"11" квітня 2017 р. м. Київ К/9991/56472/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 травня 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року, -
У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 9 вересня 2011 року № 103 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності - звільнення з органів внутрішніх справ за грубе порушення транспортної дисципліни (керуванні автомобілем у стані алкогольного сп'яніння); визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 18 жовтня 2011 року № 34 по особовому складу, яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ; поновити його на посаді оперуповноваженого відділу попередження та викриття правопорушень на об'єктах легального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів управлінням боротьби з незаконним обігом наркотиків ГУ МВС; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2011 року до ухвалення рішення у цій справі (далі: спірні накази, займана посада, середній заробіток відповідно).
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що спірні накази відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, порушують його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.
Львівський окружний адміністративний суд, своєю постановою від 3 травня 2012 року, позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував спірні накази відповідача, поновив позивача на займаній ним посаді і стягнув з ГУ МВС на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції, в частині скасування спірних наказів відповідача, скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправними та скасовано спірні накази ГУ МВС в частині, що стосується позивача, в решті оскаржуване рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 інкримінованого йому дисциплінарного проступку не вчиняв, що підтверджується обставинами, встановленими судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 2-2073/11, викладеними у постанові Шевченківського районного суду міста Львова від 5 жовтня 2011 року, а відтак, в силу приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають доказуванню і є обов'язковими для врахування адміністративним судом у процесі вирішення спору.
Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2005 року, зокрема, з 2009 року на займаній посаді.
В подальшому, відносно позивача проведено службове розслідування з приводу порушення ним службової дисципліни, а саме керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Підставою для проведення службового розслідування став відповідний наказ, винесений у зв'язку з надходженням відомостей про складання відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Висновком службового розслідування від 9 вересня 2011 року (далі - висновок) встановлено, що 5 вересня 2011 року близько 6 годин 10 хвилин працівниками Державтоінспекції на проспекті Чорновола 2а у місті Львові було зупинено автомобіль під керуванням позивача з явними ознаками алкогольного сп'яніння. ОСОБА_4 доставлено у відповідний медичний заклад для проведення медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебуванням під впливом лікарських засобів. Висновком цього медичного закладу від 5 вересня 2011 року № 13650 установлено, що позивач перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Також, під час проведення службового розслідування були опитані працівники (інспектори) батальйону дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування адміністративної території м. Львова та автомобільно - транспортної інспекції при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - БДПС ВДАІ з ОАТ м. Львова та АТІ при ГУ МВС), які пояснили, що 5 вересня 2011 року під час несення ними служби на проспекті Свободи у місті Львові було помічено громадянина з нестійкою ходою, який підійшов до автомобіля, сів за кермо та поїхав у напрямку проспекту Чорновола у тому ж місті. Вказаний автомобіль одразу був зупинений працівниками БДПС ВДАІ з ОАТ м. Львова та АТІ при ГУ МВС на проспекті Чорновола 2а у місті Львові. Під час зупинки у автомобілі перебував лише позивач, який намагався втекти з місця події, однак був затриманий. При цьому, ОСОБА_4 не заперечував вживання спиртних напоїв і перебування за кермом.
Письмові пояснення ОСОБА_4 не надавав, оскільки на службі та за місцем проживання і реєстрації не перебував, на телефонні дзвінки не відповідав та перебував на амбулаторному лікуванні у поліклініці.
За насідками проведеного службового розслідування встановлено наявність грубого порушення позивачем службової і транспортної дисципліни, Правил дорожнього руху, що виразилось у керуванні ним у позаслужбовий час приватним автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, допущення особистої недисциплінованості та повного ігнорування вимог наказів та вказівок МВС та ГУ МВС щодо зміцнення транспортної дисципліни.
З огляду на викладене, відповідач видав спірні накази якими накладено на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість таких висновків службового розслідування, оскільки постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 5 жовтня 2011 року закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлено частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У зазначеному судовому рішенні встановлено, що позивач дійсно знаходився у стані алкогольного сп'яніння. Однак за кермом автомобіля не перебував, а передав управління транспортним засобом ОСОБА_5, який з місця події намагався втекти.
З урахуванням положень частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України суди, не надавши оцінку суті спірних правовідносин, визнали обставини, встановлені у вищевказаному судовому рішенні преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню.
Разом з тим, частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В свою чергу, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Одночасно, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому слід також враховувати вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Натомість, суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір по суті позовних вимог не встановили обставин справи підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні, які б точно і достовірно, безапеляційно спростовували обставини, встановлені службовим розслідуванням і давали підстави стверджувати про відсутність з боку позивача порушень, про які іде мова у висновку службового розслідування.
Більше того, суди в оскаржуваних рішеннях не навели мотивів, з яких вони виходили відхиляючи доводи відповідача щодо законності спірних наказів ГУ МВС.
Не зазначили суди і своїх міркувань, щодо пояснень інспекторів БДПС ВДАІ з ОАТ м. Львова та АТІ при ГУ МВС наданих у рамках службового розслідування, не надали їх належну правову оцінку і не перевірили такі твердження.
Окрім цього, суди не звернули свою увагу і на обставини справи стосовно дотримання відповідачем порядку проведення службового розслідування, встановленого Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 року за № 541/2307 (далі - Інструкція № 230), повноти та об'єктивності проведення такого, а також проігнорували вимоги Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут, в редакції періоду спірних правовідносин), зокрема, щодо порядку накладення дисциплінарного стягнення і визначення його виду.
За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки, згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 травня 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
Ю.К. Черпак