11 квітня 2017 року К/800/37437/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя:Вербицька О.В.
Судді: Маринчак Н.Є.
Цвіркун Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року
у справі № 826/3347/14
за позовом Приватного підприємства "Будпостач"
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії
Приватне підприємство "Будпостач" (далі - позивач, ПП "Будпостач") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 07 березня 2014 року №0000792204. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року (в частині задоволених позовних вимог) і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено планову виїзну перевірку ПП "Будпостач" з питань правильності нарахування, повноти сплати та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість за листопад 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Херсонтрансгруп», за результатами якої складено акт від 17 лютого 2014 року №263/26-53-22-04/24367110.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем положень п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 1192000,00 грн.; ст. ст. 134, 185 ПК України, а саме відсутність об'єктів оподаткування по операціях позивача з придбання товарів (послуг) у ТОВ «Херсонтрансгруп» та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям ТОВ «Епіцентр К».
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, податковим органом 07 березня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000792204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 788 000,00 грн., в тому числі основний платіж - 1 192 000,00 грн. та штрафні санкції - 596 000,00 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємства є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з п.135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.
З матеріалів справи вбачається, що між ПП "Будпостач" (покупець) та ТОВ «Херсонтрансгруп» (продавець) укладено договір поставки від 02 листопада 2012 року №02/11-12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію - жмих соняшнику органічний в кількості 2000 тонн урожаю 2012 року. Загальна вартість товару становить 5 960 000,00 грн. без ПДВ, ПДВ 20% - 1 192 000,00 грн.
Фактичний рух активів, з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків, підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними та видатковими накладними.
Судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірною господарською операцією.
Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем даних податкового обліку.
Крім того, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочину, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
В частині відмови в задоволенні позову ПП "Будпостач"сторонами рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржувались.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
Ю.І. Цвіркун