01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
04 квітня 2017 року К/800/42940/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Голубєвої Г.К.
Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуСвітловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 06.06.2013
та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2014
у справі № 811/1274/13-а
за позовомПриватного підприємства «Торговий дім «Спецбетон»
доСвітловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС
проcкасування податкових повідомлень-рішень ,-
Приватне підприємство «Торговий дім «Спецбетон» звернулось до суду з адміністративним позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003382300, №0003432300 від 01.02.2013.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2014, позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На підставі розпорядження керівника апарату від 12.10.2016 № 978 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2016 справа № 811/1274/13-а була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності віднесення до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту сум податку на додану вартість з питань взаємовідносин по ФОП Близнюк С.М. їх реальності та повноти відображення в обліку за період: липень 2009 р. - жовтень 2009 р., березень 2010 р. - червень 2010 р., серпень 2010 р. - червень 2011 р., серпень 2011 р., жовтень 2011 р., листопад 2011 р., за результатами якої складено акт №356/2200/31591254 від 29.10.2012;
- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.1, ч.5 ст.203, ч.1 ст. 216, 228 ЦК України; п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст.135, 137, 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 1 957 444 грн.; пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.198, п.201.10, п.201.4, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 2 477 747,89 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення №0003382300 від 01.02.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 610 045 грн. (з яких: 488 036 грн. - за основним платежем та 122 009 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);
2) податкове повідомлення-рішення №0003432300 від 01.02.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток (доходи) приватних підприємств на суму 762 557 грн. (з яких: 610 045 грн. - за основним платежем та 152 512 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних сум податкового обліку, в той час як відповідачем не підтверджено наявність порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірних періодах був врегульований Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та ФОП Близнюк С.М. (як виконавцем) укладено договір підряду від 01.02.2010., за умовами якого ПП «Торговий дім «Спецбетон» доручає, а ФОП Близнюк С.М. приймає на себе зобов'язання своїми засобами, виконати роботи по очистці бетонних опор СВ 105-3,6; СВ 95-2,6; СВ 95-2,0; СВ-95 та очистці бетонних плит різних марок.
Дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження правомірності формування позивачем спірних показників податкового обліку, в тому числі первинні документи (зокрема, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківські виписки), судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено факт отримання позивачем послуг та факт їх оплати.
Крім того, показами допитаного в судовому засіданні суду першої інстанції свідка Близнюка С.М. підтверджено наявність фінансово - господарських відносин з позивачем. Свідок пояснив, що ним укладались договори субпідряду з контрагентами, які виконували роботи по очистці залізобетонних виробів. Договір був виконаний сторонами в повному обсязі. На підтвердження своїх пояснень надав суду першої інстанції докази по справі (т.2, а.с.62-105).
Також судами встановлено, що на дату здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача у встановленому законом порядку був зареєстрованим як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість.
Дослідивши надані позивачем податкові декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі виписаних ФОП Близнюк С.М. податкових накладних позивачем включено до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість, а понесені позивачем витрати на придбання послуг віднесено до складу валових витрат.
Колегія судів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладеного позивачем договору нікчемним, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування цих своїх доводів, зокрема, що такий договір у встановленому порядку був визнаний недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентом.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши факт здійснення спірних операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.
2. Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді Г.К. Голубєва
В.П. Юрченко