12 квітня 2017 року м. Київ К/800/31481/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Маринчак Н.Є.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014 р.
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р.
у справі № 808/2413/14
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені А.Суворова»
до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені А.Суворова» (далі - позивач, ТОВ «Агрофірма імені А.Суворова») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач, Енергодарська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.03.2014 р. № 0000292200, № 0000302200.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р., позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Енергодарська ОДПІ від 19.03.2014 р. № 0000292200 та № 0000302200; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 29.01.2014 р. по 17.02.2014 р., на підставі направлень від 28.01.2014 р. № 2, № 3, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказів від 28.01.2014 р. № 42, від 08.02.2014 р. № 83, посадовими особами Енергодарської ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Агрофірма імені А.Суворова» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2013 р., за результатами якої складено акт від 24.02.2014 р. № 77/22-01/00849209 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 193.1 статті 193, пункту 194.1 статті 194, пунктів 209.1, 209.2, 209.6, 209.11 статті 209 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суми податку на додану вартість, що підлягають відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства на загальну суму 357 911 грн., занижено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту звітного періоду на загальну суму 5150 грн. та занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет на загальну суму 363 061 грн. шляхом неправильного віднесення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість скороченої декларації (спеціальний режим оподаткування) сум податку на додану варіть, що підлягають відображенню в складі податкових зобов'язань з податку на додану вартість загальної декларації; - пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, в частині нецільового використання коштів спецрахунку всього у сумі 440 059,20 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 19.03.2014 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000292200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 898 567,25 грн., з яких 265 775 грн. - за основним платежем та 632 792,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000302200, яким позивачу визначено адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 510 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 24.02.2014 р. № 77/22-01/00849209, підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про нецільове використання коштів зі спецрахунку та те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, яка вирощена позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.
Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступних мотивів.
Згідно із пунктом 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 р. №11, сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, тобто для інших виробничих цілей.
Відповідно до підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України для сільськогосподарських товаровиробників під виробничими цілями слід вважати витрати, що безпосередньо пов'язані з діяльності у сфері сільського господарства, а саме: - виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; - виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій, інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; - надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).
При цьому законодавством не обмежено використання податку на додану вартість, що акумульовані на спеціальному рахунку сільськогосподарського товаровиробника, виключно на оплату податку на додану вартість, що нарахований постачальником на вартість поставлених ним товарів/послуг, чи на оплату вартості таких товарів/послуг, які придбані виключно у платників податку на додану вартість.
З викладеного вбачається, що сільськогосподарське підприємство має право оплачувати за рахунок коштів, що акумульовані на спеціальному рахунку, повну вартість придбаних товарів/послуг, які призначені для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, в тому числі і податок на додану, який нараховується постачальником на вартість таких товар/послуг, а також вартість таких товарів/послуг, що придбаються в осіб, які не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Крім того відповідачем не доведено, що позивач мав заборгованість з податку на додану вартість на час здійснення розрахунків в оплату витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.
Так, за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2013 р. позивачем задекларовано податку на додану вартість, що перераховується до спецрахунку у сумі 5 971 470 грн. За період з 01.10.2010 р. по 30.09.2013 р. позивач задекларував податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 96 531 грн.
Також, з матеріалів справи вбачається, що Великобілозерським відділення Камянсько-Дніпровської МДПІ видана довідка № 260 від 15.04.2011 р. про те, що позивач в 2011 році є платником сільськогосподарського податку. Аналогічна довідка видана позивачу 25.04.2012 р. за № 69/10/40-016 та №112/10/40-016 від 17.05.2013 р.
Відповідно до довідки Відділу Держкомзему у Великобілозерському районі від 17.02.2012 № 01-01-43/0126 про площу землекористування ТОВ «Агрофірма імені А.Суворова» станом на 01.01.2012 р. землекористування становить 4516,7709 га, в тому числі на умовах оренди земельних часток (паїв) із земель колективної власності КСП ім. Суворова - 4406,1709 га.
Згідно пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Положеннями статті 209 Податкового кодексу України, також, визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.
Відповідно до пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.
Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 209 Податкового кодексу України є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.
Водночас законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку.
При цьому така особа повинна буде підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, не ставить право платника податку на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами податкового законодавства України.
Податкове законодавство не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.
Встановлена у законодавчих нормах вимога щодо виробництва сільськогосподарських товарів на власних або орендованих виробничих потужностях передбачає фактичне використання платником таких потужностей для виготовлення сільськогосподарської продукції та має на меті виключити з кола суб'єктів вказаного режиму оподаткування осіб, які не є безпосередніми виробниками сільгосппродукції. Однак наведене положення Закону не дає підстави для висновку про запровадження законодавцем такої додаткової умови перебування на спеціальному режимі, як дотримання платником порядку оформлення права користування земельною ділянкою.
Отже у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платника фіксованого сільськогосподарського податку у разі недотримання останнім норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.
З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли вмотивованого висновку про обґрунтованість задоволених ними позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області - відхилити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р. у справі № 808/2413/14 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) Н.Є.Маринчак