м. Вінниця
10 квітня 2017 р. Справа № 802/493/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Фурмана В.В.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ФОП ОСОБА_1
до: Головного управління державної фіксальної служби у Вінницькій області
про: визнання протиправною та скасування вимоги
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, податковий орган, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф -241-02 від 01.03.2017 р.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є суб'єктом господарювання - фізичною особою - підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування. Водночас, є пенсіонером, а відтак, звільнений від сплати єдиного внеску. Однак, податковий орган сформував та направив вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску, з правомірністю якої позивач не погоджується у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях. Зокрема вказав, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, а відтак має сплачувати єдиний внесок. Пояснив, що від сплати єдиного внеску звільняються лише особи, що мають статус пенсіонера за віком або інваліда та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Однак, позивачу призначено пенсію за вислугу років, що не звільняє від сплати єдиного внеску.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступних міркувань.
Згідно визначення, наведеного у статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI), платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною четвертою цієї ж норми встановлено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Із аналізу процитованих норм видно, що фізичні особи - підприємці, звільняються від сплати єдиного внеску лише за умови, що вони є пенсіонерами саме за віком, отримують відповідно до закону пенсію та такі (особи) не є учасниками добровільної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, в розумінні статті 1 Закону №1058-IV, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-12), за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Отже законодавець розмежував чотири види пенсій, призначення яких здійснюється за наявності на те відповідних підстав.
Так, відповідно до статті 6 Закону №1788-12, особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Згідно статті 7 Закону №1788-12, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується, тоді як пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Статтею 12 Закону №1788-12 встановлено право на пенсію за віком, яке мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Разом з цим, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно частини першої статті 2 Закону №2262-12, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Разом з тим, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому, різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету (ст.7 Закону №2262-12).
В свою чергу, порядок звернення за призначенням пенсії визначено положеннями статей 80, 81, 82 Закону №1788-12, відповідно до яких заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника.
Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Із аналізу процитованих норм видно, що законодавець розмежував види пенсій, порядок та підстави призначення пенсій як за вислугу років так і за віком, при цьому, право вибору таких надано особі та реалізується шляхом подачі відповідної заяви про призначення конкретної пенсії із доданням необхідних документів.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність по спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку №007462 від 19.01.2012р. та свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії ВОО №928699 від 29.01.2002р.
Окрім того, ОСОБА_1 призначено пенсію саме за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням №551 від 06.09.1991 р., довідкою ГУ ПФУ у Вінницькій області №830 від 31.01.2017р., №1020 від 07.02.2017р., та не заперечується і самим позивачем.
Така пенсія, з урахуванням процитованих вище норм пенсійного законодавства не звільняє особу від сплати єдиного внеску при здійснені нею підприємницької діяльності.
Аналогічна позиція висловлена в постанові ВСУ від 15.04.2014 р. у справі №21-59а14 за позовом фізичної особи-підприємця до управління ПФУ в м. Рівне Рівненської області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Так, у вказаному рішенні зазначено, що «колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу зазначених норм права дійшла висновку, що ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ і які обрали спрощену систему оподаткування не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2262-ХІІ. Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком».
За таких обставин, беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази щодо призначення позивачу пенсії за віком, навпаки наявні документи що підтверджують призначення останньому пенсії за вислугу років, суд доходить висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати єдиного внеску.
Згідно частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Недоїмкою, у розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, є - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з приписів вказаної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що оскаржувана вимога прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і за наявності на це підстав, відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до статті 94 КАС України, особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна