07.04.2017
Справа № 2/1522/12876/11
Провадження № 2/522/1524/17
07 квітня 2017 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі Шеян І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Міністерства культури України в особі Державного підприємства «Одеський державний цирк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
Прокуратура Приморського району м. Одеси звернулась до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, в інтересах держави в особі Міністерства культури України в особі ДП «Одеський державний цирк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та просить витребувати в ОСОБА_1, ОСОБА_2 та повернути державі Україна в особі Міністерства культури України нежитлове приміщення, загальною площею 77, 8 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 2-Б, яке є частиною приміщення Державного підприємства «Одеський державний цирк» по вул. Садовій, 2 в м. Одесі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 червня 1992 року між ДП «Одеський державний цирк» та ПП «Бульвар-85» було укладено договір оренди щодо надання в строкове платне володіння та користування частини нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса вул. Садова, 2. Згідно доповнення до договору від 01 липня 1992 року сторони дійшли угоди щодо проведення реконструкції цього приміщення. Нежитлове приміщення, загальною площею 80, 0 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 2 є частиною приміщення державного цирку, власністю держави та перебуває на балансі ДП «Одеський державний цирк».
Проте, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до МП «Бульвар-85», Виконкому Одеської міської ради про визнання права власності, за ОСОБА_4 було визнано право власності на самостійне нежитлове приміщення, площею 77, 8 кв. м. за адресою: м. Одеса вул. Садова, 2-Б. Позивач зазначає, що вищевказане самостійне нежитлове приміщення насправді є частиною приміщення державного цирку, площею 80, 0 кв. м., за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 2.
В подальшому, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2008 року рішення Приморського районного суду м. Одесі від 07 листопада 2007 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Згодом ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_4 було залишено без розгляду. До цього, а саме 14 січня 2008 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу спірного приміщення з ОСОБА_5, а 16 квітня 2009 року ОСОБА_5 відчужив його на користь ОСОБА_3 Крім того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 23 червня 2016 року, останніми власниками спірного приміщення являються ОСОБА_2, ОСОБА_1, на підставі договору дарування від 15 лютого 2013 року.
Таким чином, позивач вважає, що спірне майно вибуло з державної власності без згоди на те держави в особі Міністерства культури України в особі ДП «Одеський державний цирк», що позбавляє державу права володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним майном.
На підставі ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» та наказу Генерального прокурора України №87-ш від 23 вересня 2015 року, згідно з якими було припинено діяльність міських, районних та міжрайонних прокуратур, до участі в справі в якості позивача замість Прокуратури Приморського району м. Одеси вступила Одеська місцева прокуратура №3.
Справа розглядалась судами неодноразово.
В судовому засіданні представники Одеської місцевої прокуратури №3 та Державного підприємства «Одеський державний цирк» підтримали позовні вимоги в повному обсязі та надали пояснення аналогічні обставинам викладеним в уточненій позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог Одеської місцевої прокуратури №3 та вказав, що відповідачі є добросовісними набувачами спірного приміщення, тому вказане майно не може бути витребуване в них на підставі ст. 388 ЦК України. Також представник подав заяву про застосування строків давності до дійсних позовних вимог, оскільки вважає, що позивачем пропущений процесуальний строк для звернення до суду з дійсним позовом.
Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
За ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності та воно є непорушним.
Судом встановлено, що 28 червня 1992 року було укладено договір оренди між ДП «Одеський державний цирк» та ПП «Бульвар-85» щодо надання останньому в строкове платне володіння та користування частини нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса вул. Садова, 2. Згідно доповнення до цього договору від 01 липня 1992 року сторони дійшли угоди щодо проведення реконструкції цього приміщення. При цьому питання щодо компенсації витрат на реконструкцію окремо узгоджені у п. п. 5, 6 цих доповнень.
Нежитлове приміщення, загальною площею 80, 0 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 2 є частиною приміщення державного цирку, власністю держави та перебуває на балансі ДП «Одеський державний цирк».
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до МП «Бульвар-85», Виконкому Одеської міської ради про визнання права власності на самостійне нежитлове приміщення, площею 77, 8 кв. м. за адресою: м. Одеса вул. Садова, 2-Б, позов було задоволено.
У судовому засіданні доведено, що вищевказане самостійне нежитлове приміщення є частиною приміщення державного цирку, площею 80, 0 кв. м., за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 2.
14 січня 2008 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужив спірне приміщення на користь ОСОБА_5, який 16 квітня 2009 року відчужив його на користь ОСОБА_3
В подальшому, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2008 року рішення Приморського районного суду м. Одесі від 07 листопада 2007 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_4 було залишено без розгляду.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 червня 2016 року, останніми власниками спірного приміщення являються ОСОБА_2, ОСОБА_1, на підставі договору дарування від 15 лютого 2013 року.
За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочинну має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права не встановлена судом.
Суд вважає, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 14 січня 2008 суперечить положенням ст. 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 на момент продажу не володів правами власника щодо майна і не мав правових підстав для його відчуження. Відповідно, наступні правочини не спричинили виникнення у третіх осіб права власності на майно.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. У дійсній справі такою особою є Міністерство культури України в особі ДП «Одеський державний цирк», інтереси якого представляє Одеська місцева прокуратура №3.
Згідно п. 10 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.
У пункті 27.3 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2001 р. значено, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, з якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову. Це узгоджується з вимогами статті 216 Цивільного кодексу України, яка передбачає реституцію при визнанні недійсними договорів і зі змісту якої очевидно, що при визнанні ініціативою власника недійсним договору, в якому власник не є стороною, майно, яке належить власнику по реституції повинно перейти до особи, що немає жодних прав на це майно.
Отже, для захисту порушеного права власності не потрібно визнавати недійсними правочини, що укладалися третіми особами з приводу спірного майна, оскільки це призведе до правового колапсу, тобто повернення в порядку реституції майна особі, яка не має на нього жодних прав.
У відповідності до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
За приписами ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від набувача у всіх випадках.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спірне майно, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 77, 8 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 2, вибуло з володіння власника - держави в особі Міністерства культури України поза його волею всупереч чинному законодавству, що підтверджується відсутністю будь-яких погоджень з боку позивача як на розпорядження спірним майном з боку МП «Бульвар-85», так і на подальше відчуження майна. У зв'язку з цим, суд вважає, що спірне майно може бути витребуване у ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь позивача.
Посилання представника ОСОБА_1 на те, що позивачем пропущений процесуальний строк на звернення до суду з дійсним позовом згідно ст. 257 ЦК України, є безпідставними, оскільки первинні позовні вимоги були пред'явлені Прокуратурою Приморського району м. Одеси 13 грудня 2011 року.
Відповідно до п. 1 Розділу 13 Перехідних положень Закону № 1697-VII від жовтня 2014 року прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням їв і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина з держави в суді. Даний закон набрав чинності 15 липня 2015 року.
Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Так, згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Законом № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року звужено повноваження прокурора щодо представництва в суді інтересів громадянина або держави.
Встановлено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Таке представництво здійснюється лише у випадках порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо: захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній компетентний орган.
Тобто до набрання чинності Законом України № 1697-УІІ від 14 жовтня 2014 року, а саме до 15 липня 2015 року, діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІ1 від 05 листопада 1991 року.
З огляду на те, що порушені майнові права держави Україна в особі Міністерства культури України, в особі ДП «Одеського державного цирку» органи прокуратури уповноважені звернутись до суду з позовною заявою на захист вказаних прав на підставі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХП, де визначені підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій фізичних або юридичних осіб.
Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 р. за № 3-рп «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор або його заступник у кожному випадку самостійно визначає в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах, які підлягають вирішенню в судовому порядку.
Відповідно до пункту 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, зазначених законом. В тому числі такі випадки передбачені, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України (в редакції від 18 березня 2004 року), згідно яких прокурор має право звертатися до суду з заявами про захист прав і свобод інтересів держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Отже, з ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає до стягнення в дохід держави сума судового збору у розмірі 121, 80 грн.
На підставі ч. ч. 1, 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Міністерства культури України в особі Державного підприємства «Одеський державний цирк» є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 41, 121, 143 Конституції України, п. 10 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 203, 215, 319, 321, 330, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 60, 88, 208-209, 212, 218 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Міністерства культури України в особі Державного підприємства «Одеський державний цирк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, - задовольнити.
Витребувати в ОСОБА_1, ОСОБА_2 та повернути державі Україна в особі Міністерства культури України нежитлове приміщення, загальною площею 77, 8 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 2-Б, яке є частиною приміщення Державного підприємства «Одеський державний цирк» по вул. Садовій, 2 в м. Одесі.
Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в дохід держави в рівних частках суму судового збору у розмірі 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Ю.Б. Свячена