Справа № 599/1337/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В.
Провадження № 22-ц/789/296/17 Доповідач - Фащевська Н.Є.
Категорія - 30
30 березня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Фащевської Н.Є.
суддів - Щавурська Н. Б., Загорський О. О.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Орлан ОСОБА_1” на рішення Зборівського районного суду від 24 січня 2017 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Орлан ОСОБА_1” до ОСОБА_2 про стягнення збитків,
Представник ТзОВ “Орлан ОСОБА_1” звернувся в суд з апеляційною скаргою на вищезазначене рішення суду, яким у задоволенні позову ТзОВ Орлан ОСОБА_1” до ОСОБА_2 про стягнення 23104,87 грн. збитків відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, постановленим всупереч вимог норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, представник позивача просить скасувати рішення Зборівського районного суду від 24 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позов ТзОВ “Орлан ОСОБА_1” задовольнити в повністю.
У судове засідання сторони не з'явились. Враховуючи те, що у справі є дані про належне оповіщення сторін, позивач просить справу розглядати у його відсутність, колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність сторін у письмову провадженні.
Заслухавши доповідь головуючого, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав,
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що 22.05.2015р. ОСОБА_3 було прийнято на роботу у Львівську філію ТОВ "Орлан-Транс- Груп" водієм, згідно наказу №58-кф від 22.05.2015 р.
Для виконання транспортних завдань відповідач отримав пластикові картки ТзОВ “ Вог Рітейл” для заправки дизельним паливом транспортного засобу.
Згідно наказу ТОВ "Орлан-Транс- Груп" №97-кф від 08.08.2016 р. відповідача звільнено з роботи 01.07.2016 року за п.4 ст.40 КзпП України.
За період з 22.06.2015 р. по травень 2016 року відповідач направлявся у відрядження як водій автопоїзда у межах території України та за кордон.
Згідно подорожнього листа №526186 від 22.06.2015р. та розрахунку до нього під час виконання перевезення на автопоїзді АА3184ТС/АА5331ХХ за маршрутом Україна-Грузія-Україна, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 3459,57 грн.
Згідно подорожнього листа №526485 від 04.09.2015р. та розрахунку до нього під час виконання перевезення на автопоїзді АА3184ТС/АА5331ХХ за маршрутом Україна-Німеччина-Україна, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 2061,86 грн.
Згідно подорожнього листа №529118 від 26.09.2015р. та розрахунку до нього під час виконання перевезення на автопоїзді АА3184ТС/АА5331ХХ за маршрутом Україна-Італія-Україна, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 3986,97 грн.
Згідно подорожнього листа №582238 від 06.11.2015 р. та розрахунку до нього за маршрутом Україна-Німеччина-Україна під час виконання перевезення на автопоїзді АА3129ТС/АА3849ХТ за маршрутом Україна-Німеччина-Україна відповідачем допущено перевитрати палива на суму 3365,21 грн.
Згідно подорожнього листа №582333 від 01.12.2015р.та розрахунку до нього під час виконання перевезення на автопоїзді АА3129ТС/АА3849ХТ за маршрутом Україна-Угорщина-Україна, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 406,57 грн.
Згідно подорожнього листа №582333 від 23.03.2016р.та розрахунку до нього за маршрутом Україна- Польща-Україна під час виконання перевезення на автопоїзді АА7835ОА/АА0632ХМ за маршрутом Україна-Польща-Україна, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 751,05 грн.
Згідно подорожнього листа № 128291 від 11.04.2016 р. та розрахунку до нього під час виконання перевезення на автопоїзді АА1345ОА/АА0691ХМ за маршрутом по Україні, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 1880,40 грн.
Згідно подорожнього листа №128298 від 20.04.2016р. та розрахунку до нього під час виконання перевезення на автопоїзді АА1345ОА/АА0691ХМ за маршрутом по Україні, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 922,27 грн.
Згідно подорожнього листа №597328 від 23.04.2016р. та розрахунку до нього, під час виконання перевезення на автопоїзді АА1345ОА/АА0691ХМ за маршрутом Україна-Німеччина-Україна та при заправці баку відповідачем допущено перевитрати палива на суму 3647,44 грн.
Згідно подорожнього листа №641030 від 13.05.2016р. та розрахунку до нього під час виконання перевезення на автопоїзді АА13480А/16661КА за маршрутом Україна-Бельгія-Україна, відповідачем допущено перевитрати палива на суму 2623,53 грн.
Загалом, згідно наданих документів загальна сума перевитрат палива становить 23104 грн. 87 коп.
ОСОБА_4 ТОВ "Орлапн ОСОБА_1" за №45 від 11.08.2010 р. "Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива" встановлено норму витрат дизельного палива - 0,45 л/100 ткв., в тому числі базові лінійні норми в залежності від марки автомобіля; норму витрат палива незалежними обігрівачами; норму витрат пального на холодильне обладнання напівпричепів марки "Латре".
ОСОБА_4 не передбачено додаткові витрати на роботу транспорту в холодну пору, в гірській місцевості , на маршрутах з горбистим рельєфом, роботу у міських умовах.
ОСОБА_4 ТОВ "Орлапн ОСОБА_1" за №29 від 08.06.2015 р. “Про впровадження єдиних правил заправки дизельним паливом при виконані транспортного завдання" з метою забезпечення мінімалізації витрат палива водіям підприємства надано вказівки щодо умов заправки паливом при здійсненні перевезень.
Даних про те, що відповідача було ознайомлено з вищезгаданими наказами позивача, останніми не надано.
Судом встановлено, що кожен автомобіль, який використовував відповідач був обладнаний бортовим комп'ютером, який фіксував пройдений кілометраж та середні витрати палива на 100 км. пробігу. Даний факт не заперечується позивачем.
Судом встановлено, що при поданні позовної заяви ТОВ «Орлан-Транс-Груп» здійснювало посилання на пункт 6 статті 134 КЗпП України як підставу стягнення збитків.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що у судовому засіданні не здобуто доказів наявності вини та умисного заподіяння працівником майнової шкоди підприємству, що є обов'язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива.
Крім того, суд вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановленому cт. 233 КЗпП України.
Колегія вважає, що такий висновок суду відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі.
Відповідно до пункту 6 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у певному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.
Згідно з переліком посад і робіт, котрі заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж, відпуск, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 3447/24, посада водія автотранспортних засобів не входить до списку таких професій.
Враховуючи наведене, суд підставно не прийняв до уваги посилання позтивача на те, що з відповідачем вони укладали договір про повну матеріальну відповідальність.
Згідно до роз'яснень, викладених у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», матеріальна відповідальність в повному розмірі на підставі пункту 6 статті 134 КЗпП України покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну перевитратою пального на автомобільному транспорті.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР від 12 вересня 1991 № 1545-ХІІ, у зв'язку з Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" (1427-12) та прийняттям Акта проголошення незалежності України встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Так, відповідно до підпункту «в» пункту 14 Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР «Про підвищення ефективності використання автотранспортних засобів у народному господарстві, посилення боротьби з приписками при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та забезпечення цілості паливно-мастильних матеріалів» від 5 серпня 1983 року № 759, яка є чинною, за перевитрату палива понад затверджених норм з вини працівників автомобільного транспорту з них утримується 100 відсотків вартості перевитраченого автомобільного палива.
Згідно з пунктом 6.7 Інструкції з обліку надходження і витрачання паливно-мастильних матеріалів і єдиних талонів на відпуск нафтопродуктів на підприємствах, в організаціях, колгоспах і радгоспах, затвердженої Державнимкомітетом СРСР по забезпеченню нафтопродуктами 3 лютого 1984 року №01/21-8-72, яка є чинною, на підставі прийнятого керівником підприємства рішення вартість перевитраченого палива понад затверджені норми підлягає стягненню з водіїв транспортних засобів.
Відповідно до вимог ст.ст.130, 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу, тобто фактів винних протиправних дій бездіяльності працівника, внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.
Згідно правової позиції Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі №6-1267цс16 за позовом ТОВ «Орлан-Транс-Груп», суди при вирішенні подібних справ повинні встановити наявність чи відсутність вини та умисного заподіяння працівником майнової шкоди підприємству, що є обов'язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд встановив, що у судовому засіданні не здобуто доказів наявності вини та умисного заподіяння працівником майнової шкоди підприємству, що є обов'язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива.
При цьому суд, насамперед, прийняв до уваги те, що відповідач не був ознайомлений з ОСОБА_4 ТОВ "Орлан ОСОБА_1" за №45 від 11.08.2010 р. "Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива" та з ОСОБА_4 ТОВ "Орлан ОСОБА_1" за №29 від 08.06.2015 р. “Про впровадження єдиних правил заправки дизельним паливом при виконані транспортного завдання", порушеннями яких позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Колегія вважає також обгрунтованим висновок суду про те, що ОСОБА_4 позивача від 11.08.2010 року "Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива" не відповідає ОСОБА_4 Мінтрансу України за № 143 від 10.02.І998 року "Про затвердження витрат і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті".
Так, відповідно до ОСОБА_4 Мінтрансу України за № 43 від 10.02.І998 року "Про затвердження витрат і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" встановлено витрати дизельного палива - від 0,55 л до 1,3 л на 100 т.км., а згідно ОСОБА_4 позивача від 11.08.2010 року - 0,45 л/т.км.
Крім того, у ОСОБА_4 Мінтрансу України за № 43 від 10.02.І998 року встановлено також такі види норм витрат палива, а саме: базову лінійну норму автомобіля на 100 км.; норму на виконання транспортної роботи (враховує додаткові витрати палива при русі автомобіля з вантажем) на 100 тонно-кілометрів; норму на одну тону спорядженої маси; норму на їзду з вантажем; базову норму на роботу автономного обігрівача - на одну годину його роботи. Окрім того встановлено тимчасові норми витрат палива і мастильних матеріалів з відповідними коефіцієнтами коригування по відношенню до базової лінійної норми. Пунктом 3.1. цього ОСОБА_4 передбачено такі коефіцієнти коригування у таких випадках: робота у нічний час, у гірській місцевості та на маршрутах з особливим рельєфом, експлуатація автотранспорту на маршрутах з горбистим рельєфом, робота в міських умовах, робота у холодну пору.
Однак, ОСОБА_4 позивача від 11.08.2010 року "Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива" не передбачено такі коригуючі коефіцієнти, а також додаткові витрати пального на роботу транспорту у холодну пору року, у гірській місцевості або на маршрутах з горбистим рельєфом, на роботу в міських умовах, занижено норму витрат дизельного пального на виконання транспортних робіт.
На перевитрати пального впливає ряд чинників: робота в холодну пору року, в гірській місцевості та/або на маршрутах з горбистим рельєфом, на дорогах зі складним планом, в міських умовах, із частими зупинками, яка потребує зниження швидкості, поїздка на автомобілі з тривалим строком експлуатації, швидкість руху автомобіля, стан автомобільних доріг, технічний стан автомобіля та паливної апаратури.
Як вбачається з пояснень відповідача та матеріалів справи, зокрема з подорожніх листів у яких визначено маршрути, він працював у складних дорожніх умовах (в холодну пору року, в гірській місцевості, на маршрутах з горбистим рельєфом, на дорогах зі складним планом, в міських умовах) та на різних автомобілях.
Крім того, як вбачається з роздруківки маршруту, сам позивач вважав, що з врахуванням погодних умов слід визначити більші витрати палива, однак не навів своїх розрахунків з приводу цього, не спростовував наведені розрахунки відповідача.
При визначенні розміру шкоди, зокрема по маршруту від 04.09.2015 року, позивач вказав, що її розмір становить різницю між вартістю палива на Україні та у Польщі, однак дані факти позивачем не доведені.
Зазначаючи, що позивач не довів наявність вини відповідача у завданні підприємству збитків, суд врахував те, що на подорожніх листах (роздруківках, звітах) від 23.04.2016 р., 11.04.2016 р., 20.04.2016 р. зазначено, що відповідач не згідний із зазначеним даними щодо витрат пального.
Крім того, суд належним чином оцінив подорожні листи (роздруківки, звіти), де зазначено кількість понад норм витраченого пального, під яким стоїть підпис відповідача у графі «з результатами звіту згоден» і вказав, що наявність підпису відповідача сам по собі не свідчить про факт визнання ним вини. Крім того відповідач пояснив, що він змушений був підписувати роздруківки, оскільки при відмові їх підписати, у нього не приймали звіти до подорожніх листів.
З пояснень відповідача вбачається, що більшість автомобілів, на яких він здійснював перевезення, були в довготривалій експлуатації, про що він повідомляв позивача. Однак, доказів про належний стан паливної апаратури автомобілів, їх технічну характеристику, докази про їх державну реєстрацію, на спростування вищезазначених показів відповідача, позивачами не надано.
Крім того, судом встановлено, що кожен автомобіль, який використовував відповідач був обладнаний бортовим комп'ютером, який фіксував пройдений кілометраж та середні витрати палива на 100 км. пробігу. Даний факт не заперечується позивачем. Доказів того, що відповідач ухилявся від маршруту, вчиняв будь-які інші порушення, не встановлено.
В суді першої інстанції представник відповідача заявив, що позивачем не додержано строку звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, який встановлений cт. 233 КЗпП.
Практика Європейського суду з прав людини,яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав(справа №36-37/1995/542_543/628_629» Стаббінгс та інші проти Великобританії» від 22.10.1996 року).
Частиною третьою ст.233 КЗпП України встановлено строк, коли власник має право звернутися до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, не пізніше одного року з дня виявлення заподіяної шкоди.
Встановлений КЗпП України строк звернення, який не переривається і не призупиняється визначає день з якого слід обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення з працівника матеріальної шкоди заподіяної підприємству.
Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.
Аналогічний висновок щодо застосування норми ст.233 КЗпП України, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1654цс15, і є обов'язковими відповідно до положень ст.360-7 ЦПК України для всіх судів України, які застосовують зазначену норму права.
Позов був направлений до суду позивачем 16 жовтня 2016 року, що засвідчує штамп поштового відділення.
За таких обставин висновок суду, що позивач звернувся до суду за захистом свого права в частині стягнення матеріальної шкоди з відповідача, посилаючись як на підставу вимог на подорожній лист № 526186 від 22.06.2015 р., подорожній лист №526485 від 04.09.2015 р., пропустив строк, встановлений ч. З ст. 233 КЗпПУкраїни, є обгрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів
Згідно ч. З ст. 10, ч. 1 ст. 11,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду позивачем не спростовані, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачає.
Керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ТзОВ “Орлан ОСОБА_1” відхилити.
Рішення Зборівського районного суду від 24 січня 2017 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Н.Є. Фащевська
Судді: О.О. Загорський
ОСОБА_5