Суддя-доповідач - Білак С. В.
Головуючий у 1 інстанції - Зайченко С.В.
12 квітня 2017 рокусправа № 206/4814/16-а (2-а/206/1/17)
Приміщення суду за адресою: 49083, м.Дніпро, пр.Слобожанський, 29
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Олефіренко Н.А. Шальєвої В.А. , секретар судового засідання - Комар Н.В., з участю представника відповідача - Алькова Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м.Дніпрі на постанову Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року у справі №206/4814/16-а (2-а/206/1/17) за позовом ОСОБА_3 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську про визнання дії неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до Самарського районного суду м.Дніпропетровська з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську (далі - відповідач), в якому, з урахування уточнень, просила:
- визнати неправомірними дії відповідача по припиненню виплати пенсії по втраті годувальника;
- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії у зв'язку із втратою годувальника, починаючи з 04.07.2015 року і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 11.11.2002 року перебувала на обліку в управлінні ПФУ та отримувала соціальну пенсію по втраті годувальника по липень 2015 року. 04.07.2015 року їй виповнилось 18 років та виплату пенсії їй було припинено. Проте починаючи з 2013 року та по теперішній час вона навчається у державному навчальному закладі «Дніпропетровський центр професійно-технічної освіти туристичного сервісу», тому звернулася до відповідача із заявою про продовження виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника на період навчання, але не довше ніж до досягнення 23-річного віку, але відповідач протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії.
Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 в частині позовних вимог за період з 04.07.2015 року по 22.02.2016 рокузалишено без розгляду.
Постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено.
Визнано неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську по припиненню виплати позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язано відповідача поновити виплату позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 23 лютого 2016 року до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23 років.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 551,20 грн. сплаченого судового збору.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі (відповідач зі зміненою назвою) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що згідно ст. ст. 37, 93 Закону України «Про пенсійне забезпечення» після досягнення 18 років позивач втратила право на отримання соціальної пенсії по втраті годувальника.
У теперішній час позивач перебуває у шлюбі та знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, тобто не навчається за денною формою навчання, а тому не має права на пенсію, у разі зміни матеріального становища, вона повинна звернутися до органів соціального захисту населення, про що їй було повідомлено відповідачем.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що
рішенням виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради №200 від 20.04.2001 року встановлено опіку ОСОБА_4 над малолітньою онукою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки мати малолітньої дитини ОСОБА_6 покинула її у бабусі, а батько ОСОБА_7 знаходився під слідством (а.с. 14).
21.02.2002 року померла мати позивача - ОСОБА_6.
З 11.11. 2002 року управлінням Пенсійного Фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська на підставі заяви опікуна ОСОБА_4 призначено соціальну пенсію по втраті годувальника до досягнення підопічною ОСОБА_6 вісімнадцятирічного віку відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується протоколом 1165 від 12.11.2002 року (а.с. 45).
Позивач 08.08.2015 року змінила своє прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3» у зв'язку з укладанням шлюбу (а.с.12).
Позивач з 01.09.2013 року та по теперішній час є ученицею державного навчального закладу «Дніпропетровський центр професійної технічної освіти туристичного сервісу» за професією «Перукар. Манікюр. Педикюр». З 15.02.2016 року знаходиться в відпустці по догляду за дитиною до 3-років, що підтверджується відповідною довідкою № 569 від 01.06.2016 року (а.с. 13).
12.07.2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй пенсії у зв'язку із втратою годувальника до закінчення нею навчання (а.с. 9,10).
Листом №Б25/04/14 від 25.07. 2016 року відповідач повідомив, що згідно з п. «а» ст.37, ст.93 Закону України «Про пенсійне забезпечення», соціальна пенсія у разі втрати годувальника призначається та виплачується дітям, які не досягли 18 років. Продовження виплат соціальної пенсії після досягнення утриманцем 18-річного віку не передбачено нормами діючого законодавства. У зв'язку із досягненням нею 18-річного віку, вона втратила право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника (а.с. 8).
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон України №1058-IV) за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень статті 36 Закону України №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Частиною першою статті 38 Закону України №1058-IV визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Таким чином з вищенаведеного вбачається, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника дітям призначається на період до досягнення ними 18 років та у разі, якщо такі особи навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, до закінчення ними навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення 23 років.
Крім того, згідно з ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон України №1788-XII), право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.
Пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім'ї померлого вважається непрацездатним згідно зі статтею 37 цього Закону. Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, в якому настали обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки відповідач протоколом від 12.11.2002 року №1165 призначив позивачу виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника до досягнення нею 18-ти річного віку і враховуючи, що з 01.09.2013 року та по теперешній позивач не закінчила навчання та є ученицею державного навчального закладу «Дніпропетровський центр професійної технічної освіти туристичного сервісу», починаючи з 23.02.2016 року має право на продовження виплати їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належних доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем суду не надано, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірність оскаржуваних позивачем дій, а позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі - залишити без задоволення.
Постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року у справі №206/4814/16-а (2-а/206/1/17) за позовом ОСОБА_3 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську про визнання дії неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 12 квітня 2017 року, в повному обсязі ухвала складена 18 квітня 2017 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України - з дня складання рішення в повному обсязі.
Головуючий суддя С.В. Білак
Судді Н.А.Олефіренко
В.А.Шальєва