Справа: № 826/13270/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.
Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.
13 квітня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Мацедонської В.Е., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про поновлення на роботі,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про скасування наказу Державної фіскальної служби України № 2723-о від 25.07.2016 р. «Про звільнення ОСОБА_2.» та поновлення на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України. Позивач просила також стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також за час затримки проведення розрахунку при звільненні.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати згадане рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходила державну службу на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України.
25 травня 2015 р. позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.
Наказом № 2723-о від 25.07.2016 р. «Про звільнення ОСОБА_2.» позивача звільнено з 25.07.2016 р. із займаної посади на підставі пункту 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (надалі за текстом - «КЗпП України»), пункту 1 частини 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII (надалі за текстом - «Закон № 889-VIII») із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та надано грошову компенсацію за 4 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за 2016 рік.
Закон № 889-VIII визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно статті 83 названого Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Статтею 5-1 КЗпП України працездатним громадянам, які постійно проживають на території України гарантовано правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, як то встановлено правилами частини другої цієї статті, звільнення з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За змістом статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, нормативне тлумачення наведених положень КЗпП України дає підстави для висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Водночас, у даній правовій ситуації Державна фіскальна служба України це зобов'язання не виконала, що призвело до порушення трудових гарантій позивача як працівника.
Згідно диплому про перепідготовку серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію спеціаліст з обліку і аудиту.
Із матеріалів справи вбачається, що на попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_2 вчинено запис про те, що вакантні посади їй не пропонувались у зв'язку з відсутністю.
Водночас, аналіз табелів обліку робочого часу за травень 2016 р. дає підстави для висновку, що на момент попередження позивача про звільнення були вакантними 4 посади в Департаменті матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, 1 посада в Департаменті внутрішнього аудиту, 2 посади в Департаменті моніторингу доходів та обліково-звітних систем, 1 посада в Департаменті організації митного контролю.
Крім того, згідно листу Державної фіскальної служби України № 9669/3/99-99-04-01-01-14 від 14.09.2016 р. станом на 25 травня 2016 р. у відповідача обліковувалось 42 вакантних посади у зв'язку з перебуванням працівників у відпустці по догляду за дитиною.
При цьому, за даними листа відповідача № 2698/3/99-99-04-01-01-14 від 23.02.2017 р. у період з 25.02.2016 р. по 25.07.2016 р. у центральному апараті Державної фіскальної служби України було здійснено 85 призначень та/або переведень на вакантні посади.
Ухвалюючи рішення у справі, суд попередньої інстанції припустився помилки пославшись на те, що згідно акту від 25.07.2016 р. у день звільнення ОСОБА_2 відмовилась від посад головного державного інспектора відділу документообігу, головного державного інспектора відділу експлуатації майна, головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів, головного державного інспектора відділу узагальнення судової практики, що були вакантними на період перебування працівників у відпустці по догляду за дитиною.
Позивач заперечує той факт, що названі посади їй пропонувались.
Однак, навіть якщо припустити, що зазначена подія мала місце, відповідач очевидно запропонував ОСОБА_2 не всі вакантні посади, що не може розглядатися як виконання ним обов'язку щодо вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Таким чином, оскільки ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості, то воно підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.
За змістом пункту 2 цього Порядку середня заробітна плата у випадку вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.
Згідно пункту 10 названого Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
За даними довідки № 1172 від 08.09.2016 р. середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 становила 7 489 грн. 99 коп., а середньоденна - 394 грн. 21 коп.
Крім того, наказом керівника Державної фіскальної служби України № 34 від 25.01.2017 р. посадовий оклад за посадою, яку обіймала позивач, з 01.01.2017 р. збільшено до 5 900 грн.
Отже, за час вимушеного прогулу за період з 26.07.2016 р. по 31.12.2016 р. (112 днів) на користь позивача підлягає стягненню 44 151 грн. 52 коп. та за період з 01.01.2017 р. по 13.04.2017 р. (71 день) - 38 344 грн. 97 коп., а всього 82 496 грн. 49 коп.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За приписами частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 розрахунок з ОСОБА_2 було проведено 29.07.2016 р., тобто із затримкою на 4 дні, а відтак на користь позивача підлягає стягненню 1 576 грн. 84 коп. (394,21 х 4).
Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати наказ Державної фіскальної служби України № 2723-о від 25.07.2016 р. «Про звільнення ОСОБА_2.».
Поновити ОСОБА_2 на службі на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України.
Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.07.2016 р. по 13.04.2017 р. в розмірі 82 496 (вісімдесят дві тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 49 коп.
Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.07.2016 р. по 29.07.2016 р. в розмірі 1 576 (одна тисяча п'ятсот сімдесят шість) грн. 84 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.П.Мельничук
суддя В.Е.Мацедонська
Постанова складена в повному обсязі 18 квітня 2017 р.
Головуючий суддя Лічевецький І.О.
Судді: Мельничук В.П.
Мацедонська В.Е.