04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" квітня 2017 р. Справа№ 910/758/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорної Л.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Разіної Т.І.
при секретарі судового засідання Громак В.О.
від представників сторін:
від позивача - Сбоєва А.І., Даценко О.І.,
від відповідача - Мильцева В.С.,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»
на рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2017р.
по справі № 910/758/17 (суддя - Підченко Ю.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна»
про стягнення 740 181,50 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2017р. у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» до товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2017р. у справі №910/758/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» прийнято до провадження.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» надало письмові додаткові пояснення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» заперечує проти апеляційної скарги, з підстав викладених у письмовому відзиві.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2016р. у справі №910/21373/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» до товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» про стягнення 13 224 001,78 грн. позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» 5 258 330,07 грн. основного боргу, 615 145,90 грн. пені, 302 898,00 грн. 3% річних, 3 706 984,47 грн. інфляційних втрат, 84 116,44 грн. судових витрат за проведення експертизи та 57 002,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016р. рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016р. у справі №910/21373/15 залишено без змін.
19.09.2016р. на виконання вказаного рішення видано наказ.
Відповідно до п.п. 1, 2, 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (№606-ХІV) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим Закону, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
27.09.2016р. відкрито виконавче провадження №52355614.
Згідно п. 2 резолютивної частини постанови від 27.09.2016р. боржнику вказано на необхідність самостійно виконати рішення суду у строк до 04.10.2016р.
Платіжним дорученням №3263 від 30.09.2016р. відповідач сплатив 10 024 746,88 грн. на реквізити вказані у постанові про відкриття виконавчого провадження, призначення платежу: добровільне виконання судового наказу №910/21373/15 від 19.09.2016р.
08.11.2016р. постановою головного державного виконавця зупинено вчинення виконавчий дій.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016р. касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016р. у справі господарського суду міста Києва №910/21373/15 залишено без змін.
Постановою від 22.11.2016р. продовжено примусове виконання рішення.
08.12.2016р. Міністерство юстиції України перерахувало кошти на користь позивача.
14.12.2016р. закінчено виконавче провадження у зв'язку із виконанням рішення у повному обсязі.
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
23.12.2016р. позивач звернувся до відповідача із вимогою №23/12 про сплату інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із несвоєчасним виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016р. у справі №910/21373/15.
Листом №30/12-16 від 30.12.2016р. відповідач відмовив у задоволенні вимоги позивача.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За приписом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
З матеріалів справи вбачається, що рішення господарського суду міста Києва у справі №910/21373/15 виконано відповідачем самостійно у встановлений державним виконавцем строк.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.
Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2017р. у справі № 910/758/17.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2017р. у справі № 910/758/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи № 910/758/17 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Л.В. Чорна
Судді М.Л. Яковлєв
Т.І. Разіна