"06" квітня 2017 р. м. Київ К/800/11076/16
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Єрьоміна А.В.(головуючий);
Калашнікової О.В.,
Кравцова О.В.,
секретар судового засідання Вишняк О. М.
за участю:
представника позивача Оксюти В.В.
представника відповідача
представника третьої особи
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Блаз» до Одеської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Мірс», про визнання протиправним та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Блаз» (далі - позивач), звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Мірс» про визнання протиправними та скасування рішень Одеської міської ради 28 грудня 2010 року №41-VI від «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси», від 20 вересня 2011 року №1268-VI «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси».
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси».
Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 20 вересня 2011 року №1268-VI «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси».
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року скасовано, позов залишено без розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року скасовано.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року апеляційну скаргу Одеської міської ради залишено без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року - без змін.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та залишити позов без розгляду.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, в даному випадку - затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Положеннями частини 1 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями частини 1 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Положеннями статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, судами встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Блаз» та Одеською міською радою 18 лютого 2011 року укладений договір оренди землі, яким була визначена грошова оцінка землі та встановлена орендна плата у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.
При цьому пунктом 4.4. договору оренди визначено, що умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладення відповідних договорів.
Крім того, зазначений договір оренди укладений після прийняття та оприлюднення оскаржуваного рішення Одеської міської ради № 41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» відповідно 28 грудня 2010 року та 13 січня 2011 року.
З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, оскільки при їх винесенні суди не з'ясували повно і всебічно чи порушені оскаржуваним рішенням права позивача, та якими доказами це підтверджується, що має суттєве значення для правильності вирішення справи.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Положеннями статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами неповно з'ясовані обставини справи, - а тому постановлені рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, та постановленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року - скасувати.
Справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: