Справа 745/729/16-а
18 квітня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі судді Степанюка А.Г., перевіривши матеріали апеляційної скарги Сосницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Сосницького районного суду Чернігівської області від 28 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сосницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Сосницького районного суду Чернігівської області з позовом до Сосницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Відповідач, Управління) про:
- визнання неправомірним рішення Управління від 11.11.2016 року №1820/04 щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії;
- зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, призначеної відповідно до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент призначення пенсії, та постанови КМ України від 31.05.2000 року №865 в редакції, чинній на дату призначення пенсії, з 01.12.2015 року без встановлення будь-якого строку та обмеження у часі у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючим державним службовцям згідно постанови КМ України від 09.12.2015 року №1013 з розрахунку 80% суми заробітної плати на посаді начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Пенсійного фонду України в Сосницькому районі Чернігівської області з 01.12.2015 року, включивши як складові заробітної плати, а саме: посадовий оклад - 1378,00 грн., надбавка за ранг (12) - 80,00 грн., доплата за вислугу років (20%) - 291,60 грн., надбавка за високі досягнення в праці або виконання особливо важливої роботи (40%) - 699,84, премія - 2650,51 грн., на підставі довідки Управління від 11.11.2016 року №1841/07 про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям.
Постановою Сосницького районного суду Чернігівської області від 28.11.2016 року позов задоволено частково - визнано неправомірною відмову Управління від 11.11.2016 року № 1820/04 в перерахунку пенсії Позивачу та зобов'язано Відповідача провести з 01.11.2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1, призначеної в розмірі 80 відсотків заробітної плати державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі на посаді начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії Пенсійного фонду Укаїни в Чернігівській області, з врахуванням довідки про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям № 1841/07 від 09.11.2016 року виданої Управлінням. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року апеляційну скаргу Управління повернуто Апелянту.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, Відповідач вдруге подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Перевіривши апеляційну скаргу, суд ухвалою від 06.03.2017 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам статей 186, 189 КАС України, а саме - Апелянтом було пропущено десятиденний строк апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції, а питання про його поновлення Управлінням не порушувалося.
Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Відповідачем отримано 09.03.2017 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
На виконання викладених в ухвалі від 06.03.2017 року вимог Управлінням на адресу Київського апеляційного адміністративного суду 08.04.2017 року була направлена заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована тим, що з 01.01.2017 року органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати судового збору, а тому, оскільки єдиною підставою попереднього повернення апеляційної скарги була саме несплата судового збору, перешкоди для відкриття апеляційного провадження відсутні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції такі доводи Апелянта щодо поважності пропуску останнім процесуального строку оцінює критично з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Як було встановлено в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, копію оскаржуваної постанови від 28.11.2016 року отримано уповноваженою особою Управління 29.11.2016 року, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка останньої (т. 1 а.с. 39). Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції було 09.12.2016 року. Проте апеляційну скаргу подано до канцелярії суду першої інстанції 23.02.2017 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
Твердження Апелянта про те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року апеляційну скаргу Управління повернуто у зв'язку з несплатою судового збору через недостатнє фінансування, а тому, оскільки на момент подачі апеляційної скарги друге органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати судового збору, наявні правові підстави для поновлення процесуального строку, судом оцінюється критично з огляду на таке.
Згідно пп. 2 п. 35 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII частину 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» доповнено, зокрема, пунктом 18, згідно якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються Пенсійний фонд України та його органи.
Водночас, вищезгадані зміни набрали чинності з 01.01.2017 року. Тобто, на момент подання апеляційної скарги 08.12.2016 року Закон України «Про судовий збір» не містив застережень щодо звільнення від сплати судового збору органів Пенсійного фонду України, а тому Апелянт не звільнявся від сплати судового збору.
Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 прийшов до висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
За таких обставин, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 5 КАС України обов'язок зі сплати судового збору за подання, зокрема, апеляційної скарги, виникає у особи у день вчинення такої процесуальної дії.
Крім того, законодавче закріплення звільнення органів Пенсійного фонду України від сплати судового збору жодним чином не дає приводів стверджувати, що надання пільг суб'єкту владних повноважень зі сплати судового збору є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення поданих Апелянтом доказів поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 189 КАС України якщо заяву не буде подано особою у встановлений абз. 1 ч. 4 ст. 189 КАС України строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання поважними причини пропуску строку на подання апеляційної скарги, а тому вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.
Керуючись ст.ст. 186, 189, 212 КАС України, суд, -
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Сосницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Сосницького районного суду Чернігівської області від 28 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сосницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Повернути Апелянту матеріали апеляційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.
Суддя А.Г. Степанюк