11 квітня 2017 року м. Київ К/800/23088/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Приходько І.В.
Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року по справі № 804/14889/15 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпродзержинський завод продтоварів» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з додатковою відповідальністю «Дніпродзержинський завод продтоварів» звернулось до суду з позовною заявою до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001481501 від 27.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 219045,00 грн. та стягнення штрафної санкції у розмірі 54761,00 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток ТДВ «Дніпродзержинський завод продтоварів», за результатами якої складено акт №2165/104/15.1/00377532 від 04.03.2013 року.
На підставі акту від 04.03.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001481501 від 27.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 219045,00 грн. та стягнення штрафної санкції у розмірі 54761,00 грн. Підставою для нарахування податкового зобов'язання зазначено пункт 152.1 статті 152 Податкового кодексу України.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.
За вимогами пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 101 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Згідно з вимогами пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України податок на прибуток підприємств нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 15 1 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу. Податок, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, підлягає сплаті до бюджету в сумі, яка визначена відповідно до цього розділу, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів на право провадження такого виду діяльності.
Відповідно до пункту 149.1 статті 149 ПК України податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135-137 та 138-143 цього Кодексу.
За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Таким чином, підставою для нарахування податку на прибуток підприємств може бути виключно встановлення податкової бази, з якої такий податок обчислюється. В свою чергу, податковою базою для цього податку є прибуток, який визначається як різниця між доходами та витратами платника податків у відповідному звітному (податковому) періоді.
Проте, така база оподаткування податковим органом в ході перевірки не встановлювалась і не могла бути встановлена за результатами камеральної перевірки, яка відповідно до пп. 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
З огляду на не встановлення податковим органом бази оподаткування з податку на прибуток підприємств, у нього не було підстав для визначення позивачу грошового зобовязання із вказаного податку.
Вказаний висновок підтверджується відсутністю посилання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні на статтю 54 ПК України, якою визначений конкретний перелік підстав для самостійного нарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для збільшення грошових зобов'язань позивачу є помилкове зазначення останнім в податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2012 рік у рядку 26 суми зменшення податкових зобов'язань звітного (податкового) періоду, що, на думку податкового органу, може призвести до погашення позивачем за рахунок цієї суми податкових зобов'язань у майбутніх податкових періодах.
Вказані доводи податкового органу суперечать приписам абзацу 2 п. 87.1 статті 87 ПК України, відповідно до якої сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Таким чином, передумовою такого зарахування грошових зобов'язань є безпосередня сплата платником податків певних сум до бюджету. В даному ж випадку, позивачем визнається, що вказана ним у рядку 26 податкової декларації з податку на прибуток підприємств до бюджету не сплачувалась, що виключає її зарахування у рахунок майбутніх податкових зобов'язань.
До того ж, сам платник податків звертався до податкового органу з вимогою про виключення з його особового рахунку в інтегрованій картці платника податків вказаної в ній суми переплати з податку на прибуток у звязку з відсутністю такої переплати, в чому відповідачем йому було відмовлено.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відхилити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року по справі № 804/14889/15 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підпис Приходько І.В.
підпис Юрченко В.П.