Справа № 758/1893/17
Категорія 26
21 лютого 2017 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Декаленко В. С. ,
при секретарі - Кравцовій Ю. В.,
розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову, суд,-
Заявник звернувся до суду із заявою про забезпечення позову мотивуючи свої вимоги тим, що ним подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 41 556, 23 грн.
Зазначає, що відповідач на протязі тривалого часу не виконує: взяті на себе зобов'язання, не здійснює щомісячних погашень кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість і у банку відсутні підставі вважати, що відповідачем будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов'язків перед кредитором.
Посилається на те, що найчастіше за порушенням зобов'язань перед банком відбувається вчинення відповідачем всіх можливих заходів щодо позбавлення банку можливості задовольнити свої вимоги за рахунок належного відповідачу майна й коштів. Це виражається у передачі третім особам права власності на майно і кошти або його переховування від банку і державної виконавчої служби, а також проведенні інших операцій з майном та коштами щодо позбавлення банку можливості, задовольнити свої вимоги за його рахунок.
З огляду на зазначене вважають, що неприйняття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, а також керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України звертається з даною заявою до суду та просить накласти арешт на 1/5 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу.
Дослідивши матеріали заяви, суд приходить до висновку, що вона (заява) не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що в провадженні суду дійсно перебуває цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Предметом спору між сторонами у вищезазначеній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 41 556, 23 грн.
Зі змісту статей 3, 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Верховний Суд України в своїй Постанові Пленуму «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, зазначив, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналізуючи вищезазначені норми цивільно-процесуального закону в сукупності з іншим чинним законодавством України, а також враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, можна прийти до висновку, що суд може вжити заходи забезпечення позову лише за доведеності заявником ряду обставин, серед яких вирішальними, зокрема є існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та співмірність виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Судом же встановлено, що заявником, крім загальних фраз та припущень викладених в своїй заяві, не надано до суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України в підтвердження того, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення його позову.
Крім того, суд вважає, що обраний заявником такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на 1/5 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу, є не співмірними заявленим позовним вимогам, оскільки ринкова вартість 1/5 частки квартири загальною площею 72, 40 кв.м. і житловою площею 40, 80 кв.м., що знаходиться в столиці України в м. Києві є значно більшою від ціни позову, а тому накладення на неї арешту буде порушувати законні права відповідача, як власника.
Зазначені обставини, на думку суду є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що вимоги заявника не знайшли свого доведення, є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому заява задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, керуючись ст.ст. 3, 4, 151, 152 ЦПК України,-
Відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
СуддяВ. С. Декаленко