11 квітня 2017 року Справа № 803/382/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Шепталовій А.П.,
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII позивач була звільнена з посади судді у відставку, в зв'язку з поданням заяви, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, а наказом Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 № 97/15 - відрахована зі штату цього суду. Однак, в порушення вимог закону на день звільнення їй не була виплачена очікувана вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді. Вважає бездіяльність суду з приводу не нарахування та невиплати їй вихідної допомоги протиправною, оскільки за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, тому скасування при виході у відставку Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
З врахуванням наведеного, просить визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Волинської області щодо не нарахування та не виплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, зобов'язати Апеляційний суд Волинської області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов'язати ДСА України виділити кошти Апеляційному суду Волинської області на виплату вихідної допомоги.
В поданих до суду письмових запереченнях проти позову від 03.04.2017 №1.24/8/2017 (а. с. 23-26) відповідач Апеляційний суд Волинської області адміністративний позов не визнав посилаючись на те, що з 01.04.2014 втратила чинність стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Крім того, вважає, що він не є відповідачем у даній справі, оскільки з прийняттям закону, яким звужено зміст та обсяг прав позивача, є держава в особі Верховної Ради України. Вини Апеляційного суду Волинської області у невиплаті позивачу вихідної допомоги немає, ним не допущено бездіяльності, а тому просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Представник відповідача ДСА України ОСОБА_2 у письмових запереченнях проти позову від 10.04.2017 № 738/07-13 (а. с. 35-39) адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що на час прийняття Верховною Радою України постанови № 1515-VІІІ від 08.09.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ. Таким чином, на момент прийняття рішення про звільнення позивача застосуванню підлягали норми законодавства, які діяли на час прийняття рішення про звільнення судді, тому підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги відсутні. Крім того, зазначив, що ДСА України не наділена правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати виплату вищезазначеної допомоги. У зв'язку з наведеним просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В судовому засіданні, позивач адміністративний позов підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просила позов задовольнити.
Представники відповідачів Апеляційного суду Волинської області та ДСА України в судове засідання не прибули, при цьому, 11.04.2017 надали суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22.06.1987 по 24.05.1993 працювала на посаді народного судді Любешівського районного народного суду Волинської області, в тому числі: з 12.04.1990 головою цього суду, з 24.05.1993 обіймала посаду судді Волинського обласного суду, який 20.08.2001 перейменований на Апеляційний суд Волинської області, що підтверджується витягом з трудової книжки (а. с. 7-8).
Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII “Про звільнення суддів” відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку із поданням заяви про відставку звільнено ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного Суду Волинської області.
Згідно із наказом Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 № 97/15 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Апеляційного суду Волинської області, та відрахована зі штату працівників апеляційного суду 15.09.2016.
Як встановлено судом, при звільненні з посади судді 15.09.2016 року позивачу не було нараховано та виплачено вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
15.12.1992 Верховна Рада України прийняла Закон України “Про статус суддів” № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ), згідно із частинами першою-третьою статті 43 якого було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Згідно із змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус суддів” від 24.02.1994 № 4015-ХІІ, частину третю статті 43 Закону № 2862-ХІІ було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
07.07.2010 Верховна Рада України прийняла Закон України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ), з набранням чинності яким Закон № 2862-ХІІ втратив чинність.
При цьому, у Законі № 2453-VІ була збережена норма щодо отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.
Так, згідно із частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
01.04.2014 набрав чинності Закон України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), яким статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ виключено.
В подальшому до Закону України №2453-VI неодноразово вносились зміни, у тому числі Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності з 28.03.2015 та відповідно до якого Закон України №2453-VI викладено в новій редакції, проте, не було передбачено виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.
30.09.2016 набрав чинності Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким втратив чинність Закон України “Про судоустрій і статус суддів” у попередній редакції.
Крім того, Законом № 1402-VIII було відновлено право на отримання вихідної допомоги при виході судді у відставку: згідно із частиною першою статті 143 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Таким чином, починаючи з 01.04.2014 та станом на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку (15.09.2016) законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, були відсутні.
Тому, посилання позивача на невиплату вихідної допомоги, як порушення її конституційних гарантій, є необґрунтованими.
При цьому, у пункті 3.1 рішення від 19.11.2013 № 10-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що аналіз розділу VIII Конституції України та Закону № 2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
У пункті 3.2 вказаного рішення від 19.11.2013 № 10-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.
Також суд зазначає, що Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким було виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ (яка передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку), неконституційним у встановленому порядку визнаний не був, а Пленум Верховного Суду України постановою від 25.12.2015 року № 24 «Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» відсутні.
Враховуючи вищенаведене, суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що право на отримання вихідної допомоги позивач набула у 2007 році у зв'язку із наявністю стажу на посаді судді 20 років, оскільки за приписами статті 43 Закону № 2862-ХІІ, статті 136 Закону № 2453-VІ та згідно з роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013, право на виплату вихідної допомоги суддя набував не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді.
Тобто, саме із прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов'язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.
Крім того, суд також не приймає до уваги посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 11.10.2005 № 8-рп/2005 як на підставу для виплати їй вихідної допомоги, оскільки Конституційний Суд України у рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013 не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.
Інші твердження позивача не спростовують висновків суду, зроблених в ході судового розгляду справи.
Також суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року по справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine) зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Отже, зважаючи на те, що на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку (15.09.2016) у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» була відсутня норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, тому, на думку суду, у відповідача Апеляційного суду Волинської області не було правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З аналізу вищезазначеного, суд приходить до висновку, що Апеляційний суд Волинської області при виконанні ним своїх обов'язків діяв у відповідності до норм чинного законодавства та в межах наданих йому повноважень.
Відтак, при видачі наказу від 15.09.2016 № 9.7/15 «Про звільнення судів» відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Одночасно, позивач просить суд зобов'язати Апеляційний суд Волинської області вчинити дії, а саме: нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, чого суд не вправі робити, оскільки Апеляційним судом Волинської області не було допущено порушень вимог чинного законодавства.
Крім цього, суд зазначає, що для того, щоб зобов'язати відповідача вчинити певні дії, слід констатувати перед цим наявність в його діях, бездіяльності чи прийнятих рішеннях ознак протиправності, чого на думку суду в даному випадку немає.
Відповідно, і позовна вимога про зобов'язання Державну судову адміністрацію України виділити кошти для виплати вихідної допомоги не підлягає до задоволення, оскільки у Державної судової адміністрації України не виникало обов'язку для виділення коштів, спрямованих на здійснення виплати позивачу вихідної допомоги при виході у відставку.
Тому, з врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Протилежного судом не встановлено.
Керуючись статтями 158, 160 ч.3, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі до 13 квітня 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий Р.С. Денисюк