10.04.17р. Справа № 904/2886/17
За позовом Приватного підприємства "Техноснаб" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором підряду № 473-КБ від 14.12.2015 у загальному розмірі 40 815 грн. 39 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 24 від 14.03.2017)
ОСОБА_2 - директор (паспорт та витяг з Єдиного державного реєстру)
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство "Техноснаб" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (далі - відповідач) заборгованість за договором підряду № 473-КБ від 14.12.2015 у загальному розмірі 40 815 грн. 39 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 32 712 грн. 12 коп. - основний борг;
- 3 009 грн. 52 коп. - пеня;
- 2 289 грн. 85 коп. - штраф;
- 2 310 грн. 54 коп. - інфляційні втрати;
- 493 грн. 36 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 473-КБ від 14.12.2015 в частині повної та своєчасної оплати виконаних у травні та червні 2016 року робіт та, відповідно, наявністю боргу у сумі 32 712 грн. 12 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.4. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.07.2016 по 31.12.2016 в сумі 3 009 грн. 52 коп., а також на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача штраф (7%) у сумі 2 289 грн. 85 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня по грудень 2016 року у сумі 2 310 грн. 54 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.07.2016 по 31.12.2016 у сумі 493 грн. 36 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.04.2017.
Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 20233/17 від 07.04.2017), яке в подальшому надійшло в оригіналі (вх.суду 20447/17 від 10.04.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, що були витребувані ухвалою суду від 17.03.2017.
Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 20506/17 від 10.04.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання.
Судом зауважено, що доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин відповідача не надав.
У судове засідання 10.04.2017 з'явився представники позивача.
Представник відповідача у судове засідання 10.04.2017 не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з приводу якого суд зазначив таке.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.
Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органущодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.
Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
При цьому, ухвала суду від 17.03.2017 була отримана відповідачем 22.03.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4903807839343 (5002704450045), та протягом трьох тижнів з дня її отримання відповідач відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом документів не надав. Крім того, протягом вказаного часу мав змогу забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
Слід також зазначити, що на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.03.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Єсеніна, будинок 6-А, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.36-38).
З матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2017 була отримана відповідачем 22.03.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4903807839343 (5002704450045). При цьому, протягом трьох тижнів з моменту отримання відповідачем ухвали суду (22.03.2017) будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача суду не надано; також не долучено до матеріалів справи доказів на спростування вимог позивача.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 17.03.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.
Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Також, позивач зазначав, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника через перебування у відпустці не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 10.04.2017 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Також, представником позивача у судовому засіданні було вказано, що відповідачем заборгованість не погашена, її розмір на час розгляду справи не змінився.
У судовому засіданні 10.04.2017 представник позивача також наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом майже одного року не погасив існуючу заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того, судом було враховано, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 22.03.2017, але протягом трьох тижнів відзиву на позов не надав, доводи позивача не спростував.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 14.12.2015 між Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (далі - замовник, відповідач) та Приватним підприємством "Техноснаб" (далі - підрядник, позивач) було укладеного договір підряду № 473-КБ (далі - договір, а.с.13-15), відповідно до умов якого підрядник зобов'язується згідно з проектно-кошторисною документації № 1 (додаток № 1 до договору) виконати роботи з відновлення асфальтобетонного покриття після ремонту мереж і споруд водопостачання та водовідведення КП "Кривбасводоканал", а замовник зобов'язується створити підрядникові необхідні для виконання робіт умови, прийняти виконані роботи ї оплатити їх відповідно до умов договору (пункт 1.1. договору).
У пункті 11.3. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.
Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).
Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені вартість робіт та порядок розрахунків, зокрема:
- вартість та обсяг робіт, доручених підряднику до виконання, визначається відповідно до кошторисної документації № 1, що є невід'ємною частиною договору. Відповідно до положень підпункту 14.1.71, пункту 14.1., статей 14, 39 Податкового кодексу України, ціна за договором є звичайною, встановлена у національній валюті України (пункт 2.1. договору);
- загальна вартість виконання робіт за договором на поточний рік складає 599 982 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 99 997 грн. 00 коп. (пункт 2.2. договору);
- вартість робіт по кожному об'єкту буде уточнюватися окремим кошторисом. Остаточна ціна договору буде складатися з вартості з усіх виконаних підрядником та прийнятих замовником робіт (пункт 2.3. договору).
У розділі 4 договору сторонами було погоджено терміни виконання робіт, зокрема:
- виконання робіт, що є предметом договору, здійснюються в термін, який не перевищує 10 робочих днів із дня надходження відповідної заявки замовника. Підрядник має право на дострокове виконання робіт (пункт 4.1. договору);
- обсяги робіт, виконувані підрядником, визначаються сторонами в проектно-кошторисній документації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 4.2. договору).
Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Так, у розділі 7 договору сторони визначили умови щодо здачі і приймання робіт, а саме:
- здача і приймання робіт за договором здійснюється за актом здачі-приймання підрядних робіт за формою КБ-2в, підписання якого визначає момент передачі готових робіт. Акт підписується обома сторонами (пункт 7.1. договору);
- акт здачі-приймання виконаних підрядних робіт складається підрядником протягом п'яти календарних днів з дня виконання підрядних робіт, обумовлених договором (пункт 7.2. договору);
- замовник зобов'язаний підписати акт виконаних робіт, а у випадку мотивованої відмови замовника від підписання, сторонами складається акт із переліком виниклих претензій, в даному випадку оплата затримується до їх усунення (пункт 7.3. договору).
При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору в травні та червні 2016 року позивачем були виконані роботи з ремонту асфальтобетонного покриття після ремонту мереж і споруд водопостачання на загальну суму 36 133 грн. 20 коп., що підтверджується такими доказами:
- актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень 2016 року № 002/05, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за цей же період на суму 4 432 грн. 80 коп. (а.с.16-18);
- актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень 2016 року № 001/05, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за цей же період на суму 12 399 грн. 60 коп. (а.с.19-21);
- актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року № 003/06, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за цей же період на суму 6 109 грн. 20 коп. (а.с.22-24);
- актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року № 004/06, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за цей же період на суму 13 191 грн. 60 коп. (а.с.25-27).
Вказані акти приймання виконаних будівельних робіт не містять дати їх підписання, отже, суд вважає датою їх підписання сторонами останній день звітного місяця (травня, червня 2016 року).
В той же час, у пункті 2.6. договору сторони визначили, що оплата замовником вартості робіт проводиться по кожному об'єкту окремо:
- замовник сплачує підрядникові попередню оплату на придбання матеріалів у розмірі 30% від вартості робіт по кожному об'єкту окремо;
- остаточна оплата замовником вартості робіт, буде здійснюватись після підписання актів виконаних робіт по об'єкту, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника в місячний термін.
Так, у строки, визначені пунктом 2.6. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена відповідачем у повному обсязі не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 32 712 грн. 12 коп. Вказане і є причиною спору.
Судом встановлено, що роботи виконані за актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень та червень 2016 року у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору, та за обсягом та вартістю узгоджується із проектно-кошторисною документацією.
Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 36 133 грн. 20 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень та червень 2016 року, а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за цей же період, які підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Як було зазначено вище, у пункті 2.6. договору сторони визначили, що оплата робіт здійснюється замовником після підписання актів виконаних робіт в місячний термін.
Під час прийняття рішення по справі судом також враховано таке.
На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.
Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі розпорядника бюджетних коштів.
При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.
Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.6. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на загальну суму 36 133 грн. 20 коп., з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є таким, що настав 30.06.2016 та 01.08.2016, відповідно. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи у повному обсязі не оплатив.
Так, вказані роботи були оплачені відповідачем лише частково - у вигляді попередньої оплати в загальній сумі 3 421 грн. 08 коп., наступним чином:
- 14.04.2016 в сумі 2 146 грн. 32 коп., що підтверджується банківською випискою, долученою позивачем до матеріалів справи 10.04.2017;
- 14.04.2016 в сумі 1 274 грн. 76 коп., що підтверджується банківською випискою, долученою позивачем до матеріалів справи 10.04.2017.
Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт у повному обсязі суду не надано.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження погашення заборгованості за виконані позивачем у травні та червні 2016 року роботи на залишкову суму 32 712 грн. 12 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки розрахунків, який підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача, в якому сторони підтвердили факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором підряду № 473-КБ від 14.12.2015 станом на 31.10.2016 у сумі 32 712 грн. 12 коп. (а.с.28).
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 32 712 грн. 12 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 32 712 грн. 12 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 10.4 договору сторони погодили, що у разі порушення замовником термінів проведення розрахунків згідно з умовами договору, останній на вимоги підрядника зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,05% від суми простроченого грошового зобов'язання, за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.
На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 01.07.2016 по 31.12.2016 у розмірі 3 009 грн. 52 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати виконаних у червні 2016 року робіт припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 01.08.2016, при цьому, позивач невірно визначив період прострочення.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом частково необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в частині здійснених позивачем нарахувань пені за актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року.
Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено таке:
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень 2016 року № 002/05 на суму 4 432 грн. 80 коп. граничний строк оплати - 30.06.2016, заборгованість за вказаним актом складає 3 158 грн. 04 коп., а пеня в період з 01.07.2016 по 31.12.2016 становить 290 грн. 54 коп.;
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень 2016 року № 001/05 на суму 12 399 грн. 60 коп. граничний строк оплати - 30.06.2016, заборгованість за вказаним актом складає 10 253 грн. 28 коп., а пеня в період з 01.07.2016 по 31.12.2016 становить 943 грн. 30 коп.;
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року № 003/06 на суму 6 109 грн. 20 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.08.2016, заборгованість за вказаним актом складає 6 109 грн. 20 коп., а пеня в період з 02.08.2016 по 31.12.2016 становить 464 грн. 30 коп.;
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року № 004/06 на суму 13 191 грн. 60 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.08.2016, заборгованість за вказаним актом складає 13 191 грн. 60 коп., а пеня в період з 02.08.2016 по 31.12.2016 становить 1 002 грн. 56 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 700 грн. 70 коп.
Крім того, на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача штраф (7% від суми заборгованості) у сумі 2 289 грн. 85 коп.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 289 грн. 85 коп. штрафу за прострочення зобов'язань, така вимога задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 6.12.2010 у справі № 3-4гс10, від 20.12.2010 у справі № 3-41гс10, від 28.02.2011 року у справі № 3-11гс11, від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14.
Вказане зазначено також у пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013, відповідно до якої господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Так, відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.07.2014 № 01-06/841/2014 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; до грошових зобов'язань не застосовуються положення абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014 у справі № 903/610/13.
В той же час, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи грошима, а виконавець (підрядник) має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Отже, позивач здійснює нарахування штрафу в сумі 2 289 грн. 85 коп. за порушення відповідачем саме грошового зобов'язання.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7% вартості виконаних підрядних робіт в сумі 2 289 грн. 85 коп. слід відмовити.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з липня по грудень 2016 року у сумі 2 310 грн. 54 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.07.2016 по 31.12.2016 у сумі 493 грн. 36 коп.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно було визначено період нарахування інфляційних втрат, оскільки на загальну суму заборгованості - 32 712 грн. 12 коп. інфляційні втрати розраховані за період з липня по грудень 2016 року, однак, заборгованість за актами приймання виконаних будівельних робіт за червень 2016 року на суму 6 109 грн. 20 коп. та 13 191 грн. 60 коп. утворилась лише 02.08.2016, а отже, нарахування на вказані суми інфляційних втрат в липні 2016 року є неправомірним. Крім того, оскільки розрахунок здійснено на загальну суму заборгованості, то вказане порушення має наслідком визнання розрахунку інфляційних втрат, здійсненого позивачем, та доданого до матеріалів справи, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в цілому.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за кожним актом окремо, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати за загальний період з липня по грудень 2016 року (за актами приймання виконаних будівельних робіт за травень 2016 року) та з серпня по грудень 2016 року (за актами приймання виконаних будівельних робіт за червень 2016 року) складають 2 331 грн. 24 коп.
Отже, судом було встановлено суму інфляційних втрат, яка перевищує суму, заявлену до стягнення позивачем.
Судом було враховано також те, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Приймаючи до уваги те, що, фактично, позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі меншому, ніж визначено судом - 2 310 грн. 54 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 2 310 грн. 54 коп., яка визначена позивачем.
Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати виконаних у червні 2016 року робіт припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 01.08.2016, при цьому, позивач невірно визначив період прострочення всієї суми заборгованості у розмірі 32 712 грн. 12 коп. та вказав його з 01.07.2016 по 31.12.2016 (184 дні), що є таким, що не відповідає дійсності.
Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом частково необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в частині здійснених позивачем нарахувань пені за актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено таке:
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень 2016 року № 002/05 на суму 4 432 грн. 80 коп. граничний строк оплати - 30.06.2016, заборгованість за вказаним актом становить 3 158 грн. 04 коп., а 3% річних в період з 01.07.2016 по 31.12.2016 складають 47 грн. 63 коп.;
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за травень 2016 року № 001/05 на суму 12 399 грн. 60 коп. граничний строк оплати - 30.06.2016, заборгованість за вказаним актом становить 10 253 грн. 28 коп., а 3% річних в період з 01.07.2016 по 31.12.2016 складають 154 грн. 64 коп.;
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року № 003/06 на суму 6 109 грн. 20 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.08.2016, заборгованість за вказаним актом становить 6 109 грн. 20 коп., а 3% річних в період з 02.08.2016 по 31.12.2016 складають 76 грн. 11 коп.;
- за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за червень 2016 року № 004/06 на суму 13 191 грн. 60 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.08.2016, заборгованість за вказаним актом становить 13 191 грн. 60 коп., а 3% річних в період з 02.08.2016 по 31.12.2016 складають 164 грн. 35 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 442 грн. 73 коп.
Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Єсеніна, будинок 6-А; ідентифікаційний код 03341316) на користь Приватного підприємства "Техноснаб" (50027, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вулиця Коломійцевська, будинок 15; ідентифікаційний код 30734398) - 32 712 грн. 12 коп. основного боргу, 2 700 грн. 70 коп. - пені, 2 310 грн. 54 коп. - інфляційних втрат, 442 грн. 73 коп. - 3% річних, 1 496 грн. 15 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_3