Номер провадження 2/754/2603/17
Справа №754/14648/16-ц
Іменем України
05 квітня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Шевчука О.П.
при секретарі - Базік А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини
До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на її утримання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач є її батьком.
13 квітня 2016 року шлюб між батьками розірвано. Після розірвання шлюбу позивач залишилась проживати з матір'ю.
З квітня 2015 року відповідач сплачує аліменти на утримання позивача в розмірі 1/5 частини його заробітку.
Батько позивача ухиляється від покладеного на нього відповідно ст. 185 СК України обов'язку приймати участь у додаткових витратах на утримання дочки, що полягає у відсутності постійного матеріального (грошового) забезпечення.
ОСОБА_1 також зазначає, що на даний час вона є студентом Київського університету права Національної академії наук України, за навчання мати позивача сплатила 8 650 грн., загальна вартість навчання становить 69 200 грн.
Крім того, 29.09.2015 року позивачу зроблена операція апендектомії, на її проведення та лікування було сплачено 1 706 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача додаткові витрати на її утримання в розмірі половини вартості фактично понесених витрат, а саме - 4 325 грн. та передбачених витрат за другий семестр навчання - 4 325 грн. та витрати на операцію і лікування у розмірі половини вартості фактично понесених витрат - 853 грн.
В ході розгляду справи позивачем збільшено позовні вимоги - ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь додаткові витрати в розмірі 9 503 грн., оскільки 07.02.2017 року матір'ю позивача сплачено за другий семестр навчання суму в розмірі 8 650 грн. (а.с. 29).
05.04.2017 року позивачем знову збільшено позовні вимоги, ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на її користь витрати на навчання за перший рік у розмірі ? частини фактично понесених витрат - 8650 грн.. витрати на операцію та лікування в розмірі половини вартості фактично понесених витрат - 853 грн. та ? частину коштів на проїзд в громадському транспорті - 495 грн. (а.с. 82 - 85).
Позивач в судовому засіданні позов підтримала з наведених вище підстав, просить суд його задовольнити.
Відповідач та представник відповідача проти задоволення позову заперечували, зазначивши, що витрати на навчання позивача та на її проїзд в громадському транспорті не є додатковими витратами в розумінні ст. 185 СК України, якою обґрунтовано вимоги позивача.
Щодо вимог про стягнення ? частини витрат на операцію позивача та її лікування представник відповідача зазначив, що позивачем не надано належних доказів таких витрат.
Заслухавши пояснення позивача, відповідача та його представника, дослідивши письмові докази у справі суд встановив наступне.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року крім іншого стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_1 (позивача у справі) аліменти в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 07 квітня 2015 року і до повноліття дитини.
Дочка відповідача - ОСОБА_1 просить суд стягнути з батька додаткові витрати на її утримання, обґрунтовуючи свої вимоги нормами ст. 185 СК України.
При цьому додатковими витратами позивач зазначає витрати на навчання, на проїзд в громадському транспорті та витрати на проведення їй операції та лікування.
Частиною 1 статті 185 Сімейного кодексу України встановлено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Аналіз зазначеної норми Сімейного кодексу України в сукупності з іншими нормами зазначеного законодавчого акту, зокрема, ст. 199 СК, надає підстави для висновку про те, що витрати на навчання дитини та на проїзд у громадському транспорті не є додатковими витратами в розумінні ст. 185 СК України, оскільки зазначена норма СК визначає додаткові витрати як витрати, зокрема, на розвиток здібностей дитини.
Витрати на навчання дитини в начальному закладі та витрати на проїзд в громадському транспорті не є витратами розвиток її здібностей та повинні враховуватись судом при визначенні розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
При цьому суд звертає увагу на ст. 199 СК України, яка встановлює обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.
Зазначений висновок суду ґрунтується також на правовій позиці Верхового Суду України, висловленій 24 лютого 2016 р. у справі № 6-1296цс15, відповідно якої виходячи з аналізу ст. 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Разом з тим ст. 199 цього Кодексу передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Приймаючи до уваги викладене, суд визнає вимоги позивача в частині стягнення витрат на навчання та проїзд в громадському транспорті не гуртуються на нормах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на лікування слід зазначити наступне.
Статтею 10, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд визнає, що зазначені витрати в розумінні ст. 185 СК України є додатковими витратами на дитину, які повинні нести батьки.
Разом з тим, в обґрунтування витрат на операцію, лікування позивача та їх розміру, остання надала суду копію виписки з медичної картки та копії фіскальних чеків на придбання медичних препаратів та ліків (а.с. 18 - 19).
Зазначені копії чеків не можуть бути визнані належними доказами у справі, оскільки суду не надано доказів призначення їх лікарем позивачу та використання саме на лікування позивача, а не іншої особи.
Приймаючи до уваги викладене суд вважає, що зазначена вимога позивача є недоведеною, а тому задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,60,88,174, 213-215 ЦПК України, суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя