03 квітня 2017 року № 810/3064/16
Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Головного управління ДФС у Київській області про стягнення компенсації податку на доходи з фізичних осіб з нарахованої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
27 вересня 2016 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач 1), Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач 2) (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 10 листопада 2016 р. вх. № 16742/16 та від 29 березня 2017 р.) про:
- стягнення з відповідача 1 на користь позивача суми податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), утриманої з залишку нарахованої вихідної допомоги при звільненні, у сумі 122 392 грн 12 коп.;
- стягнення з відповідача 2 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 321 762 грн 00 коп. (а.с. 45-48, 104).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1, при звільненні позивача, незаконно було утримано з сум, які підлягали виплаті, ПДФО у сумі 122 392 грн 12 коп. Зазначив, що також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем 1 не було своєчасно виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні: одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку. Стверджує, що згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки виплати розрахунку при звільненні, а саме, за 168 днів за період з 22 січня 2016 р. (дати звільнення) по 23 вересня 2016 р. (дати звернення до суду).
Відповідач 1 позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у сумі 505 602 грн 08 коп. та компенсацію за невикористані відпустки у сумі 205 910 грн 53 коп. Зазначив, що відповідачем 1 правомірно з названої суми було утримано ПДФО на загальну суму 122 392 грн 12 коп. на підставі листа ДФС України від 17 травня 2016 р. № 8295/5/99-99-13-02-03-16, в якому не передбачено звільнення від оподаткування ПДФО грошового забезпечення, одержаного військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, крім сум грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (а.с. 62-65).
Відповідач 2 позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що суму ПДФО було утримано на підставі листа ДФС України від 17 травня 2016 р. № 8295/5/99-99-13-02-03-16. Крім того, зазначив, що з 22 січня 2016 р. позивач був звільнений з податкової міліції, а отже, на нього не поширюються пільги щодо виплати компенсації за утриманий ПДФО, які існують для працівників податкової міліції. Зазначив, що після звільнення позивачу було виплачено 589 120 грн 49 коп. (загальна сума одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсація за невикористану відпустку) 4-ма частинами протягом лютого-травня 2016 р. Стверджував, що затримка розрахунку була спричинена відсутністю коштів у відповідача 1 (а.с. 66-69).
29 березня 2017 р. позивач подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідачів 1,2 проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке.
Позивач проходив службу у відповідача 1 на посаді начальника штабу оперативного управління.
Наказом відповідача 2 від 15 січня 2016 р. № 13-о "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача було звільнено з займаної посади та податкової міліції в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. б Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 (через хворобу) (далі - наказ № 13-о) (а.с. 10).
На його виконання, відповідачем 1 було нараховано позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 505 602 грн 08 коп. та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 205 910 грн 53 коп., що підтверджується довідкою відповідача 1 від 26 жовтня 2016 р. № 338/10/10-06-05-032/377 (а.с. 49).
Названа сума була виплачена позивачу 4-ма частинами у період з 25 лютого по 25 травня 2016 р.
З цих сум відповідачем 1 було утримано ПДФО на загальну суму 122 392 грн 12 коп. (а.с. 49).
Непогоджуючись з затримкою виплати розрахунку при звільненні та утриманням ПДФО, позивачем подано даний позов до суду.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 15 Закону № 2011-XII пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 15 названого Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як убачається з ч. 1 ст. 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Наявні матеріали справи свідчать про таке.
І. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 на користь позивача ПДФО, утриманого з залишку нарахованої вихідної допомоги при звільненні у сумі 122 392 грн 12 коп., судом встановлено таке.
Як вже зазначалося, позивач проходив службу у відповідача 1 на посаді начальника штабу оперативного управління.
Наказом відповідача 2 від 15 січня 2016 р. № 13-о "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача було звільнено з займаної посади та податкової міліції в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. б Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 (через хворобу) (а.с. 10).
Відповідачем 1 було нараховано позивачу одноразову допомогу при звільненні у сумі 505 602 грн 08 коп. та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 505 910 грн 53 коп., що підтверджується довідкою відповідача 1 від 29 березня 2017 р. № 1973/8/10/06-05-025/152 (а.с. 103).
Як убачається з названої довідки, позивачу було нараховано грошову допомогу на загальну суму 711 512 грн 61 коп.
Ця сума була виплачена у період з 25 лютого по 25 травня 2016 р. частинами, зокрема:
- 25 лютого 2016 р. - 256 037 грн 00 коп.;
- 28 березня 2016 р. - 209 070 грн 91 коп.;
- 27 квітня 2016 р. - 139 148 грн 33 коп.;
- 25 травня 2016 р. - 75 700 грн 00 коп.
Водночас, з нарахованої суми було утримано ПДФО в сумі 122 392 грн 12 коп. (а.с. 103).
При вирішенні справи судом враховано, що відповідно до вимог п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.
Як убачається з п. 3 названого Порядку, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно з вимогами п. 4 Порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до вимог п. 5 названого Порядку грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналогічна норма викладена у п. 168.5 ст. 168 ПК України, якою передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Наведене свідчить, що така компенсація здійснюється у розмірі фактично сплаченого ПДФО, що утримується з доходів такої категорії громадян, та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України).
Відповідно до вимог абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 р. №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Тобто, на день виключення зі списків особового складу військової частини звільненому з військової служби військовослужбовцю має бути виплачено грошове забезпечення у повному обсязі.
Як убачається з ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 р. № 333, видатки на її виплату здійснюються за кодом «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Дана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2016 р. (справа № 826/15609/14), 26 січня 2016 р. (справа № 802/3002/14).
Наведене свідчить, що одноразова грошова допомога та компенсація за невикористану відпустку були нараховані у зв'язку з тим, що до 22 січня 2016 р. позивач обіймав посаду начальника штабу оперативного управління відповідача (був особою начальницького складу). Отже, сума утриманого ПДФО мала бути спрямована на виплату йому рівноцінної та повної компенсації втрат доходів в сумі утриманого ПДФО.
При вирішенні справи судом враховано, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням викладеного та з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача 1 щодо невиплати позивачу компенсації у сумі 122 392 грн 12 коп. (утриманої з одноразової грошової допомоги при звільненні та з компенсації за невикористану відпустку).
У судовому засіданні відповідачем 1 не оспорювалося те, що утриманий ПДФО в сумі 122 392 грн 12 коп. відповідачем 1 не було спрямовано таку ж суму на виплату рівноцінної та повної компенсації відповідно до вимог ст. 168 ПК України.
Враховуючи, що відповідачем 1 протиправно не було спрямовано на виплату рівноцінної та повної компенсації утриманий ПДФО у сумі 122 392 грн 12 коп. відповідно до вимог ст. 168 ПК України, вказана сума підлягає стягненню з відповідача 1 на користь позивача.
Водночас судом не може бути взято до уваги посилання відповідача 1 на відсутність у позивача права на отримання такої рівноцінної компенсації у зв'язку з тим, що виплата грошового забезпечення (а отже, і утримання ПДФО) мала місце після звільнення позивача з посади, оскільки воно є помилковим. Дана виплата у період з 25 лютого по 25 травня 2016 р. здійснена з порушенням строку, визначеного ст. 116 КЗпП України, з вини відповідача 1.
Отже, у даному конкретному випадку, несвоєчасна виплата позивачу розрахунку при звільненні (протягом 4-х місяців після звільнення) не може бути підставою для позбавлення його права на отримання рівноцінної та повної компенсації утриманого ПДФО у сумі 122 392 грн 12 коп.
Наведене свідчить, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 на користь позивача рівноцінної та повної компенсації утриманого ПДФО у сумі 122 392 грн 12 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
ІІ. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 321 762 грн 00 коп., судом встановлено таке.
Як вже зазначалося, відповідачем 1 було нараховано позивачу одноразову допомогу при звільненні у сумі 505 602 грн 08 коп. та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 205 910 грн 53 коп., що підтверджується довідкою відповідача 1 від 29 березня 2017 р. № 1973/8/10/06-05-025/152 (а.с. 103).
Отже, позивачу було нараховано грошову допомогу на загальну суму 711 512 грн 61 коп., з якої утримано ПДФО на загальну суму 122 392 грн 12 коп. Названі суми були перераховані позивачу протягом лютого-травня 2016 р., зокрема:
- 25 лютого 2016 р. - 256 037 грн 00 коп;
- 28 березня 2016 р. - 209 070 грн 91 коп.;
- 27 квітня 2016 р. - 139 148 грн 33 коп.;
- 25 травня 2016 р. - 13 626 грн 00 коп. (а.с. 103).
Наведене свідчить, що фактично позивачу у період з 25 лютого по 25 травня 2016 р. було виплачено 589 120 грн 49 коп.
При цьому, судом визнано протиправними дії відповідача 1 щодо не спрямування на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів позивача відповідно до вимог ст. 168 ПК України утриманого ПДФО у сумі 122 392 грн 12 коп.
Як вже зазначалося, спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом № 2011-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. № 499 (далі - Інструкція) та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - постанова КМУ № 393).
Згідно з абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Наведене свідчить, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Проте, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 р. у справі № 21-8а15.
Згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як убачається з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Так, відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абз. 3 п. 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Як убачається з п. 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 р. № 13 Пленуму Верховного Суду України, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до вимог п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, як вже зазначалося, п. 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно з вимогами п. 3 розд. ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в
частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Згідно з довідкою відповідача 1 від 26 жовтня 2010 р. у листопаді-грудні 2015 р. позивачу було нараховано заробітну плату у сумі 24 470 грн 52 коп. (з них премія за жовтень 2015 р. у сумі 17 281 грн 00 коп., яка виплачена у листопаді 2015 р. згідно з довідкою, а тому включається до нарахованої заробітної плати за листопад 2015 р. згідно п. 3 розділу ІІІ Порядку) та 75 948 грн 71 коп. відповідно.
Фактична кількість відпрацьованих днів складає 44 робочих дні (21 у листопаді 2015 р. та 23 у грудні 2015 р.) (а.с. 50).
Тобто, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 2282 грн 26 коп. (2248 грн 53 коп.+2110 грн 50 коп./44 (20 робочих дні у червні 2015 р. + 23 робочих дні у липні 2015 р.).
Як вже зазначалося, звільнення позивача з займаної посади відбулося 22 січня 2016 р., що підтверджується наказом від 15 січня 2016 р. № 13-0, а остання частина грошового забезпечення (розрахунку при звільнення) була йому виплачена 25 травня 2016 р.
Наведене свідчить, що відповідачем 1 було затримано розрахунок позивача при звільненні на 84 дні.
Як убачається з заяви позивача про уточнення позовних вимог від 10 листопада 2016 р. вх. № 16742, позивач просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 168 днів (а.с. 46-47).
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Наведене свідчить, що всі виплати позивачу мали бути здійснені 22 січня 2016 р. (23-24 січня 2016 р. вихідні дні).
Отже, суд дійшов висновку, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення позивача відбулася у період з 25 січня по 25 травня 2016 р.
Згідно з листом Мінсоцполітики від 20 липня 2015 р. № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" у період з 26 по 31 січня 2016 р. було 4 робочих дні, у лютому 2016 р. - 21 робочий день, у березні 2016 р. - 22 робочих дні, у квітні 2016 р. - 21 робочий день, у період з 1 по 25 травня 2016 р. - 15 робочих днів.
Наведене свідчить, що час затримки розрахунку за період з 25 січня по 25 травня 2016 р. складає 84 робочих дні.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку на 84 днів складає 191 709 грн 84 коп. (2282 грн 26 коп. (середньоденна заробітна плата) * 84 (кількість днів затримки).
При вирішенні справи судом не може бути взято до уваги посилання позивача на те, що фактично грошове забезпечення йому не виплачено по дату звернення до суду, оскільки сума ПДФО, яка була утримана і протиправно не компенсована позивачу не є грошовим забезпеченням у розумінні ст. 9 Закону № 2011-XII, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати компенсації утриманого ПДФО стягненню не підлягає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, що і було зроблено позивачем.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого не було зроблено відповідачами.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації податку на доходи фізичних осіб у сумі 122 392 грн 12 коп., утриманого з одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку.
Стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) компенсацію податку на доходи фізичних осіб у сумі 122 392 (сто двадцять дві тисячі триста дев'яносто дві) грн 12 коп.
Стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25 січня по 25 травня 2016 р. у сумі 191 709 (сто дев'яносто одна тисяча сімсот дев'ять) грн 84 коп.
У задоволенні іншої частини відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Виноградова О.І.