10 лютого 2017 р. Справа № 804/6920/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді І.А.Гончарової, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві про зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві з вимогами:
- зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві надати відповідь на інформаційний запит від 05.05.2016 року відповідно до вимог законодавства;
- відшкодувати моральну шкоду, спричинену порушенням права на отримання інформації через ненадання відповіді на інформаційній запис, у розмірі 6000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачем 05.05.2016 року до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, як розпорядника інформації було направлено інформаційний запит про отримання публічної інформації, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проте, відповідно до вимог ст.20 вказаного Закону, відповідачем не була надана відповідь на вказаний запит. Отже, така бездіяльність відповідача є порушенням права на отримання публічної інформації, реалізація якого визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Позивачем подана заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи. Правом на подання письмових пояснень або заперечень на позов не скористався.
Враховуючи обмеженість строку вирішення справи та те, що позивачем подана заява про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2016 року ОСОБА_1 було подано начальнику Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві інформаційний запит на отримання публічної інформації, у якому на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» викладено прохання надати інформацію наступного змісту, а саме: на якій стадії перебуває виконавче провадження №49602063, відкрите 11.12.2015р. з виконання виконавчого листа по справі №201/14675/14-ц від 15.04.2015р., виданого Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська.
Згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказаний запит отримано відповідачем 13.05.2016 року.
Відповідь на вказаний запит Печерським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві надана не була, що останнім не спростовано.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Законом України «Про доступ до публічної інформації» регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до публічної інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Також, ч.3 ст.9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Згідно зі ст.12 вказаного Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Статтею 13 вищенаведеного Закону передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Порядок оформлення запитів на інформацію визначено ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч.1 ст.19 вказаного Закону).
Строк розгляду запитів на інформацію врегульований ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно з частиною першою якої розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно ч.4 ст.20 вказаного Закону, у разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
За приписами ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядника інформації можуть бути оскаржені до суду, зокрема, щодо несвоєчасного надання інформації, при цьому таке оскарження здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, згідно ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.
З аналізу наведених вище норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» вбачається, що розпорядником публічної інформації є державний орган - Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві, а відповідальною особою з питань доступу до публічної інформації є його керівник, тобто начальник у відповідності до його повноважень, визначених ст.24 вищевказаного Закону.
При цьому, ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлений строк для надання інформації, а саме: не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Таким чином, аналізуючи наведені норми чинного законодавства, з огляду на ненадання відповідачем відповіді на вказаний інформаційний запит на отримання публічної інформації від 05.05.2016 року та враховуючи відсутність заперечень, суд приходить до висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність, що виразилась у ненаданні відповіді на вказаний інформаційний запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 05.05.2016 року.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині зобов'язання Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві надати відповідь на інформаційний запит від 05.05.2016 року відповідно до вимог законодавства є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, спричинену порушенням права на отримання інформації через ненадання відповіді на інформаційній запис, у розмірі 6000 грн., суд зазначає, що відповідно до п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з пошкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших, негативних наслідків.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У статті 116 ЦК України зазначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Однак, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що діями відповідача йому заподіяно моральної шкоди, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 цього Кодексу визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві про зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві про зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві надати відповідь на інформаційний запит від 05.05.2016 року відповідно до вимог законодавства.
В іншій частині позову - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Гончарова