06 листопада 2009 року м.Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів:
Животова Г.О. (головуючий), Павліченка С.В. та Мацунича М.В.,
з участю секретаря судового засідання Добри М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поданим від свого імені та від імені їх неповнолітніх на час звернення до суду дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Ужгородської державної нотаріальної контори та ОСОБА_6 про визнання договорів дарування квартири недійсними,
встановив:
У вищезазначеному позові, поданому в січні 2008 року, йдеться про те, що 17 вересня 1996 року АДРЕСА_1 була подарована позивачкою ОСОБА_2 її матері ОСОБА_7, а останньою, - 6 липня 2004 року, - відповідачці ОСОБА_6 Про існування другого договору позивачам стало відомо тільки після ІНФОРМАЦІЯ_1, коли померла ОСОБА_7
Просили визнати ці договори недійсними, оскільки під час їх укладення ОСОБА_7 страждала на психічну хворобу і не усвідомлювала значення своїх дій, а перше дарування ще й порушило права неповнолітніх дітей позивачів.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20 серпня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачів порушується питання про скасування цього рішення, як постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Оскаржене рішення підлягає скасуванню з таких підстав.
Встановлено, що перший оспорюваний позивачами договір дарування квартири укладений 17 вересня 1996 року, але при вирішенні спору суд першої інстанції, усупереч вимогам п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, застосував положення цього, а не чинного на час підписання договору, Кодексу.
Задовольняючи частково клопотання позивачів про призначення судово-психіатричної експертизи місцевий суд необґрунтовано, отже - безпідставно зазначив в ухвалі, що визначення психічного стану ОСОБА_7 під час укладення договору дарування від 17 вересня 1996 року «не має значення для вирішення справи».
(а.с.61-62)
Це твердження не ґрунтується на вимогах закону, згідно з якими обдарований є однією з сторін договору дарування (статті 243, 244 ЦК УРСР 1963 року; статті 717-727 ЦК України 2003 року).
З листа в.о. головного лікаря обласної психіатричної лікарні м.Берегово вбачається, що проведення призначеної місцевим судом посмертної амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7 для встановлення її психічного стану на час укладення другого договору дарування у 2004 році, унеможливлюється відсутністю об'єктів дослідження - медичної документації та показань свідків.
(а.с.65)
З огляду на це, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивачів про витребування історій хвороб ОСОБА_7 з Ужгородських міської центральної та залізничної лікарень і надання їх експертам для дослідження.
Окрім того, допитавши свідків, оцінка показань яких потребує спеціальних знань, суд, усупереч вимогам статей 143-145 ЦПК України, не призначив експертизу, яка є обов'язковою для встановлення психічного стану особи, а дав таку оцінку самостійно, перебравши на себе повноваження відповідних експертів.
Не врахував суд і те, що застосування позовної давності можливе тільки в разі встановлення факту порушення прав позивачів. Якщо ж такого факту не встановлено, то в позові слід відмовити з цієї підстави. Посилання при цьому на сплив позовної давності є не тільки зайвим, але й помилковим.
Оскільки справу розглянуто за відсутності представника Ужгородської державної нотаріальної контори належним чином не повідомленого про час і місце судового засідання, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 ЦПК України.
Окрім того, суд розглянув не всі вимоги, внаслідок чого справа також підлягає направленню на новий розгляд у відповідності до вимог п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України.
Зокрема, в позовній заяві порушувалося питання про визнання недійсними двох договорів дарування - від 17 вересня 1996 р. та 06 липня 2004 р., але з резолютивної частини оскарженого рішення вбачається, що суд відмовив в позові про визнання недійсним тільки одного договору дарування та ще й без зазначення - якого. При цьому, усупереч вимогам п.4 ч.1 ст.215 ЦПК України, суд не зазначив - повністю чи частково відмовляє в позові.
При новому розгляді справи слід усунути зазначені недоліки та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 307, 311 ЦПК України,
ухвалив:
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 серпня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двох місяців може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді