12 квітня 2017 р.Справа №804/5002/16
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Верба І.О., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі заяву позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення в адміністративній справі №804/5002/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
5 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 12,3200 га, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в оренду для ведення фермерського господарства, що надана листом від 6 липня 2016 року №К-3834/0-2623/6-16;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області видати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для іншого сільськогосподарського призначення, загальною площею 12,3200 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, із земель державної власності для розміщення та обслуговування господарських будівель та споруд, що знаходяться на цій земельній ділянці.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року в адміністративній справі №804/5002/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково, суд:
- визнав протиправною бездіяльністю щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 09.03.2016 року (реєстраційний №К-3834/0/5-16 від 01.06.2016 року);
- зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.03.2016 року та прийняти рішення.
Постанова суду набрала законної сили 18 жовтня 2016 року після закінчення строку подання апеляційної скарги у відповідності до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
23 листопада 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області подана апеляційна скарга на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року по справі №804/5002/16, разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Згідно частини четвертої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2017 року апелянту поновлений строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкрито апеляційне провадження. За результатами перегляду справи судом другої інстанції винесено ухвалу від 1 лютого 2017 року, якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року по справі №804/5002/16 залишено без змін.
Таким чином, з урахуванням положень частин четвертої та п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду у справі №804/5002/16 набрала законної сили 1 лютого 2017 року.
Вирішуючи заявлений спір по суті, та частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що вказані відповідачем підстави для нерозгляду питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачені статтею 123 Земельного кодексу України, а лист від 06.07.2016 року №К-3834/0-2623/6-16 не може вважатись належним рішенням про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки клопотання позивача по суті розглянуто не було, а лист не містить визначених законом підстав для відмови та має рекомендації щодо приведення у відповідність наданого пакету документів. За висновками суду, має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо нерозгляду по суті клопотання ОСОБА_1, а у зв'язку з тим, що відмови по суті клопотання відповідачем винесено не було, то суд відмовив в позовній вимозі про визнання протиправною відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також відмовив в позовній вимозі щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, оскільки суд не може перебирати на себе функції інших органів, та вийшов за межі позовних вимог з метою належного захисту порушених прав позивача та визнав протиправною бездіяльність відповідача, допущену в порушення частини третьої статті 123 Земельного кодексу України, щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 09.03.2016 року (реєстраційний №К-3834/0/5-16 від 01.06.2016 року).
З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист за судовим рішенням не видавався, заяви про видачу виконавчого листа не надходило, отже, позивач не вчиняв дії, направлені на примусове виконання судового рішення.
10 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просить суд:
1) поновити строк на подання заяви про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року по справі №804/5002/16;
2) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року по справі №804/5002/16;
3) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 дозвіл на розрозроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для іншого сільськогосподарського призначення, загальною площею 12,3200 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Губиниської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області із земель державної власності для розміщення та обслуговування господарських будівель та споруд, що знаходяться на цій земельній ділянці;
4) зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року по справі №804/5002/16.
В обґрунтування поданої заяви зазначено наступне:
- 25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотанням щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, та 2 грудня 2016 року отримав чергову відмову №К-11285/0-5782/6-16 в задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, яка мотивована тими ж доводами, що й відмова від 6 липня 2016 року №К-3834/0-2623/6-16, яка спростована постановою суду у справі №804/5002/16;
- 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотанням про оформлення прав на земельну ділянку під господарськими будівлями та спорудами, однак листом від 23.03.2017 року №К-1792/0-1325/6-17 заявнику повторно відмовлено у задоволенні клопотання;
- таким чином, відповідач не виконав постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року по справі №804/5002/16 та взагалі не має наміру виконувати судове рішення;
- у зв'язку із тим, що встановлений постановою суду від 7 вересня 2016 року порядок захисту права на оформлення прав користування земельною ділянкою є недієвим та неналежним, заявник вважає за необхідне змінити спосіб виконання захисту такого права шляхом зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення документації із землеустрою;
- з моменту отримання заявником 2 грудня 2016 року листа №К-11285/0-5782/6-16 про неможливість оформлення дозволу на розроблення документації із землеустрою тривала процедура адміністративного та апеляційного оскарження, тому й був пропущений строк на звернення до адміністративного суду із поданою заявою щодо бездіяльності відповідача з невиконання судового рішення.
Вирішуючи питання щодо прийняття поданої заяви до розгляду, суд виходить із наступного.
Судові рішення виконуються у добровільному та примусовому порядку.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому статтею 181 цього Кодексу.
Спеціальними способами судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах є, зокрема: визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Так, згідно частини дев'ятої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання постановою законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день отримання виконавчого листа та пред'явлення його до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.
До заяви додаються докази її надсилання рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення відповідачам і третім особам не раніше семи робочих днів до дня подання заяви до суду.
Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду.
У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику.
Розглянувши подану ОСОБА_1 заяву суд дійшов висновку про її невідповідність вимогам, викладеним у частині дев'ятій статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, позивачем не надано докази її надсилання рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення відповідачу не раніше семи робочих днів до дня подання заяви до суду.
Доданий до заяви фіскальний чек від 9 березня 2017 року та опис цінного листа від 9 березня 2017 року свідчать про направлення Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області заяви від 6 березня 2017 року з додатками, тоді як подана до суду ОСОБА_1 заява підписана останнім 3 квітня 2017 року.
При цьому, суд допускає, що позивач направив одну й ту саму заяву із різними датами, однак, підтверджень суду не надано.
Щодо строків звернення до суду із розглянутою заявою та заявленого клопотання про їх поновлення належить зазначити, що така заява подається протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначений строк є присічним та не підлягає поновленню судом, оскільки розглянута заява подається не в порядку позовного провадження.
Позивач зазначає, що з дати набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, яку визначає 29 вересня 2016 року, відповідач судове рішення не виконав. Поряд з цим, також посилається на звернення до відповідача із повторним клопотанням на оформлення дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відмову на яке отримав 2 грудня 2016 року, а також посилається на апеляційне оскарження судового рішення, яке закінчено 1 лютого 2017 року.
Отже, позивачем не наведено обставин дотримання десятиденного строку звернення до адміністративного суду із розглянутою заявою, яка подана до суду 10 квітня 2017 року, тоді як про заявлену бездіяльність позивач, як він особисто зазначив, обізнаний з жовтня 2016 року.
Крім того, у поданій заяві не викладено обґрунтування та не наведено доказів на підтвердження обставин щодо невиконання відповідачем судового рішення. При цьому, позивач зазначає про повторне звернення до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотаннями від 25 жовтня 2016 року та від 24 лютого 2017 року, на які отримав відмови від 2 грудня 2016 року та 23 березня 2017 року відповідно. Однак, звернення із такими клопотаннями не стосується предмету спору, розглянутого у справі №804/5002/16, наведена незгода із отриманими відмовами свідчить про наявність нового спору між позивачем та відповідачем, який може бути заявлений та розглянутий у порядку позовного провадження.
Також, суд зазначає, що заявлена вимога щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 дозвіл на розрозроблення документації із землеустрою розглянута судом та у її задоволенні відмовлено постановою суду по справі №804/5002/16. У разі незгоди із судовим рішенням позивач наділений правом його апеляційного та касаційного оскарження.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про повернення поданої заяви позивачу.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).
У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».
З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
З наведеного вбачається, що здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства, є виключним засобом судового контролю, якому передує примусове виконання судового рішення за виданим судом виконавчим листом органами примусового виконання рішень суду за Законом України «Про виконавче провадження», відповідно статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У зв'язку з тим, що заявником виконано не в повному обсязі, передбачені процесуальним законом, дії щодо самостійного ініціювання примусового виконання судового рішення, а також зважаючи на те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для задоволення поданої позивачем заяви.
Суд роз'яснює позивачу право на отримання за його заявою виконавчого листа з метою пред'явлення його до виконання органам державної виконавчої служби для примусового виконання судового рішення.
Керуючись статтями 160, 165, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення в адміністративній справі №804/5002/16 - повернути позивачу.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі №804/5002/16 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Верба