням відомостей щодо народження першої дитини - ІНФОРМАЦІЯ_5.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення. Матеріалами справи не підтверджується жодними доказами, що таке рішення позивачу видавалось чи направлялось.
Окрім того, суд першої інстанції зазначає, що при зверненні за призначенням допомоги обов'язковим є пред'явлення паспорта, що посвідчує особу.
З паспорта ОСОБА_2 вбачається, що в ньому наявна відмітка про старшу дитину заявника ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, а також позивач стверджує, що така відмітка була наявна на час звернення за призначенням допомоги.
Суд також дійшов висновку, що у випадках виникнення неточностей, суперечностей, розбіжностей у поданих заявниками документах при зверненні за призначенням державної допомоги орган соціального захисту населення за місцем проживання батьків зобов'язаний вирішувати питання, що виникли, із особами, які претендують на призначення допомоги, з метою прийняття правильного рішення про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи, та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, відповідно до ст.5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року №2811-ХІІ (далі - Закон №2811), всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Відповідно до ст. 7 цього Закону право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають за цим Законом всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ст. 10 Закону № 2811 допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Відповідно до ст.11 Закону №2811 допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.
Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначає Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 (далі - Порядок).
Пунктом 11 Порядку передбачено, що для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається:
1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
Особи, що звернулися за призначенням допомоги при народженні другої дитини або наступних дітей (народжених до 30 червня 2014 р.), подають копії свідоцтв про народження кожної дитини, яка враховується під час визначення розміру допомоги.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, який вказує на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, оскільки не враховано, що позивачем не надано свідоцтва про народження першої дитини, оскільки суд першої інстанції вірно зазначив, що встановлюючи особу заявника згідно наданого паспорта громадянина України та при прийнятті від неї необхідних документів, працівнику відповідача слід було з'ясувати та вирішити зазначене питання із особою, яка звернулася за призначенням допомоги.
Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
В пункті 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-ХІ1 від 27.02.1991 p., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За приписами ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЕСПЛ) як джерело права.
У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 року ЕСПЛ зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов'язки, властиві ефективному «дотриманню» права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.
У справах, пов'язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, ЕСПЛ неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, ЕСПЛ повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.
Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року №2402-ІІІ (Преамбула Закону).
Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 13 цього Закону, з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 41, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу департаменту соціальної політики Луцької міської ради залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2016 року у справі № 161/9531/16-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст
виготовлено 18.04.2017 року