12 квітня 2017 року Справа № 876/3364/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Румянцевої О.І.,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року в адміністративній справі № 819/1396/16 за позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу,
У листопаді 2016 року Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Тернопільській області (далі - Тернопільська ОДПІ) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (далі - СПД-ФОП ОСОБА_3.) податковий борг в розмірі 201 362,53 грн.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з СПД-ФОП ОСОБА_3 на користь Тернопільської ОДПІ податковий борг в розмірі 201 362,53 грн, в тому числі:
- 159 533,76 грн - із податку на додану вартість (далі - ПДВ);
- 20,22 грн - із військового збору;
- 34 552,06 грн - із податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді зарплати;
- 72 56,49 грн - із ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.
Не погодившись із прийнятою постановою, її оскаржив СПД-ФОП ОСОБА_3, який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за невідповідності висновків суду обставинам справи, тому просив постанову суду першої інстанції скасувати.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовано тим, що різниця у розмірі 344,66 грн із ПДФО не підтверджена відповідним рішенням позивача, тому не може вважатися податковим боргом. Крім того, сума 35 843,00 грн із ПДВ не може рахуватися податковим боргом, оскільки така визначена згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з самостійним виправленням помилок за січень 2016 року, поданого у березні 2016 року. Проте, дана сума враховувалась у складі податкового кредиту за подальші місяці 2016 року, зокрема лютого 2016 року і надалі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_3 зареєстрований як СПД-ФОП та перебуває на обліку в Тернопільській ОДПІ як платник податків.
Згідно довідки Тернопільської ОДПІ від 18.10.2016 р. відповідач має податковий борг перед бюджетами та державними цільовими фондами в сумі 201 362,53 грн, в т.ч.:
- 20,22 грн - військовий збір, із яких: 15,08 грн - основний платіж та 5,14 грн - пеня;
- 159533,76 грн - з ПДВ, з яких: 99 510,0 грн - основний платіж, 1594,58 грн - штрафні (фінансові) санкції та 58 429,18 грн - пеня;
- 34 552,06 грн - з ПФДО, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді зарплати, з яких: 27 710,58 грн - основний платіж та 6841,48 грн - штрафні (фінансові) санкції;
- 7256,49 грн - з ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, з яких: 3759,34 грн - основний платіж та 3497,15 грн - пеня.
Заборгованість зі ПДВ виникла, зокрема, у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання згідно поданих декларацій за 2014 - 2015 роки та податкових повідомлень-рішень від 14.12.2012 р. за №№ 0003381720, 0003371720.
Ці податкові повідомлення-рішення були предметом судового оскарження у справі № 2-а/1970/4350/12. Постановою Тернопільського адміністративного суду від 07.02.2013 р. у цій справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 р., підтверджено правомірність донарахованих податковим органом сум.
Заборгованість із ПДФО, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді зарплати, виникла у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 14.12.2012 № 0003401720, правомірність якого доведена при розгляді справи № 2а/1970/4350/12.
Заборгованість із ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та військовому збору виникла у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання, визначеного платником самостійно у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2014 - 2016 роки.
Вказана заборгованість підтверджується довідкою про наявність боргу від 18.10.2016 року, розрахунком суми позовних вимог із ПДВ, розрахунком суми позовних вимог із ПДФО, що сплачується податковими агентами у вигляді зарплати, розрахунком суми позовних вимог по військовому збору та розрахунком пені по військовому збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законодавством строки борг не сплатив, податковий борг є узгодженим, наявність у нього вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.
Відповідно до підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) платники податків і зборів зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно із підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але несплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Приписами пункту 54.1 статті 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
На виконання пункту 59.1 статті 59 ПК України, яка зазначає про те, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання у встановлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкову вимогу.
У зв'язку з несплатою податкового боргу на адресу відповідача податковий орган надсилав податкові вимоги, в т.ч. й другу вимогу від 17.12.2010 р. за № 2/5746.
Податкові вимоги були залишені платником без задоволення, податковий борг у повному обсязі сплачений не був.
Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Станом на момент розгляду справи податковий борг становить 201 362,53 грн і відповідачем не сплачений.
Підпунктом 87.1 статті 87 ПК України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти
За приписами підпункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Згідно із пунктом 95.1 статті 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що органам державної податкової служби надано право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
При перевірці доводів апеляційної скарги встановлено, що розбіжність у розмірі податкового боргу із ПДФО в сумі 27 365,92 грн виникла через перерахування (перекидку) коштів платника з одного рахунку на інший за його заявою, що підтверджується копією інтегрованої картки платника та розрахунком податкового боргу.
Що стосується оспорюваного апелянтом податкового боргу із ПДВ в розмірі 35 843 грн, то встановлено, що у платника мав місце податковий кредит на цю суму, яку він мав право використати на погашення податкового боргу. Внаслідок подання уточнюючого розрахунку із ПДВ вказаний податковий кредит на цю суму було зменшено (тобто фактично було збільшене податкове зобов'язання платника).
Тобто, доводи апелянта в цих частинах є безпідставними і не грунтуються на фактичних обставинах справи.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що розглядаючи спір, місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
У відповідності до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року в адміністративній справі № 819/1396/16 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Р.Й. Коваль
Судді В.В. Гуляк
Н.М. Судова-Хомюк
Ухвала в повному обсязі складена 18 квітня 2017 року.