Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" квітня 2017 р.Справа № 922/4565/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Светлічного Ю.В.
при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Приватної фірми "Топ Класс", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продснаб Плюс", с. Кутузівка
про стягнення 993587,27 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 19.12.2016 р.;
відповідача - ОСОБА_2 довіреність № б/н від 06 січня 2017 р.;
Приватна фірма "Топ-Класс" (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продснаб Плюс" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за договором купівлі-продажу № 01/11 від 01.11.2016 р. у розмірі 886710,78 грн., суми пені у розмірі 59373,18 грн., суми 3% річних у розмірі 6267,71 грн. та суми інфляційних 41235,60 грн., що разом складає 993587,27 грн.
Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2017 р. для розгляду справи призначено суддю Светлічного Ю.В.
27.03.2017р. позивачем у справі було надано до суду через канцелярію 27.03.2017р. заяву про зміну підстав позову за вх.№10245, в якій позивач зазначає, що підставами у позові було визначено наявність договору №01/11 від 01.11.2012р., який закінчив дію 31.12.2013р. Але сторонами було продовжено господарські відносини щодо поставки товару - хлібобулочної продукції, тобто між сторонами було укладено договір у спрощеній формі поставка товару згідно видаткових накладних, позивачем зазначено про несвоєчасну оплату відповідачем товару поставленого позивачем, тому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 886710,78 грн., пеню у розмірі 59373,18 грн., 3% річних у розмірі 6267,71 грн., 3% річних у розмірі 6267,71 грн., інфляційні у розмірі 41235,60 грн., що разом складає 993587,27 грн.
Враховуючи, що згідно ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, оскільки дану справу повторно розподілено за допомогою автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03.03.2017 р. судом прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.
У судовому засіданні оголошувались перерви: до 13.03.2017р. о 12:30; до 10.04.2017р. о 11:15.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Присутній представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, про що надав 06.03.2017р. відзив на позовну заяву за вх.№7751, в якому зазначав, що із сумою боргу перед позивачем не погоджується, оскільки між сторонами підписаний акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2016р. по 17.02.2017р. згідно якого у відповідача існує переплата за поставлений позивачем товар у розмірі 56,20 грн.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між позивачем та відповідачем був укладений договір у спрощеній формі від 01.01.2014р. на поставку товару, хлібобулочної та кондитерської промисловості, відповідно умов договору позивач поставляє відповідачу товар на підставі видаткових накладних, які оплачуються відповідачем.
У відповідності до ст. 181 ГК України, за загальним правилом, господарські договори укладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).
Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (стаття 207 Цивільного кодексу України).
Як зазначив Вищий господарський суд України в Оглядовому листі «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 29.04.13 № 01-06/767/2013, строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України. Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.
Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).
Позивачем у період господарських відносин між позивачем та відповідачем з 01.01.2014р. по 29.08.2016р. було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, які містяться у матеріалах справи.
Згідно відомості взаєморозрахунків відповідача у нього обліковується переплата по сплаті товару у розмірі 56,20 грн. Також відповідачем надані копії реєстру платіжних документів за період з 02.01.2016р. по 06.02.2017р. (аркуші справи №106-113), які також підтверджують проведення відповідачем оплати за поставлений позивачем товар.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на вимогу суду був складений акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2016р. по 17.02.2017р. (аркуш справи №153-154), та направлений на адресу відповідача для підписання.
Якщо боржник не погоджується із сумою сумами боргу вказаними в акті звірки взаєморозрахунків, він має підписати даний акт з вказівками тих сум, які він вважає правильними.
Вказаний акт звіряння за вищевказаний період підписаний позивачем та відповідачем. Як вбачається з вказаного акту, за бухгалтерським обліком позивача у відповідача обліковується заборгованості у розмірі 971506,38 грн. При підписанні акту відповідачем відповідач зазначив, що за бухгалтерським обліком відповідача обліковується заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 56,20 грн., та надана відомість взаєморозрахунків за період з 01.01.2013р. по 17.02.2017р. (аркуші справи №155-167) із зазначенням надходження до відповідача товару поставленого позивачем та проведення відповідачем оплати за вказаний товар.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до ст. 1 Закону « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні » первинним є документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 9 цього ж Закону до первинних документів належать документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому вони повинні містити певний перелік даних, які включають в себе, серед іншого, зміст та обсяг господарської операції. Виходячи із цих норм до первинних документів можуть бути віднесені: господарський договір і документи, що підтверджують його виконання (акти прийому - передачі товару, розрахункову документацію і т. д.).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Акт звіряння взаєморозрахунків не є самостійним доказом підтвердження відповідачем сплати суми боргу, але за наявності в матеріалах справи сукупності доказів, а саме: акту звірки взаєморозрахунків, реєстру платіжних доручень та відомість про поставку товару та здійснення оплати відповідачем, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем, відповідно до цього позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 14.04.2017 р.
Суддя ОСОБА_3