Справа № 127/22996/16-а
Головуючий у 1-й інстанції: Гриневич В.С.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
05 квітня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Стаднік Л.В.,
позивача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, в якому просив: визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці щодо відмови у перерахунку його пенсії у розмірі 90 % згідно його заяви від 18.10.2016 року в залежності від суми його заробітної плати на відповідній прокурорській посаді станом на 01 грудня 2015 року у розмірі 13447,28 грн. та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці здійснити перерахунок та виплату призначеної йому пенсії у розмірі 90 % від сум заробітної плати на відповідній прокурорській посаді станом на 01 грудня 2015 року у розмірі 13447, 28 грн., починаючи з 01.01.2016 року.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.
В судовому засіданні позивач заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Крім того, представником відповідача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 01.08.2000 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 90% середньомісячного заробітку на час виходу на пенсію.
18 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії за довідкою прокуратури Луганської області №18/652 вих-16 від 17.10.2016 року, згідно якої з 01.12.2015 року основний оклад за посадою, яку обіймав ОСОБА_2, становить 2048 грн. класний чин - 135 грн., вислуга років - 873,20 грн., з урахуванням інших виплат, які передбачені чинним законодавством, що нараховуються та виплачуються відповідно до займаної останнім посади, з 01.12.2015 року розмір заробітної плати позивача складав би 13447 гривень 28 копійок.
Повідомленням №1935/06-333/022 від 20.03.2016 року ОСОБА_2 відмовлено в перерахунку пенсії, однак позивач, вважаючи відмову незаконною та такою, що порушує його права, звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".
15.07.2015 року набув чинності Закон України "Про прокуратуру" згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закон України "Про прокуратуру", крім п.8 ч.1 ст.15, ч.4 ст.16, абзацу першого ч.2 ст.46-2, ст.47, частини першої ст.49, ч.5 ст.50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої ст.50-1, частини третьої ст.51-2, ст.53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, ст.2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також ст.13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" втратили чинність.
При цьому, колегія суддів вказує, що зазначені зміни законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.
Згідно ч.20 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" (чинної на час виникнення спірних відносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" при призначені пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України.
На час звернення позивача за перерахунком пенсії, Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.
З 15 грудня 2015 року та на час виникнення спірних правовідносин діючим законодавством України не було визначено механізму перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ.
Відсутність на час звернення позивача до відповідача затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, не є доказом неправомірності дій відповідача.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013, регламентовано лише питання щодо упорядкування структури заробітної плати та її індексації працюючим державним службовцям і не передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати.
Таким чином, з 15 грудня 2015 року діючим законодавством України не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
В той же час, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд України у своїй постанові від 12 липня 2016 року у справі № 21-1726а16 висловив правову позицію, відповідно до якої відсутність постанови Кабінету Міністрів України, яка чітко визначає розмір заробітної плати (чи пенсії) не є підставою для застосування вже недіючих норм Закону України для проведення перерахунку заробітної плати (пенсії).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в ухвалі "Великода проти України" від 03.06.2014 року, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Провівши системний аналіз норм чинного законодавства та дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними дій управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці та проведення перерахунку призначеної пенсії позивачу, оскільки з 15 грудня 2015 року та на час виникнення спірних правовідносин діючим законодавством України не було визначено механізму перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ.
Аналогічна позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 лютого 2017 року у справі № К/800/27464/16.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідачем надано суду достатньо належних доказів, які свідчать про неправомірність заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 71, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 07 квітня 2017 року.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.