Ухвала від 03.04.2017 по справі 595/1742/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 595/1742/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Содомора Р.О.

Провадження № 22-ц/789/360/17 Доповідач - Хома М.В.

Категорія - 53

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Хоми М.В.

суддів - Сташків Б. І., Костів О. З.,

секретар - Романюк Х.Ю.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства “Галіція Дистилері” на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства “Галіція Дистилері” про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому просив скасувати наказ №73 від 27.09.2016 року та поновити його на роботі в ПрАТ “Галіція Дистилері” на посаді виконавчого директора, а також стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Вимоги обгрунтовані тим, що наказом ПрАТ “Галіція Дистилері” №73 від 27.09.2016 року він звільнений з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довір'я. Вважає даний наказ незаконним, оскільки доводи наказу є надуманими, в ньому не конкретизовано час вчинення порушень, перелік та час виявлення нестачі матеріальних цінностей, закріплених за позивачем, час та місце використання останнім пального для приватних поїздок. Також зазначав, що посада виконавчого директора не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням грошових чи товарних цінностей, у передбаченому законом порядку не було встановлено факту розкрадання ним грошових коштів та матеріальних цінностей чи інших корисливих правопорушень, а тому він не міг бути звільнений на підставі ст. 41 КЗпП України.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року позов задоволено. Скасовано наказ №73 від 27.09.2016 року та поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПрАТ “Галіція Дистилері” на посаді виконавчого директора. Стягнуто з ПрАТ “Галіція Дистилері” в користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 44 696, 64 грн. Стягнуто з ПрАТ “Галіція Дистилері” 551,20 грн судового збору в доход держави.

В апеляційній скарзі ПрАТ “Галіція Дистилері” просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не досліджено коло посадових повноважень ОСОБА_1 як посадової особи підприємства. На думку ПрАТ “Галіція Дистилері”, ОСОБА_1 був особою, яка безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, так як він займав посаду виконавчого директора та мав право розпоряджатися майном, грошовими коштами товариства, зокрема мав право підпису документів, які є підставою прийняття, видачі, розподілу товарно-матеріальних цінностей і коштів. Судом неповно досліджено факти здійснення позивачем поїздок в межах України та за кордон та їх документального оформлення (у 2014 році до Австрії та Польщі, у 2015 році до Польщі, Німеччини, Греції та в м.Севастополь), які профінансовані за рахунок підприємства на загальну суму 70 025, 77 грн., не враховано відсутність наказів генерального директора про направлення ОСОБА_1 у відрядження, документів, які підтверджують зв”язок цих відряджень з основною чи іншою діяльністю товариства, не з”ясована мета цих поїздок, тому відповідач вважає ці поїздки приватними. Також судом недостатньо досліджено факт отримання ОСОБА_1 під час перебування його у відпустці 10 та 11 лютого 2016 року пального на загальну суму 5 394, 36 грн. з використанням належної підприємству паливної картки №255023914. Крім цього, апелянт не згідний із віднесенням переданих позивачу під звіт матеріальних цінностей до малоцінних та вказує на неправильність розрахунку судом середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслухавши пояснення представника ПрАТ “Галіція Дистилері” - ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, окрім доводів щодо незгоди із віднесенням переданих позивачу під звіт матеріальних цінностей до малоцінних, погодився з рішенням суду у цій частині, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який вважає рішення суду законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, звільнення позивача є необгрунтованим у зв”язку з недоведеністю підстав для втрати довір”я.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що наказом №83 від 26.07.2010 року генерального директора ЗАТ “Галспирт” ОСОБА_1 призначений виконавчим директором ЗАТ “Галспирт”.

З 11.05.2011 року ЗАТ “Галспирт” перейменовано в ПрАТ “Галіція Дистилері”.

Коло трудових обов”язків та повноваження виконавчого директора ОСОБА_1 визначені наказом №83 від 26.07.2010 року про призначення його на посаду виконавчого директора, а також довіреністю №1 від 12.05.2011 року та аналогічною за змістом довіреністю №1 від 4.04.2014 року, за підписом генерального директора ПрАТ “Галіція Дистилері” ОСОБА_4

Наказом №73 від 27.09.2016 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України - у зв”язку із втратою довір”я до нього з боку уповноваженого власником органу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 41 КзпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір”я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

У п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” зазначено, що звільнення з підстав втрати довір”я (п.2 ст. 41 КзпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір”я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір”я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов”язані з їх роботою.

Із змісту наказу про звільнення позивача вбачається, що підставою для втрати до нього довір”я були наступні допущені ним порушення:

неодноразово, з корисливою метою, порушував Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59, внаслідок чого підприємством були оплачені його приватні поїздки в межах України та за кордон;

будучи матеріально відповідальною особою за майно та інші цінності, одержані під звіт, з корисливою метою порушував правила проведення операцій з матеріальними та іншими цінностями, внаслідок чого інвентаризаційною комісією виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 11 667, 83 грн.; підприємством було оплачено придбання палива на загальну суму 5394, 36 грн. для його приватного використання.

Обставини вказаних порушень деталізовано в Акті про проведення службового розслідування від 27.07.2016 року.

Зокрема, порушення п.1 розділу І, п.п.1, 4 розділу ІІ, п.1 п.п.16.1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон відповідач вбачає у тому, що ОСОБА_1 були здійснені поїздки у 2014 році до Австрії, Польщі та Німеччини, у 2015 році до Польщі, Греції та в м.Севастополь, які профінансовані за рахунок підприємства на загальну суму 70 025, 77 грн., при цьому відсутні накази генерального директора про направлення ОСОБА_1 у відрядження, відсутні затверджені керівником підприємства технічні завдання по відрядженнях, генеральному директору не відома ні мета, ні завдання, ані результати цих відряджень, тому відповідач вважає ці поїздки приватними, які здійснені за кошти товариства.

При цьому, усі зазначені відрядження зареєстровані у Журналі реєстрації вибуття у відрядження.

Власне положення, яке б регулювало порядок відряджень в ПрАТ “Галіція Дистилері” відсутнє. Товариством використовується Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затв. наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59, яка регулює порядок службових відряджень працівників органів державної влади та підприємств, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, та не поширюється в обов”язковому порядку на небюджетні підприємтва.

Пунктом 1 розділу ІІ, пунктом 1 розділу ІІІ зазначеної Інструкції передбачено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства і оформляється наказом.

У матеріалах справи наявні накази за підписом ОСОБА_1 про відрядження до Німеччини (наказ №3332/1 від 4.08.2014 року, відрядження з 4 по 9 серпня 2014 року у м.Мюнхен для проведення переговорів), до Польщі (наказ №534 від 16.08.2015 року, відрядження з 16 по 20 серпня 2015 року для вивчення запчастин до обладнання); до Греції (наказ №630/1 від 10.09.2015 року, відрядження з 10 по 21 вересня 2015 року для участі у дегустації).

Накази щодо відряджень до Польщі з 27 лютого по 1 березня 2014 року, в м.Севастополь у 2015 році, в Австрію у 2014 році, в матеріалах справи відсутні, проте представник позивача вказує, що вони були видані ОСОБА_1, але представити він їх не може, так як позивач не має доступу до документів товариства, а відповідач умисно їх не подає суду.

Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, авансові кошти на зазначені поїздки ОСОБА_1 під звіт не видавались, а після повернення з відрядження товариством було відшкодовано йому фактично понесені витрати згідно підтверджуючих документів, які перевірені бухгалтером.

Як вбачається з наявних у справі звітів (а.с.55-60), по спірних шести відрядженнях ОСОБА_1 було оплачено такі фактично понесені витрати, як проживання, добові та інші.

Відповідно до п.4 розділу ІІ, п.п.”в” п.16.1 розділу ІІІ Інструкції, добові витрати відрядженому працівникові не виплачуються у разі відсутності наказу про відрядження.

Отже, зважаючи на те, що добові були виплачені ОСОБА_1 бухгалтерією товариства, порушень фінансової дисципліни чи будь-яких інших порушень в діях бухгалтера товариство не вбачає, тому ці обставини свідчать про те, що такі накази про відрядження були.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 вправі був відбувати у відрядження виключно за наказом генерального директора ОСОБА_4, колегія суддів вважає безпідставними, так як такі доводи спростовуються змістом наданих ОСОБА_1 повноважень.

Зокрема, довіреностями від 12.05.2011 року, 4.04.2014 року виконавчий директор ОСОБА_1 уповноважений бути представником товариства з правом здійснення від імені товариства у визначеному обсязі повноважень генерального директора, в тому числі вчиняти дії, необхідні та доцільні для забезпечення правильного та ефективного здійснення діяльності та ведення справ товариства, в тому числі вести переддоговірні переговори, тощо.

З врахуванням наведеного та посади, яку займав позивач, для відбуття його у відрядження було достаньо наказу за його власним підписом.

Підтвердженням цього є також та обставина, що інші відрядження, які відповідач вважає такими, що вчинені без будь-яких порушень, відбувались в аналогічному порядку, як і ті шість відряджень, які стали підставою для втрати довір”я до ОСОБА_1 Зокрема, представником відповідача представлено наказ №975/1 від 22.11.2011 року за підписом виконавчого директора ОСОБА_1 про його відрядження до Іспанії м.Томельосо з 22 по 27 листопада 2011 року, наказ №1141/3 від 25.11.2012 року за підписом ОСОБА_1 про його відрядження у Францію м.Бордо з 25 листопада по 1 грудня 2012 року, та наказ №141 від 13.03.2015 року за підписом ОСОБА_1 про відбуття його у відрядження у Німеччину у м.Дюсельдорф. При цьому по відрядженнях до Іспанії та Франції також відсутні будь-які технічні завдання, затверджені генеральним директором ОСОБА_4, а щодо відрядження у Німеччину - наявне не технічне завдання, а договір №849697 від 3.11.2014 року.

У судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити, чому ж товариство ці відрядження в Іспанію, Францію та Німеччину за наказом ОСОБА_1, без технічних завдань, вважає правомірними, а інші аналогічні відрядження, зазначені в Акті - такими, що вчинені з порушеннями Інструкції та стали підставою для втрати довір”я до позивача.

Отже, доводи відповідача про порушення ОСОБА_1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон є надуманими, та вірним є висновок суду першої інстанції про те, що факти приватних поїздок ОСОБА_1 за рахунок коштів товариства є недоведеними.

З такими висновками суду узгоджується й пояснення представника позивача про те, що на практиці склався такий порядок співпраці між генеральним та виконавчим директорами, в тому числі щодо відряджень як в межах України, так і за кордон, коли ОСОБА_1 узгоджував ці поїздки, їх мету та звітував про результати перед ОСОБА_4 у телефонному режимі, що й було зроблено по усіх шести спірних відрядженнях, а наявність Акту виконаних послуг лише по одному відрядженню - у Німеччину у березні 2015 року пояснюється тим, що це відрядження, на відміну від інших, було пов”язане з виконанням зовнішньо-економічного контракту №849697 від 3.11.2014 року, згідно з яким ПрАТ “Галіція Дистилері” зобов”язалось на умовах передоплати взяти участь у міжнародній виставці з експонуванням зразків власної продукції, а інша сторона договору зобов”язувалась забезпечити учасника виставки виставковою площею та надати інші послуги, пов”язані з участю у виставці, тому наявність акту виконаних послуг саме у цьому випадку була обов”язковою, так як свідчить про виконання сторонами умов договору та надає можливість безакцизного перевезення зразків алкогольної продукції через кордон.

Що стосується таких дій ОСОБА_1, які викликали втрату до нього довір”я, як використання під час відпустки 10-11 лютого 2016 року у приватних цілях палива на загальну суму 5394, 36 грн. за допомогою належної товариству паливної картки №255023914, судом першої інстанції вірно зазначено про те, що суду не було подано жодного документу, який би засвідчував передачу позивачу паливної картки за вказаним номером, тому твердження про її використання позивачем у власних цілях є недоведеними.

Колегія суддів критично оцінює пояснення представника відповідача про те, що наказ про закріплення за ОСОБА_1 зазначеної паливної картки був виданий, оскільки про існування такого наказу у суді першої інстанції відповідач не оголошував, клопотань про його долучення до матеріалів справи не заявляв, тому колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання про долучення такого наказу на стадії апеляційного розгляду. Окрім цього, колегія суддів враховує, що відсутні докази про ознайомлення ОСОБА_1 з таким наказом чи вручення йому зазначеної картки під розписку.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не заперечував використання ним паливної картки №255023914, колегія суддів також оцінює критично, так як представник позивача пояснив, що дана картка не передавалась виключно ОСОБА_1 Вона зберігалась у товаристві, він при потребі її використовував, однак окрім нього, цією карткою користувалися й інші особи, зокрема водії, так як товариство має значний автопарк.

Враховуючи відсутність доказів про передання зазначеної картки у виключне користування ОСОБА_1 та використання особисто ним цієї картки 10-11 лютого 2016 року, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про використання ОСОБА_1 під час відпустки 10-11 лютого 2016 року у власних цілях палива на суму 5394, 36 грн. за рахунок коштів товариства.

Накази №124 від 27.08.2012 року “Про закріплення автомобілів” та №594 від 19.04.2012 року “Про встановлення лімітів на пальне” не стосуються паливної картки №255023914 та жодним чином не доводять її закріплення виключно за ОСОБА_1, а свідчать про те, що належні товариству автомобілі закріплені, окрім ОСОБА_1, ще за чотирма працівниками товариства.

Щодо третьої підстави втрати довір”я до ОСОБА_1 - нестача матеріальних цінностей, переданих йому під звіт на загальну суму 11 667, 83 грн., а саме : багажник на перевезення велосипедів, багажник на рейліг, каністра ПЕ 10 л, авто інвентор, мобільний телефон Nokia, монітор 23 Samsung BX 2335 TFT, пристрій безперебійного живлення Powercom BNT-1500, телевізор Trinitson, диктофон Olimpus VN-8600PC 2 Gb, конвектор електричний Люксель, стілець чорний А-14, то суд прийшов до вірного висновку про те, що ці товарно-матеріальні цінності відносяться до малоцінних необоротних матеріальних активів, оскільки вартість деяких цінностей взагалі не визначена, а вартість кожного з решти не перевищує 1000 грн.

Враховуючи, що передання позивачу частини матеріальних цінностей він заперечив, а на документах, що підтверджують передачу ОСОБА_1 таких матеріальних цінностей як диктофона, телефона Nokia, монітора, конвектора, стільця чорного, телевізора, міститься факсимільний підпис ОСОБА_1, чого не заперечив відповідач, інструкції про порядок використання у товаристві факсимільного підпису суду не представлено, тому суд вірно критично оцінив такі наявні у справі докази про передачу ОСОБА_1 зазначених товарно-матеріальних цінностей.

При цьому судом вірно враховано, що сам факт нестачі матеріальних цінностей, без встановлення конкретних винних дій працівника, не може бути підставою для втрати довір”я до працівника.

За таких обставин відсутні підстави для втрати до позивача довір”я з мотивів, зазначених у наказі про звільнення його з роботи.

Рішення суду є законним та обгрунтованим.

Окрім вищенаведених мотивів, колегія суддів також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у справі №6-100цс16 (постанова від 20 квітня 2016 року), згідно якої, вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за п.2 ч.1 ст.41 КзпП України, питання щодо віднесення позивача до кола праціників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з”ясувати: чи становить виконання операцій, пов”язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов”язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Як вбачається з матеріалів справи, посадової інструкції виконавчого директора ПрАТ “Галіція Дистилері” не існує.

В Статуті ПрАТ “Галіція Дистилері” також відсутні будь-які вказівки щодо посади виконавчого директора, його прав і обов”язків.

Коло трудових обов”язків виконавчого директора ОСОБА_1 визначено наказом №83 від 26.07.2010 року про призначення його на посаду виконавчого директора, а також довіреністю №1 від 12.05.2011 року та аналогічною за змістом довіреністю №1 від 4.04.2014 року, за підписом генерального директора ПрАТ “Галіція Дистилері”.

Жодних інших документів, які б регламентували діяльність виконавчого директора, немає.

Представник відповідача як на доказ безпосереднього обслуговування ОСОБА_1 грошових або товарних цінностей зсилається на повноваження останнього розпоряджатися грошовими коштами підприємства, що передбачено наказом №83 від 26.07.2010 року, яким ОСОБА_1 наділений правом виконувати усі обов”язки генерального директора, передбачені Статутом та рішеннями загальних зборів акціонерів, з правом підпису усіх пов”язаних з такими повноваженнями документів у разі відсутності генерального директора, та пунктом 4 довіреностей, яким передбачено повноваження ОСОБА_1 розпоряджатися грошовими коштами на будь-яких банківських рахунках без обмежень, з правом першого підпису.

Проаналізувавши зміст зазначених документів, а також Статут ПрАТ “Галіція Дистилері”, колегія суддів не вбачає, що основний зміст трудових обов”язків позивача становить виконання операцій, пов”язаних з безпосереднім обслуговуванням грошових та товарних цінностей

Позивач був наділений управлінськими функціями щодо розпорядження грошовими коштами підприємства (а не безпосереднім їх обслуговуванням), а тому він не відноситься до кола працівників, на яких у відповідних випадках поширюється дія п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 безпосередньо обслуговував грошові або товарні цінності, є безпідставними.

Що стосується доводів про неправильний розрахунок середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, такі доводи також є безпідставними і голослівними.

Представником відповідача не представлено власного розрахунку та не вказано суми, яка на його думку є вірною.

Судом першої інстанції стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 жовтня 2016 року по день винесення судового рішення, тобто за 86 днів, враховуючи середньоденний заробіток позивача у розмірі 465, 59 грн.

Такий розрахунок є вірним, враховуючи наступне.

Відповідно до п.п. “з” п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, цей порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Враховуючи дані про заробіток позивача, які викладені у довідці від 6.12.2016 року, провівши обчислення відповідно до зазначеного Порядку, сума середньоденного заробітку позивача складає 465, 59 грн. (виходячи із заробітку за два останні місяці його роботи). Кількість днів, за які слід стягнути заробіток за час вимушеного прогулу, суд також вказав вірно - 86 днів, починаючи з 27 жовтня 2016 року, оскільки іншим судовим рішенням на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу по 26 жовтня 2016 року включно.

Підстав для скасування чи зміни рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “Галіція Дистилері” - відхилити.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_5

Попередній документ
65809264
Наступний документ
65809266
Інформація про рішення:
№ рішення: 65809265
№ справи: 595/1742/16-ц
Дата рішення: 03.04.2017
Дата публікації: 11.04.2017
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Апеляційний суд Тернопільської області
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: (05.12.2018)
Результат розгляду: Приєднано до матеріалів справи
Дата надходження: 23.03.2018
Предмет позову: про поновлення на роботі