18 квітня 2017 р. Справа № 876/4409/17
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.06.20156 року у справі за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 про примусове видворення іноземця за межі території України, затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-
Чопський прикордонний загін Західного регіонального управляння Державної прикордонної служби України 01.06.2016 року звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом про примусове видворення громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, мотивуючи вимоги тим, що 31 травня 2016 року на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб відповідач був переданий на територію України у встановленому угодою порядку за незаконний перетин державного кордону України в Словацьку Республіку в складі групи осіб на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Новоселиця» із посиланням на відсутність документів, що посвідчують його особу.
Позивач зазначає, що 31.05.2016 року начальником Чопського прикордонного загону відносно відповідача було прийнято рішення про примусове повернення за межі України, однак, відповідач територію України не покинув у зв'язку з відсутністю у нього документів, що посвідчують його особу, законність перебування на території України та дають право на перетин Державного кордону як України, так і інших країн та достатніх коштів.
Так, як громадянин В'єтнаму ОСОБА_1, перебуває на території України незаконно, документів, коштів для виїзду з території України не має, виконати рішення про примусове повернення не має можливості, працевлаштуватись на території України не має змоги, родичів на території України не має, позивач звернувся до суду з позовом про його примусове видворення за межі України, його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Оскаржуваною постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.06.20156 року позовну заяву - задоволено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, що жодних бойових дій на території його проживання не проводиться, його життя ніщо не загрожує. Також в судовому засіданні було встановлено анкетні дані відповідача, який при затриманні вказав, як він сам зазначив у судовому засіданні невірні анкетні дані і назвав себе ОСОБА_2, а дату народження ІНФОРМАЦІЯ_2, тому за клопотанням представника позивача суд вважає за необхідне вірним вважати ім'я відповідача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не звертався до територіального підрозділу Державної міграційної служби України із заявами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що відповідач зазначив у судовому засіданні, відтак останній не відноситься до осіб, яким надано статут біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту.
За змістом частини четвертої ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства перебувають у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців. Матеріалами справи та встановленими судовому засіданні обставинами підтверджено, що відповідач переслідував мету незаконного перетину державного кордону України в напрямку Західної Європи, без документів та коштів для добровільного повернення на батьківщину. Такі дії відповідача можуть загрожувати національним інтересам безпеки України, охорони громадського порядку та правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.
Як встановлено судом з матеріалів справи, 31 травня 2016 року на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб (запитувана держава на запит Запитуючої держави та без будь-яких інших формальностей, крім тих, що передбачені цією Угодою, приймає на свою територію громадян третіх країн чи осіб без громадянства, які не виконують чинних умов стосовно в'їзду на територію Запитуючої держави або перебування на ній або припинили виконувати такі умови, якщо надано докази відповідно до статті 7 цієї Угоди того, що такі особи: незаконно в'їхали на територію держав-членів безпосередньо з території України або на територію України безпосередньо з території держав-членів) відповідач був переданий на територію України у встановленому угодою порядку за незаконний перетин державного кордону України із України в Словацьку Республіку у складі групи осіб в обхід пункту пропуску в районі 174-175 прикордонних знаків, що підтверджується актом про приймання-передавання особи від 31.05.2016 року та протоколом про адміністративне затримання від 31.05.2016 року.
У судовому засіданні встановлено, що 31.05.2016 року начальником Чопського прикордонного загону затверджено рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства за межі України, прийняте відносно громадянина Вєтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, однак, відповідач територію України не покинув з огляду на відсутність у нього документів, що посвідчують його особу, законність перебування на території України та дають право на перетин Державного кордону як України, так і інших країн та достатніх коштів.
Згідно вимог п. 3ст. 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
Відповідно до п. 26 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 « Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворенні за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", статтею 13 Закону України "Про імміграцію".
Примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства,на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Під час вирішення питання про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства судам варто враховувати, що особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Як зазначено у ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
В судовому засіданні встановлено, що громадянин Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на території України незаконно, документів, коштів для виїзду з території України не має, виконати рішення про примусове повернення не має можливості, працевлаштуватись на території України не має змоги, родичів на території України не має.
Також суд констатує, що відповідач не звертався до територіального підрозділу Державної міграційної служби України із заявами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що відповідач зазначив у судовому засіданні, відтак останній не відноситься до осіб, яким надано статут біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту.
За змістом частини четвертої ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства перебувають у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.
Матеріалами справи та встановленими судовому засіданні обставинами підтверджено, що відповідач переслідував мету незаконного перетину державного кордону України в напрямку Західної Європи, без документів та коштів для добровільного повернення на батьківщину. Такі дії відповідача можуть загрожувати національним інтересам безпеки України, охорони громадського порядку та правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що вимоги Чопського прикордонного загону Західного регіонального управляння Державної прикордонної служби України про примусове видворення громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.06.20156 року у справі № 308/5695/16-а - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
В.Я. Качмар