м. Київ
30 березня 2017 року П/800/582/16
Судді Вищого адміністративного суду України Маринчак Н.Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 03 грудня 2015 року №920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
Висновок суду про незаконність оскаржуваного рішення обґрунтований недоведеністю відповідачем того, що слідчим суддею ОСОБА_1 порушено присягу судді з огляду на невизначення всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчого судді стосовно сумніву в чесності та непідкупності судових органів.
Надаючи оцінку доводам Вищої ради юстиції щодо неправильності застосування позивачем кримінального процесуального законодавства, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що застосування таких норм віднесено до дискреційних повноважень слідчого судді, а правильність їх застосування може бути перевірена виключно судами вищих інстанцій.
При цьому, суд врахував, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року за наслідками перегляду ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 у справі №760/1318/14-к встановлено, що слідчий суддя при прийнятті рішення щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірила всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу.
Суд наголосив, що ні підозрюваним, ні його захисниками не заявлялись відводи слідчому судді ОСОБА_1 під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, тобто в сторін не було сумніву щодо неупередженості розгляду.
В свою чергу, відповідач, приймаючи оспорюване рішення, не врахував стаж роботи позивача на посаді судді, стан здоров'я ОСОБА_1, її позитивну характеристику щодо недопущення свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
Вважаю, що такий висновок суду не відповідає правильному застосування норм матеріального права.
У справі встановлено, що ОСОБА_1, 1963 року народження, Указом Президента України від 21 квітня 2003 року №346/2003 призначена на посаду судді Солом'янського районного суду м. Києва у межах п'ятирічного строку. Згідно із записом, занесеним до трудової книжки, 14 травня 2003 року ОСОБА_1 прийняла присягу судді.
Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року № 2135-VI ОСОБА_1 обрана суддею Солом'янського районного суду м. Києва безстроково.
22 січня 2014 року позивачем як слідчим суддею задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві Гончаренка В.Р., погоджене прокурором прокуратури Солом'янського району м. Києва Зайцевим А.С., та застосовано до ОСОБА_4, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 294 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 22 січня 2014 року у справі №760/1318/14-к залишено без змін.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 13 жовтня 2014 року надійшла заява ОСОБА_5 від 13 жовтня 2014 року, а 08 грудня 2014 року - заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 05 грудня 2014 року №05/1/1-120 вих-14 про порушення суддею Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.
03 грудня 2015 року на засіданні Вищої ради юстиції прийнято рішення №920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді.
У статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 131 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
У статті 370 Кримінального процесуального кодексу України зазначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Слідчим суддею, відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому Кримінального процесуального кодексу України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (стаття 178 Кримінального процесуального кодексу України).
Досліджені матеріали справи, на мою думку, свідчать на користь висновку, що слідчим суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалась необґрунтованому процесуальному примусу.
Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4, ОСОБА_1, як встановлено відповідачем, не забезпечено приписів Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, не виконано покладених на неї професійних обов'язків, не забезпечено в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватись у кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Таким чином, Вища рада юстиції встановила, що суддя ОСОБА_1 діяла всупереч зазначеним нормам кримінального процесуального закону та вчинила дії, які не відповідають завданням кримінального провадження, що призвело до ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частиною п'ятою статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.
Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги визнавалось вчинення ним дій, у тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Очевидна невідповідність дій ОСОБА_1 при ухваленні рішення від 22 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою складеній нею присязі дали відповідачу, на моє переконання, об'єктивні підстави розцінити дії позивача як порушення присяги судді та внести подання до Верховної Ради України про її звільнення.
Таке правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема в постанові від 12 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення.
Проте, при прийнятті постанови від 30 березня 2017 року Вищим адміністративним судом України викладене вище не враховано, а тому вказане рішення, на мою думку, не ґрунтується на вимогах закону, а висновки, викладені в ньому, є помилковими.
Суддя Вищого адміністративного
суду України Н.Є. Маринчак