Справа № 510/350/16-ц
06.04.2017 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Фурсовой А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги, уточнені позовні вимоги не визнала, надала свої заперечення, просила суд врахувати її право на обов'язкову частку у спадщині, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_3, померлого 04.11.2014 р.
Позивачка на задоволенні позовних вимог, уточнених позовних вимог наполягала, просила їх задовольнити.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3, померлого 04.11.2014 р.; копія свідоцтва про народження ОСОБА_4, 07.06.1959 р. н., копія заповіту ОСОБА_3, складеного 17.09.2014 р., на ім'я ОСОБА_1, копія витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі; копія свідоцтва про укладення шлюбу; копія паспорту позивачки та картки ідент. коду, копія довідки РБТІ від 27.12.1989 р.; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5, померлої 06.11.2009 р.; інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно; звіт про проведення незалежної оцінки вартості нерухомого майна від 01.02.2016 р.; копія акта введення у експлуатацію від 09.11.1989 р.; копія рішення Ренійської міської ради про введення у експлуатацію житлового будинку по вул. Вокзальна, 17 у м. Рені; копія технічного паспорту на житловий будинок № 17, розташований по вул. Вокзальна у м. Рені; копія постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.02.2016 р.; копія рішення апеляційного суду Одеської області від 22.05.2014 р.; копія рішення Ренійського районного суду Одеської області від 01.12.2010 р.; заява від 08.04.16 р.; ухвала суду від 26.05.2016 р.; заперечення проти позову від 02.08.16 р.; ухвала суду від 02.08.16 р.; СД-диск; копія спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3; ухвала суду від 05.09.2016 р.; копія спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5; заява про уточнення позовної заяви шляхом збільшення позовних вимог; заява ОСОБА_1; довідка від 02.12.2016 р.; заява від 24.01.2017 р.; довідка тимчасово за відсутністю пенсійних посвідчень.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася із відповідними вимогами та просила визнати за нею в порядку спадкування право власності на спадкове майно, зазначивши, що за життя її батькові - ОСОБА_3 належало:
-житловий будинок із надвірними спорудами та господарськими будівлями № 17, розташований по вул. Вокзальна в м. Рені Одеської області, який складається в цілому з: будинку житлового літ. А, загальною площею 40,20 кв. м., житловою площею 29,80 кв. м., підсобною площею 10,40 кв. м., тамбур літ. а, літньої кухні літ. Б, тамбур літ. б, вбиральні літ. Ж, сарай літ. В, Д, гараж літ. Е, погріб літ. в, огорожі 1-3, споруди - 4,5, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м., на підставі договору забудови від 25.03.1957 року, реєстр № 586, акту прийому будинку в експлуатацію, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ренійської міської ради від 14.11.1989 р., за № 340, про що внесено запис в реєстрову кадастрову книгу під № 27-3838-51.
На випадок смерті ОСОБА_3 розпорядився належним йому майном, 17.09.2014 р. залишив заповіт, реєстр № 1012, яким на випадок смерті все своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день смерті належало спадкодавцю, він заповідав своїй доньці - ОСОБА_1, 04.11.2014 р. - помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на вищезазначене майно. У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивачка (як спадкоємець за заповітом) звернулася до Ренійської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (заява № 627 від 14.11.2014 р.). За зверненням позивача нотаріусом було заведено спадкову справу. Пізніше, при зверненні позивача до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, їй в цьому було відмовлено з причин відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно, про що 18.02.2016р. нотаріусом було винесено вмотивовану постанову. Після смерті ОСОБА_3 це питання вже неможливо вирішити, за визнанням права власності на житловий будинок, як на об'єкт спадщини, може звернутися тільки спадкоємець. Також, до Ренійської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3, звернулася його донька - ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України), на підставі ч. 1 ст. 1241 ЦК України, як інвалід ІІІ групи (довідка № 1949 від 10.10.2007 р.), яка має право на обов'язкову частку у спадщині (заява № 122 від 04.03.2015 р.).
Таким чином, сторони у справі, в порядку ч. 1 ст. 1269 ЦК України, у встановлений ст. 1270 ЦК України строк прийняли спадщину, що залишилася після померлого ОСОБА_3 і вважають, що мають всі законні підстави для визнання за ними права власності на неї, відповідно заявлених кожним із них позовних вимог, які однак сторони не визнали, оскільки позивачка вважає, що за нею може бути визнано право власності, з урахуванням заяви про уточнення заяви, шляхом зменшення обов'язкової частки відповідачки у спадщині, до 1/8 частки нерухомого спадкового будинку, відповідачка ж вважала що вона має право на обов'язкову частку у спадщині, у виді ? частки спадкового будинку, про що надала відповідні заяви та на чому її представник наполягав під час розгляду справи.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позовних вимог позивачки, з урахуванням обов'язкової частки у спадщині відповідачки з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України (ст. 1223 ЦК України). Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Як було встановлено судом, позивач у справі є спадкоємцем за заповітом (ст. 1235 ЦК України). Вона у передбачений законом строк подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, отже вважається такою, що її прийняла. Прийняття спадщини є фактом, який відображає волю спадкоємця придбати майно після смерті спадкодавця. В даному випадку позивачка прийняла спадщину в порядку ч. 1 ст. 1269 ЦК України, оскільки її воля, як спадкоємця за заповітом, була виражена у її діях щодо подачі відповідної заяви до нотаріуса. Однак, у встановлений законодавством строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, відповідачка (як спадкоємець першої черги за законом) також прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до нотаріуса, отже вважається такою, що також її прийняла.
Згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Таким чином, сторони у справі прийняли спадщину в порядку ч. 1 ст. 1269 ЦК України, з цілком законних підстав, позивачка як спадкоємець за заповітом, а відповідачка, як спадкоємець першої черги за законом, яка відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, яка має право, незалежно від змісту заповіту, на половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). У даному випадку, відповідачка у справі претендує на обов'язкову частку у спадщині, у виді ? частки спадкового нерухомого майна, на яке вона має право, згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, що буде відповідати її інтересам, як законного спадкоємця та належному захисту її майнових спадкових прав. Також, судом об'єктивно встановлено, що з приводу зменшення обов'язкової частки у спадщині відповідачки, на яке посилається позивачка в уточнених позовних вимогах, вона не зверталася з такими вимогами до нотаріуса, під час оформлення прийняття спадщини, а вже в судовому засіданні позивачка взагалі не оспорювала обов'язкову частку у спадщині відповідачки, лише оспорювала розмір частки, яку має право успадкувати відповідачка, відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, в бік її зменшення, посилаючись на положення абз. другого ч. 1 ст. 1241 ЦК України, який проголошує, що розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, та її доводів та міркувань з цього приводу, які однак не знайшли свого належного підтвердження у судовому засіданні, засобами показань свідків, що в сукупності не можуть бути враховані судом як належна оцінка відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, для зменшення розміру обов'язкової частки відповідачки у спадщині, оскільки на думку суду, яка склалась при дослідженні всіх доказів в сукупності та розгляді справи, незважаючи на всі викладені позивачкою обставини є безпідставними.
Щодо обґрунтованості застосування ч. 1 ст. 1241 ЦК України при прийнятті рішення, суд також бере до уваги рішення Конституційного суду України від 11 лютого 2014 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов'язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), де суд зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
Що стосується державної реєстрації та отримання свідоцтва про право на спадщину, сторони не можуть оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво, оскільки за життя ОСОБА_3 не було оформлено належним чином право власності на вказаний житловий будинок, на час забудови житлового будинку, на земельній ділянці площею 0,800 га., яку здійснив спадкодавець, не було передбачено обов'язкової реєстрації права власності. Право власності спадкодавця на спірний житловий будинок було оформлено відповідно до законодавства, що діяло на той час.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, на момент виникнення спірних правовідносин, регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником міністра комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 р., яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 р. № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 р. № 7/5 і зареєстроване в Мін юсті 18.07.2002 р. за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності діючим ЦК України та Законом України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Таким чином, на теперішній час оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво, не вдається можливим, оскільки за життя ОСОБА_3 не було оформлено належним чином право власності на вказаний житловий будинок, а нині це неможливо зробити, у звязку із тим, що закон пов'язує набуття права власності на нерухоме майно із відповідною державною реєстрацією цього права, а згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України, цивільна правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки фізичної особи припиняється у момент її смерті, про що 18.02.2016р. нотаріусом було винесено вмотивовану постанову, а тому позивачка була вимушена звернутися до суду із позовом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, суд вважає, що сторони є суб'єктами набуття права власності на спірний житловий будинок, пропорційно заявлених позовних вимог, з урахування обов'язкової частки у спадщині відповідачки, з підстав прийняття спадщини за заповітом та за законом кожної з них відповідно, в порядку ч.1 ст. 1269 ЦК України.
З урахуванням викладених сторонами та досліджених у судовому засіданні обставин та доказів, суд вважає можливим задовольнити частково позовні вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на спадкове майно, з урахуванням обов'язкової частки у спадщині відповідачки.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 1216, 1217, 1218, 1225, 1235, 1241, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, що помер 04.11.2014 р., право власності на ? частини житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями (окрім самочинно побудованих), № 17 по вул. Вокзальна у м. Рені, розташованого на земельній ділянці площею 600 кв. м., залишивши право на спадкування на ? частину як на обов'язкову частку у спадщині за ОСОБА_2.
Строк оскарження рішення в Апеляційний суд Одеської області через Ренійський районний суд Одеської області: 10 днів - з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: В.І. Дудник