10 квітня 2017 р.Справа № 820/1007/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Спаскіна О.А.
Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
представника відповідача (УО Фонду - Коваленка О.В.) Непопа С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2017р. по справі № 820/1007/17
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК" Коваленка Олександра Володимировича
про зобов'язання вчинити певні дії,
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2017 р. відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_4.) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича про зобов'язання вчинити певні ді.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену вище ухвалу та направити спрау для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначену ухвалу суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги процесуального права. Вказує, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження по справі, оскільки відповідачі є суб'єктами владних повноважень і дана справа виникла з адміністративно-правових відносин при здійсненні Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленком О.В. та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владних управлінських функцій щодо вирішення питання про включення ОСОБА_4 до повного переліку вкладників ПУАТ "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Отже, на думку апелянта, дана справа є справою адміністративної юрисдикції, а оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не враховані приписи ст. 3, 4, 17 КАС України.
Представник відповідача Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
Позивач та представник відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 06.03.2017р. ФОП ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому проси суд:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича щодо не внесення ОСОБА_4 до переліку вкладників ПУАТ "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором про відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_1;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича, включити ОСОБА_4 до повного переліку вкладників ПУАТ "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича, подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами ПУАТ "Фідобанк";
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_4 до Загального реєстру вкладників ПУАТ "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у правовідносинах відсутній публічно - правовий спір в розумінні ст. 3 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 до КАС України адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п. 6 ст. 3 КАС України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Матеріалами справи встановлено, що спірні правовідносини по цій справі виникли у зв'язку з ліквідацією (банкрутством) банку, вирішення яких регулюється нормами Господарського процесуального кодексу України і відповідачі в даному випадку не здійснюють владних управлінських функцій.
Отже, юрисдикція адміністративних судів, що визначена ст. 17 КАС України, на цей спір не поширюється, оскільки у правовідносинах відсутній публічно - правовий спір в розумінні ст. 3 КАС України.
За таких підстав вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Доводи апеляційної скарги про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів оцінює критично з огляду на таке.
Ч. 3 ст. 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, ст. 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У п.6 ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 16.02.2016 по справі № 826/2043/15 та від 15.06.2016 № 826/20410/14.
Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у відкритті провадження по справі, оскільки між сторонами виник спір, вирішення якого знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв ухвалу з додержанням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2017р. по справі № 820/1007/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.
Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В.
Повний текст ухвали виготовлений 14.04.2017 р.