ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
06 квітня 2017 року № 826/11121/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм-Прінт» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень.
До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм-Прінт» (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 12.05.2016 року №01692615141 та №01702615141 (далі - оскаржувані рішення).
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийнятті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.
Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/11121/16 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача заперечувала проти позову та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування. Представник відповідача зазначила, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв на підставі, у спосіб та у межах повноважень, визначених законодавчо.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також приймаючи до уваги відсутність заперечень з боку представників сторін, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
Відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 15.04.2016 року складено акт №64/26-15-14-01-03/37445112 про результати планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01.10.2012 року по 31.12.2014 року, згідно з висновками якого, позивачем:
- занижено податок на прибуток за 2012 рік у розмірі 9018,00 грн. та завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 290167,00 грн.;
- занижено ПДВ на загальну суму 91623,00 грн., у тому числі за: грудень 2012 року - 20000,00 грн.; лютий 2013 року - 4967,00 грн.; квітень 2013 року - 25000,00 грн.; вересень 2014 року - 41655,00 грн.
На підставі акту перевірки, 12.05.2016 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення:
- №01692615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 66655,00 грн. за основним платежем та у розмірі 16664,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- №01702615141, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 290167,00 грн.
За результатами адміністративного (досудового) оскарження, висновки акту перевірки та оскаржувані рішення залишені без змін.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Як з'ясовано у ході судового розгляду справи, під час проведення перевірки позивача відповідачем встановлено відсутність факту здійснення між позивачем та його контрагентами реальних операцій.
Зокрема, як зазначено в акті перевірки:
1. відповідно до договору поставки від 03.02.2014 року № 0302ПТ, укладеного між ТОВ «Креатив Друк» та позивачем, ТОВ «Креатив Друк» зобов'язалося поставити та передати у власність позивача партіями папір крейдований для використання у підприємницькій діяльності, а позивач, у свою чергу, зобов'язався прийняти товар і своєчасно здійснити оплату на умовах і в строки, передбачені договором. Постачальник одночасно з поставкою товару надає покупцю оригінали товарно-супровідних документів: видаткової накладної, податкової накладної, рахунку-фактури на оплату, гігієнічний висновок, а також оригінали або завірені копії документів, що засвідчують відповідність товару вимогам державного стандарту або технічних умов відповідно до чинного законодавства України.
Позивачем до перевірки не надано технічний паспорт, сертифікати якості (відповідності, походження) чи будь-які інші документи, що засвідчували б відповідність товару вимогам державного стандарту на сировину, придбану у ТОВ «Креатив Друк» згідно вищезазначеним договором поставки.
До того ж, стан ТОВ «Креатив Друк»: 8. внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Свідоцтво платника ПДВ анульовано 08.08.2014 року у зв'язку з внесенням до ЄДР запису про відсутність підтвердження.
2. відповідно до договору від 03.12.2012 року № 031212У, укладеного між ТОВ «Авікс Ко» та позивачем, ТОВ «Авікс Ко» зобов'язалося надати послуги з проведення маркетингових досліджень на ринку поліграфічної продукції за напрямками, що цікавлять позивача, а останній, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги. Оплата виконується на підставі акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг.
До перевірки надано маркетингове дослідження у вигляді книги «Маркетингові дослідження на тему: «Ринок поліграфії України» дата: 2012 рік» та 3 акта здачі-прийняття робіт (наданих послуг), де відсутня деталізація виконаних робіт та результати досліджень у письмовому вигляді до кожного акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг), що передбачено договором.
Крім того, перевіркою встановлено, що маркетингові дослідження проводились на підставі даних 2010-2012 року, а фактично підприємство почало роботу у 2014 році, з чого можна зробити висновок, що результати досліджень не використовувались з метою отримання доходу.
До того ж, стан ТОВ «Авікс Ко»: 16. припинено (ліквідовано: закрито). Свідоцтво платника ПДВ: анульовано 03.09.2013 року (41 - ліквідація за власним бажанням).
3. відповідно до договору від 04.02.2013 року №040213КП, укладеного між ТОВ «Стройбуд-2012» та позивачем, ТОВ «Стройбуд-2012» зобов'язалося поставити та передати у власність позивача канцелярські товари, а позивач, у свою чергу, зобов'язався прийняти товар і своєчасно здійснити оплату на умовах і в строки, передбачені договором.
Стан ТОВ «Стройбуд-2012»: 8. внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Свідоцтво платника ПДВ анульовано 16.06.2014 року (36 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням). За звітний 2013 рік не було подано жодних звітів про суми нарахованої заробітної плати та фінансового звіту ТОВ «Стройбуд-2012».
Також наявне кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32012050000000004 від 21.11.2012 року, направлено постанову про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ «Стройбуд-2012».
Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «Світ олія», а саме директор та головний бухгалтер за попередньою змовою із службовими особами ТОВ «Стройбуд-2012», ТОВ «Ілана Плюс» та ОСОБА_1, який виконував функції організатора незаконної схеми, й іншими виконавцями, шляхом використання реквізитів в ланцюгу підприємств суб'єктів підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності», у період із січня по червень 2013 року ухилились від сплати податків шляхом зазначення у документах бухгалтерської та податкової звітності неправдивих даних по нікчемних правочинах із ТОВ «Стройбуд 2012» та ТОВ «Ілана Плюс».
Нікчемність правочинів із ТОВ «Стройбуд-2012» базується на показаннях директора, який повідомив, що не має відношення до реєстрації та діяльності вказаного суб'єкта господарювання. Окрім цього, вказана особа перебуває у Вільнянській виправній колонії УДПтС України в Запорізькій області (№20).
4. відповідно до договору купівлі-продажу від 08.04.2013 року №041ЗКП, укладеного між ТОВ «Комред» та позивачем, ТОВ «Комред» зобов'язалося передати у власність позивача поліграфічне обладнання в робочому стані у повній комплектації, згідно технічної документації і придатного до експлуатації покупцем у його господарській діяльності, а позивач, у свою чергу, зобов'язався прийняти та сплатити вартість обладнання на умовах цього договору.
Продавець у момент передачі у власність покупця обладнання, зобов'язаний надати всю технічну документацію, а також іншу документацію, яка підтверджує відповідність обладнання державним нормам, стандартам та технічним умовам, що є чинними на території України для відповідної категорії обладнання. У випадку ненадання продавцем вищезазначеної документації на обладнання, покупець має право відмовитись від прийняття обладнання. До перевірки не надано вищезазначену технічну документацію.
До того ж, у ході аналізу деталізованої інформації по платнику ТОВ «Комред» АС «Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України», та додатку №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларацій з податку на додану вартість встановлено, що основними постачальниками ТОВ «Комред» (товарів, робіт (послуг) за квітень 2013 року було ТОВ «С.Т.С-Січ».
Згідно реєстрів отриманих податкових накладних, наданих ТОВ «С.Т.С-Січ» до податкового органу, встановлено, що ТОВ «Комред» сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних основним постачальником ТОВ «С.Т.С-Січ» за квітень 2013 року. Однак, такі податкові накладні не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже, номенклатуру придбаного товару (робіт, послуг) визначити неможливо.
На підставі викладених обставин відповідач прийшов до висновку, що первинні документи щодо взаємовідносин позивача із ТОВ «Креатив Друк», ТОВ «Авікс Ко», ТОВ «Стройбуд-2012» та ТОВ «Комред» не можуть бути підставою для відображення господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку та не дають права на формування податкового кредиту позивачем.
Зважаючи на викладені обставини та приймаючи до уваги, що у ході судового розгляду справи представниками позивача не надано суду первинних документів позивача, складених за результатами здійснення позивачем його господарської діяльності із переліченими вище суб'єктами господарювання, суд зазначає наступне.
У 2011 році Верховний Суд України висловив правову позицію, що у разі визнання фіктивності контрагента компанії, яку із цієї причинити позбавили права на відшкодування ПДВ, необхідно доказувати реальність операцій. Способи доказування змінювалися, доповнювались іншими концепціями, зокрема такими, як належна обачність. Та суть залишалася незмінною.
Проте, у постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року (справа №810/5645/14) цей підхід було змінено. Тепер, якщо в ланцюгу проходження товару якась компанія буде визнана фіктивною, це матиме негативні наслідки для кінцевого споживача. Натомість дослідження реальності операцій відійшло на другий план.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
У відповідності до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.
Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6-138.9, пп.пп. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп.пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у cт. 139 цього Кодексу.
Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 ПК України. Зокрема, за нормою пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п. 140.2-140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших ст. цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
При цьому, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
У розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу норми п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року №10 (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 року за №185/24962 та діяв до 01.12.2014 року), та із 01.12.2014 року - наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року №957 (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року за №1235/26012 та діяв до 30.12.2015 року, тобто був чинним на момент виписки спірних податкових накладних).
Виходячи з аналізу наведених норм у сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Між тим, у своєму листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11-13-11).
За приписами норм п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В розумінні зазначеного Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону).
Аналіз вищевикладених норм Закону та Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.
Суд в контексті вищезгаданих положень законодавства з питань бухгалтерського обліку звертає увагу також на наступні правові позиції Вищого адміністративного суду України. Так, в своїх ухвалах від 14.01.2015 року К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року № К/800/6501/14 суд касаційної інстанції вказує на те, що податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.
За правилами ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акту індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг)» та «…правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.».
Виходячи з вищенаведених правових позицій Вищого адміністративного суду України, та встановлених у справі обставин суд зазначає про ненадання позивачем у ході судового розгляду справи первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій позивача із його контрагентами. Тобто, позивачем ні під час проведення документальної перевірки, ні у ході розгляду даної справи не надані документи, зокрема, первинні, які б в дійсності підтверджували як факти реальності поставок ТОВ «Креатив Друк», ТОВ «Авікс Ко», ТОВ «Стройбуд-2012» та ТОВ «Комред» партій товарів на адресу позивача, надання послуг, так і наявність зв'язку таких операцій із господарською діяльністю позивача.
Також суд зважає на те, що у ході документальної перевірки позивача відповідачем встановлено відсутність у контрагентів позивача реальних технічних можливостей для надання спірних послуг у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів та основних засобів.
Таким чином, підсумовуючи викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, та, як наслідок, правомірність прийняття оскаржуваних рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм-Прінт» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.
Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -
Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм-Прінт».
Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.І. Келеберда