"05" квітня 2017 р. м. Київ К/800/19526/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів Рецебуринського Ю.Й.(судді-доповідача),
Олексієнка М.М.,
Штульман І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області (далі - Управління) про зобов'язання перевести на інший вид пенсії,
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області на постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління, в якому просила: визнати бездіяльність Управління незаконною та зобов'язати з 24 червня 2014 року змінити вид призначеної пенсії на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» та з цього часу проводити виплату пенсії за вказаним законом.
Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року, позов задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Управління про зміну виду пенсії ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов'язано Управління змінити вид призначеної пенсії ОСОБА_3 відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» з 24 червня 2014 року.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З 10 серпня 2011 року позивач перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як потерпіла 3 категорії.
Крім того, позивач продовжувала працювати на посаді судді Житомирського апеляційного адміністративного суду.
24 червня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою про зміну виду пенсії, а саме переведення з пенсії на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на пенсію відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ).
Листом від 7 липня 2014 року №6994/07 Управління відмовило позивачу у задоволенні заяви про зміну пенсії на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу», оскільки позивачем не досягнуто пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що стаття 43 Закону України «Про статус суддів» не суперечить положенням статті 37 Закону України «Про державну службу» та не обмежує право суддів на отримання пенсії державних службовців, а встановлює для них додаткові гарантії, тому судді мають право на отримання пенсії на визначених Законом України «Про державну службу» умовах в разі досягнення ними пенсійного віку.
Проте, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
За змістом статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і Закону №796-ХІІ. Водночас призначення пенсій на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ відбувається за визначеною цим Законом процедурою, за наявності певних умов для реалізації права на даний вид соціального забезпечення.
Зокрема, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Разом з тим особливий статус судді, гарантії його незалежності визначено Конституцією і законами України, а саме Законом України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI).
Згідно з положеннями частини першої статті 138 цього Закону суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого №1058-ІV, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону №3723-ХІІ, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Стаття 37 вказаного Закону (у редакції Закону України від 8 липня 2011 року №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи») передбачає, що пенсійний вік державних службовців та граничний вік перебування на службі, який на сьогодні становить 65 років, не збігаються. Крім того, статтею 37 цього Закону встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону №1058-ІV, а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону №3723-ХІІ.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що як Закон №3723-ХІІ , так і Закон №2453-VI не передбачають можливості призначення судді пенсії у разі, якщо вони продовжують працювати.
Отже, стаття 37 Закону №3723-ХІІ пов'язує право на одержання пенсії державних службовців з пенсійним віком, встановленим статтею 26 Закону №1058-ІV, і не передбачає пільг щодо зменшення пенсійного віку для призначення цього виду пенсії, зокрема і на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ.
Крім того, право на пенсійне забезпечення відповідно до норм вказаних вище законів виникає у судді лише після його виходу у відставку, з підстав, установлених законодавством.
Таким чином, як Закон №3723-ХІІ так і Закон №2453-VI не передбачає можливості призначення суддям пенсії, у разі якщо такі продовжують працювати.
Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій позивач, на час звернення з заявою про переведення її на пенсію згідно Закону №3723-ХІІ не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV і продовжувала працювати на посаді судді, а зниження пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ застосовується для призначення пенсій згідно цього Закону і Закону №1058-ІV і не може бути взято до уваги при визначені права на пенсію державних службовців.
За таких обставин, відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про переведення її на пенсію за Законом №3723-ХІІ діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31 травня 2016 року (справа №296/12800/13а).
Враховуючи те, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі Житомирської області задовольнити.
Постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року у даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді Ю.Й. Рецебуринський
М.М.Олексієнко
І.В.Штульман