"11" квітня 2017 р. м. Київ К/800/19033/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І. (доповідач),
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, -
У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області (далі - РДА) в якому просила: визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 4 квітня 2011 року № 21-ос «Про звільнення ОСОБА_4.» (далі - спірне розпорядження); поновити її на посаді начальника відділу освіти РДА.
В обґрунтування позову посилалася на те, що спірне розпорядження РДА не ґрунтується на вимогах закону, порушує її права, а тому ОСОБА_4 просила про задоволення позову.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року позов задоволено, скасовано спірне розпорядження і поновлено позивача на займаній нею до звільнення посаді.
Задовольняючи позов суд виходив з того, що підстави для звільнення позивача з посади відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у даному випадку відсутні.
До такого висновку суд дійшов з огляду на приписи статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, а також того, що одне з двох розпоряджень РДА про оголошення позивачу догани скасоване постановою апеляційного суду в іншій справі за позовом ОСОБА_4, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач допустила систематичне невиконання своїх службових обов'язків.
У березні 2016 року РДА звернулася до суду першої інстанції з заявою про перегляд вказаного судового рішення за нововиявленими обставинами.
Заява відповідача мотивована тим, що судове рішення про скасування розпорядження РДА, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляду догани, скасовано ухвалою Вищого адміністративного суду України, що і є нововиявленою обставиною.
Оскаржуваною постановою Волинського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, заяву задоволено, скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити РДА у задоволенні заяви.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходила державну службу на посаді начальника відділу освіти РДА.
Спірним розпорядженням відповідача ОСОБА_4 звільнено з посади відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40, статті 43-1 Кодексу законів про працю України за систематичне невиконання нею без поважних причин своїх посадових обов'язків.
Підставою для звільнення стали розпорядження голови РДА від 17 січня 2011 року № 4-ос «Про оголошення догани ОСОБА_4.» та від 3 березня 2011 року № 17-ос «Про оголошення догани ОСОБА_4.» (далі - розпорядження № 4-ос і № 17-ос відповідно).
Разом з тим, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року розпорядження РДА № 17-ос скасовано.
В подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року скасовано вищезазначену постанову апеляційного суду та залишено в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2011 року про відмову у позові.
Таким чином, розпорядження РДА № 17-ос, яким на позивача накладено друге дисциплінарне стягнення у вигляді догани залишилось чинним.
Відтак, суд першої інстанції, з урахуванням зазначених у заяві нових обставин, вимог пункту 3 частини 1 статті 40, статті 43-1 Кодексу законів про працю України, рекомендації постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дійшов висновку про законність звільнення позивача з посади, оскільки остання дійсно допустила систематичне невиконання без поважних причин своїх службових обов'язків.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову щодо скасування спірного у цій справі розпорядження про звільнення позивача з посади.
Так, у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Тобто, перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим і самостійним видом провадження в адміністративному процесі у якому, на відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою здійснення такого не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.
Перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
При цьому, у такому випадку судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається
Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку, Верховним Судом України.
Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог статей 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не є нововиявленими обставинами.
Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
У даному випадку суди, вирішуючи спір з урахуванням нововиявлених обставин, неправильно застосували до спірних правовідносин пункт 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України і не врахували вимоги статті 149 цього Кодексу щодо недопущення подвійного застосування дисциплінарного стягнення за одне і те саме порушення трудової дисципліни.
Так, за змістом статті 14 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII, чинний у період спірних правовідносин) дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Тобто, наведена правова норма передбачає можливість застосування до державних службовців, окрім норм спеціального законодавства, які врегульовують питання їх дисциплінарної відповідальності, положень загальних норм, зокрема, відповідних статей Кодексу законів про працю України.
За змістом положень статті 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, крім інших, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Особливості практичного застосування і тлумачення змісту судами названої правової норми визначені постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» згідно з пунктом 23 якого, за передбаченими пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 Кодексу законів про працю України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Комплексний аналіз наведених положень законодавства в контексті встановлених судами обставин справи дає колегії суддів підстави для висновку, що звільнення працівника з вищевказаних підстав можливе лише у разі вчинення ним проступку на роботі за умови застосування до нього раніше дисциплінарного стягнення за аналогічні порушення, яке є діючим, не знято і не погашено у встановленому законом порядку.
У даній справі суди попередніх інстанцій встановили, що на день звільнення ОСОБА_4 з займаної нею посади вона не вчиняла проступку у вигляді невиконання без поважних причин посадових обов'язків, або обов'язків, покладених на неї правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Більше того, підставою для звільнення стали проступки, за які до позивача вже були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді догани.
Такі дії відповідача прямо суперечать приписам статті 149 Кодексу законів про працю України, частиною 2 якої встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Натомість, відповідач, видаючи спірний наказ про звільнення позивача названих положень законодавства не врахував і застосував за одне і те саме порушення дисципліни одразу два дисциплінарних стягнення у вигляді догани і звільнення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, вказані у заяві РДА як нововиявлені, не дають підстав для скасування судового рішення, про яке ставиться питання, оскільки такі не впливають на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі та не дають можливості стверджувати, що зміст судового рішення, зокрема, його резолютивної частини був би іншим у разі їх існування під час розгляду даної справи у суді першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про перегляд рішення суду першої інстанції у зв'язку з нововиявленими обставинами, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як незаконні у відповідності до вимог статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, право суду касаційної інстанції скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року, прийнятої у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Рожищенської районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: М.І. Мойсюк
С.В. Головчук
Я.Л. Іваненко