Справа № 760/3089/16-ц
2-2058/17
05 квітня 2017 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Меуш К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання наказів незаконними, визнання звільнення протиправним та поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання наказів незаконними, визнання звільнення протиправним та поновлення на роботі (а.с. 48-60).
Свої вимоги мотивує тим, що з червня 2002 року працював на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу. З серпня 2007 року працював на посаді директора інституту на підставі переукладеного контракту від 27 серпня 2007 року № 4216, укладеного між ним і міністром аграрної політики України, та наказу Мінагрополітики від 27 серпня 2007 року № 183-п «Про призначення ОСОБА_1.».
Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від 12 травня 2010 року № 96-п «Про звільнення ОСОБА_1.» контракт від 27 серпня 2007 року № 4216 розірвано, і його було звільнено з займаної посади на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України за невиконання умов контракту, а саме, пп. «л» п. 26 (у разі невиконання наказів міністра).
Апеляційний суд міста Києва визнав протиправним таке розірвання контракту і звільнення його з роботи та ухвалив рішення від 05 липня 2011 року про поновлення його на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу.
На підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2012 про заміну сторони виконавчого провадження (боржника) з Міністерства аграрної політики України на Міністерство аграрної політики та продовольства України державний виконавець 02 липня 2012 року виніс постанову про заміну назви сторони виконавчого провадження. Міністерство постійно ухилялось від виконання судового рішення про поновлення його на роботі.
23 серпня 2012 року міністр аграрної політики та продовольства України ОСОБА_3 видав наказ № 167-п «Про поновлення ОСОБА_1.» про поновлення його на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку з 23 серпня 2012 року.
27 серпня 2012 року міністр аграрної політики та продовольства України ОСОБА_3 видав наказ № 171-п «Про звільнення ОСОБА_1.». За цим наказом його звільнено з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу 27 серпня 2012 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 року № 4216.
14 червня 2013 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким зобов'язав Міністерство аграрної політики та продовольства України змінити наказ № 167-п від 23 серпня 2012 року в частині дати поновлення його на посаді директора, зазначивши дату поновлення - 12 травня 2010 року.
Відповідачем був порушений порядок звільнення в зв'язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі та наступним незаконним звільненням. Він не був повідомлений про поновлення на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, фактично не був поновлений на роботі - не допущений на своє робоче місце і не міг виконувати повноваження директора інституту. Йому не була надана та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи, він не був ознайомлений з наказом від 27 серпня 2012 року про його звільнення, не існувало наказу відповідача про поновлення його на роботі з дати видання наказу про незаконне звільнення - з 12 травня 2010 року, до прийняття рішення про звільнення 27 серпня 2012 року, відповідач не визначив йому робоче місце як для директора інституту та не забезпечив його необхідними для роботи засобами, що існували до незаконного звільнення.
Крім того, в день звільнення відповідач всупереч вимогам ст. 47 КЗпП України не видав йому належно оформлену трудову книжку та не вручив копію наказу про звільнення з роботи.
Відповідно до Положення Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, затвердженого наказом міністерства від 20 квітня 2012 року, посаду директора інституту змінено на посаду генерального директора зі збільшенням обсягу управлінських повноважень.
Такі дії відповідача щодо ліквідації посади директора свідчать про зміну в організації виробництва та праці Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу в розумінні п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Приймаючи рішення про фактичну ліквідацію посади директора та про утворення нової посади генерального директора, відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 40, ч. 1 ст. 42, частин 1, 3 ст. 492, ч. 3 ст. 32 КЗпП України не попередив його про звільнення в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці інституту за 2 місяці. Йому не запропонували іншу роботу, позбавили можливості реалізації переважного права на залишення на роботі, не вирішували питання про можливість/неможливість переведення його (за його згодою) на іншу роботу, не повідомили про зміну істотних умов праці за 2 місяці.
Також його було звільнено з посади директора, якої на дату звільнення 27 серпня 2012 року не існувало, що підтверджується відповіддю заступника міністра на адресу державної виконавчої служби.
При його поновленні на посаді директора інституту відповідач був зобов'язаний видати наказ про відновлення дії контракту, так як контракт слугував підставою для виникнення трудових відносин.
Видавши наказ № 167-п від 23 серпня 2012 року про поновлення та не відновивши дію контракту, відповідач не поновив його у правах, гарантіях та повноваженнях директора інституту, а тому трудові відносини, які виникли на підставі контракту від 27 серпня 2007 року № 4216 станом на 27 серпня 2012 року не були відновлені.
Крім того, контракт від 27 серпня 2007 року № 4216 був укладений Міністерством аграрної політики України, а його розірвання здійснювалось іншою юридичною особою - Міністерством аграрної політики та продовольства України.
Згідно з п. 23 контракту внесення змін та доповнень до цього контракту здійснюється шляхом підписання додаткових угод, проте такі угоди щодо зміни сторони контракту з однієї юридичної особи на іншу юридичну особу не укладались.
Таким чином, на момент видання наказу про звільнення його з посади директора інституту (27 серпня 2012 року) Міністерство аграрної політики та продовольства України не було стороною контракту, а тому не мало повноважень ухвалювати рішення про розірвання контракту та звільнення його з займаної посади, що є підставою для визнання протиправним його звільнення відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 серпня 2012 року і поновлення на роботі.
Також наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 серпня 2012 року № 167-п містить підставу для його видання: рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2012 року, проте таких рішень Апеляційного суду міста Києва не існує.
За таких обставин подальше звільнення відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 27 серпня 2012 року є незаконним.
Всупереч вимогам п.п. 14 п. 8 Положення про Міністерство аграрної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2006 року № 1541, Міністерство не погоджувало розірвання контракту з віце-прем'єр-міністром України. Положення про Міністерство втратило чинність у листопаді 2011 року, набуті ним за час дії контракту гарантії залишаються чинними і поширюються на трудові правовідносини, що виникли з контракту та чинного законодавства. У зв'язку з цим Міністерство зобов'язане було погодити розірвання контракту з віце-прем'єр-міністром України.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 108-109) просив суд ухвалити рішення, яким:
-визнати незаконним наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 серпня 2012 року № 167-п «Про поновлення ОСОБА_1.»;
-визнати незаконним наказ Міністерства аграрної політики та продовольства у України від 27 серпня 2012 року № 171-п «Про звільнення ОСОБА_1.»;
-визнати протиправним звільнення його, ОСОБА_1, з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу, здійсненого на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 серпня 2012 року № 171-п «Про звільнення ОСОБА_1.»;
-негайно поновити його, ОСОБА_1., на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу з 27 серпня 2012 року.
Протокольною ухвалою Солом'янський районний суд м. Києва від 26 квітня 2016 року до участі в справі в якості третіх осіб було залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити. Пояснили суду, що позивача фактично не було поновлено на роботі. Його не повідомили про поновлення на роботі, не надали копії відповідного наказу, хоча мали ознайомити під підпис. У відповідача змінилась назва, реквізити, проте зміни до контракту з ОСОБА_1 не вносились. Після поновлення на роботі, дію контракту не відновили, а звільнення не погодили з віце-прем'єр-міністром України, тому воно є незаконним. Вважають, що наказ про поновлення на роботі був сфальшований, посади, на якій поновили позивача на той час не існувало, і позивач дізнався про наказ про поновлення на роботі лише через декілька місяців.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Підтримав письмові заперечення, що містяться в матеріалах справи (а.с. 161-165). Вважає, що дії відповідача відповідали закону та не порушували права позивача.
Представники третьої особи ОСОБА_2 також вважали, що вимоги позивача не підлягають задоволення. Надали суду письмові заперечення та пояснення (а.с. 167-172, 220-227).
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся за останнім відомим місцем його перебування.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 31 липня 2007 року між Міністерством аграрної політики України та ОСОБА_1 укладено контракт про те, що ОСОБА_1 призначається на посаду директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу на термін з 27 серпня 2007 року по 27 серпня 2012 року (а.с. 14-21).
Наказом Міністерства аграрної політики України № 183-п від 27 серпня 2007 року призначено по контракту ОСОБА_1 на посаду директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового комплексу строком на п'ять років з 27 серпня 2007 року по 27 серпня 2012 року (а.с. 22).
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України № 96-п від 12 травня 2010 року розірвано контракт від 27 серпня 2007 року № 4216 та звільнено ОСОБА_1 13 травня 2010 року з посади директора за невиконання умов контракту підпункту л) п. 26 (у разі невиконання наказів Міністерства) згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України (а.с. 23).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2011 року поновлено ОСОБА_1 посаді директора Українського науково-дослідницького інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики (а.с. 24-27).
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року надано роз'яснення рішення суду в частині поновлення позивача на роботі з 12 травня 2010 року (а.с. 129-141).
Згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 167-п від 23 серпня 2012 року ОСОБА_1 поновлено з 23 серпня 2012 року на посаді директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку. Підстава - рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2011 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2012 року (а.с. 28).
27 серпня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Українського науково-дослідного інституту продуктивності агропромислового розвитку в зв'язку з закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 року, реєстраційний № 4216, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 29).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року зобов'язано Міністерство аграрної політики та продовольства України змінити наказ № 167-п від 23 серпня 2012 року в частині дати поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Українського науково-дослідницького інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики та продовольства України, зазначивши дату поновлення - 12 травня 2010 року.
Наказом Міністерства № 119-п від 01 липня 2013 року внесено зміни в наказ від 23 серпня 2012 року № 167-п у частині дати поновлення ОСОБА_1 на посаді директора інституту 12 травня 2010 року на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2011 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2013 року.
Звертаючись в суд з позовом ОСОБА_1 просив визнати незаконним наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 серпня 2012 року № 167-п «Про поновлення ОСОБА_1.».
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2011 року поновлено ОСОБА_1 посаді директора Українського науково-дослідницького інституту продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 167-п від 23 серпня 2012 року ОСОБА_1 поновлено з 23 серпня 2012 року на посаді директора.
На спростування доводів позивача сторона відповідача посилається на те, що ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про наявність вказаного наказу, проте він відмовився від ознайомлення з наказом № 167-п від 23 серпня 2012 року, в зв'язку з чим було складено Акт від 23 серпня 2016 року «Про відмову ознайомлення з наказом ОСОБА_1».
Разом з тим, факт ознайомлення (не ознайомлення) з наказом про звільнення не впливає безпосередньо на його законність.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що видача наказу про його поновлення на посаді директора відбулася з порушенням норм чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин.
Доводи позивача про недопущення його на робоче місце, невизначення йому робочого місця як для директора інституту, незабезпечення необхідними для роботи засобами, що існували до незаконного звільнення, та неможливість виконання повноважень директора інституту не є підставою для задоволення вимог про визнання наказу від 23 серпня 2012 року № 167-п незаконним, оскільки вони не впливають на визначений законом порядок поновлення працівника на роботі.
Позивач також порушує питання про визнання незаконним наказу Міністерства аграрної політики та продовольства у України від 27 серпня 2012 року № 171-п «Про звільнення ОСОБА_1.» у зв'язку з закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 29).
Відповідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організація праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування Контракту визначається законами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст.21 КЗпП України акцентовано увагу на те, що незважаючи на ці (які містить ст. 9 КЗпП України) та інші застереження, що містяться у Кодексі законів про працю України та інших актах трудового законодавства України і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо.
Таким чином, при укладенні контракту закон надає право сторонам установлювати підвищену відповідальність особи й додаткові підстави для розірвання трудового договору - контракту.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.
У п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог;
У п.п. «а» п. 25 контракту зазначено, що цей контракт припиняється після закінчення терміну дії контракту.
Цей Контракт діє з 27 серпня 2007 року до 27 серпня 2012 року (п. 30 контракту).
Особливістю контракту, укладеного між сторонами, є те, що сторони визначилися зі строком його дії та з його тексту вбачається, що дія контракту закінчилася 27 серпня 2012 року.
Учасниками судового розгляду не оспорювалось, що контракт між сторонами укладено за наявності волевиявлення ОСОБА_1 та його погодження з такою формою працевлаштування, йому було відомо про закінчення дії контракту з позивачем 27 серпня 2012 року, тому Міністерство аграрної політики та продовольства України згідно з умовами контракту видало наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з закінченням строку дії контракту від 27 серпня 2007 року.
Не є підставою для визнання незаконним наказу про звільнення і доводи позивача про те, що його звільнення відбулося всупереч вимогам ч. 2 ст. 40, ч. 1 ст. 42, частин 1, 3 ст. 492, ч. 3 ст. 32 КЗпП України.
Звільнення позивача відбулося на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з закінченням строку дії контракту, тому відповідач не зобов'язаний був попереджати ОСОБА_1 про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці інституту та про самі зміни за 2 місяці, пропонувати йому іншу роботу, надавати йому переважне право на залишення на роботі, вирішувати питання про можливість/неможливість переведення його (за його згодою) на іншу роботу.
Суд вважає, що не ґрунтуються на законі посилання позивача, що на момент видання наказу про звільнення його з посади директора інституту (27 серпня 2012 року) Міністерство аграрної політики та продовольства України не було стороною контракту, а тому не мало повноважень ухвалювати рішення про розірвання контракту та звільнення його з займаної посади.
Указом Президента України «Про Міністерство аграрної політики та продовольства України» № 500/2011 від 23 квітня 2011 року визначено, що Міністерство аграрної політики та продовольства України є правонаступником Міністерства аграрної політики України.
У позовній заяві ОСОБА_1 також зазначав, що всупереч вимогам п.п. 14 п. 8 Положення про Міністерство аграрної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2006 року № 1541, Міністерство не погоджувало розірвання контракту з віце-прем'єр-міністром України.
Разом з тим, на день звільнення позивача діяло Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затверджене указом Президента Україні 23 квітня 2011 року за № 500/2011, яке не передбачало необхідності погодження звільнення керівника державного підприємства, установи з Кабінетом Міністрів України або віце-прем'єр-міністром України.
Не підставою для задоволення позову й доводи позивача про те, що його було звільнено з посади директора, якої на дату звільнення 27 серпня 2012 року не існувало.
Перевіркою старшого прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України Іващенко І.А. було встановлено, що ОСОБА_1 23 серпня 2012 року поновлено на посаді згідно рішення суду. Звільнення позивача відбувалось саме з тієї посади, на яку його було поновлено 23 серпня 2012 року.
Крім того, лист заступника міністра агропромислової політики та продовольства України Бісюка І.Ю., на який посилається позивач, датований 12 липня 2012 року, а його поновлення відбулося 23 серпня 2012 року.
Також закон не вимагає від роботодавця видачі наказу про відновлення дії контракту після поновлення працівника на роботі, а невидача працівникові копії наказу чи трудової книжки сама по собі не може бути підставою для поновлення на роботі, оскільки впливає лише на строки звернення працівника до суду для вирішення трудового спору (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).
За таких обставин, суд вважає, що поновлення позивача на посаді директора інституту та наступне його звільнення в зв'язку з закінченням строку дії контракту відбулося з дотриманням трудового законодавства.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 21, 23, 36, 39, 391, 40-42, 47, 492, 231, 232-235 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 174, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання наказів незаконними, визнання звільнення протиправним та поновлення на роботі.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: