30.01.2017 Справа №607/1154/17
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі подання начальника Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області про встановлення адміністративного нагляду відносно:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прож. АДРЕСА_1 , раніше засудженого, 19.04.2011 року за ст. 307 ч.2. 69 ч.1. 309 ч.2, 315 ч.2, 70 ч.1, 69 ч.1 Кримінального кодексу України, -
Начальник Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області звернувся з поданням про встановлення адміністративного нагляду відносно громадянина ОСОБА_2 , посилаючись на те, що останній 22.10.2013 року, після відбуття терміну покарання звільнився та прибув до обраного місця проживання та поставлений на облік в ОВС.
Після звільнення зарекомендував себе з негативної сторони, на шлях виправлення не став, вів антигромадський спосіб життя, порушував адміністративне законодавство.
Постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29.08.2013 року відносно ОСОБА_2 встановлено адміністративний нагляд терміном на один рік та встановлено перелік обмежень, зокрема: заборону виходу з дому (квартири) про місцю проживання з 22.00 години до 06.00 години, заборона виїзду за межі місця проживання без дозволу керівництва органів внутрішніх справ, заборона перебування в місцях, де продаються спиртні напої на розлив, та обов'язок реєструватися в службовому кабінеті дільничного інспектора міліції.
Проте, як зазначає в поданні керівник Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області, перебуваючи під адміністративним наглядом ОСОБА_3 своєї поведінки не змінив, на шлях виправлення не став, порушував громадський порядок і встановленні обмеження адміністративного нагляду.
Відтак постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2014 року адміністративний нагляд було продовжено терміном на 6 місяців з аналогічними обмеженнями.
27.02.2015 року строк адміністративного нагляду закінчився, й ОСОБА_3 формально перебуваючи на обліку, знову почав порушувати громадський порядок та спокій громадян та притягувався до адміністративної відповідальності.
Встановлено, що ОСОБА_3 двічі, 31.10.2015 року та 03.12.2015 року притягувався Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області до адміністративної відповідальності за ст. 182 ч.1 КУпАП за порушення вимог нормативних актів щодо захисту населення від шкідливого шуму та порушення правил тиші, й за ст. 160 КУпАП за здійснення торгівлі фруктами в невстановленому місці, та 23.01.2017 року двічі за ст. 175-1 і 178 КУпАП за куріння тютюнових виробів і розпивання алкогольних напоїв в невстановлених місцях.
При цьому за останні два правопорушення на ОСОБА_3 начальником Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області, накладене адміністративне стягнення в виді попередження.
Відтак наведені обставини в їх сукупності надають начальнику Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області підстави вважати на необхідності встановлення ОСОБА_3 адміністративного нагляду строком на 1 рік з покладанням обов'язку заборони виходу з дому по місцю проживання в період з 22.00 до 06.00 год., заборони йому перебувати в місцях громадського харчування та торгівлі на розлив алкогольними напоями і обов'язку реєструвати двічі на місяць в кабінеті дільничного офіцера поліції.
Вирішуючи питання встановлення адміністративного нагляд суду зазначає таке.
Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, взагалі не передбачає можливості повторного встановлення адміністративного нагляду, лише надає можливість звернення з заявою про продовження його строку.
Окрім цього продовження строку адміністративного нагляду здійснюється виключно в разі , коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року «Про міжнародні договори» свідчить про обов'язковість застосування національними судами України норм Конвенції.
До сфери застосування статті 5 Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на свободу та особисту недоторканість», відноситься будь - яка форма позбавлення свободи.
Як зазначив ЕСПЛ у рішенні в справі «Де Вілде, Оммс, і Версип проти Бельгії» від 18.06.1971 року, це право є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції.
Тому Суд насамперед засовує, чи відповідає Конвенції сам національний закон і, зокрема, чи відповідають їй загальні принципи, які сформульовані в ньому чи випливають з нього. Зокрема загальний принцип юридичної визначеності, який, в тому числі, передбачає якість закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права - ця ідея пронизує всі статті Конвенції. При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь - який ризик свавілля (рішення ЕСПЛ у справах «Худойров проти Росії» від 08.11.2005 року, «Єчюс проти Литви» від 31.07.2000 року, «Барановський проти Польщі» від 28.03.2000 року, «Амур проти Франції» від 25.06.1996 року, а також «Солдатенко проти України» від 23.10.2008 року).
Зміст частини другої ст. 6 ЗУ “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” містить єдиний критерій продовження встановленого відносно особи адміністративного нагляду - її суспільна небезпека, відтак ця норма є оціночною, тобто юридично невизначеною і непередбачуваною для особи, щодо якої зроблено подання про продовження нагляду.
Аналізуючи докази в їх сукупності суд зауважує, що вчинені ОСОБА_3 адмінправопорушення є суспільно шкідливими діяннями, котрі, однак, не можуть свідчити про його ( ОСОБА_3 ) суспільну небезпеку, оскільки жодних належних та допустимих доказів порушення останнім громадського порядку (ст. 173 КУпАП) , ведення антисоціального способу життя в матеріалах справи відсутні .
Крім того сам же орган, котрий звертався з поданням, в особі начальника Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області, притягуючи особу до адміністративної відповідальності в січні 2017 року за ст. 175-1 і 178 КУпАП за куріння тютюнових виробів і розпивання алкогольних напоїв в невстановлених місцях, вирішуючи питання накладання стягнення застосував попередження, що само по собі не може свідчити про небезпеку особи.
З цієї ж причини суд критично оцінює надану ОСОБА_3 характеристику ДОП Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області від 27.01.2017 року де констатовано факти порушення останнім громадського порядку, ведення антисоціального способу життя, однак не зазначено доказів, якими вони підтверджуються.
Також суду не надано жодних доказів заподіяння будь - яким особам шкоди зі сторони ОСОБА_3 на протязі встановленого йому річного строку адміністративного нагляду.
Відтак суд не вважає необхідним забезпечення додаткового державного втручання в право на свободу ОСОБА_3 , а тому в задоволенні подання слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 6 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, суд -
В задоволенні подання начальника Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області про встановлення адміністративного нагляду відносно громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Копію даної постанови направити до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційного скарги протягом семи діб з дня її проголошення.
СуддяОСОБА_1