унікальний номер №756/10562/16-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Яценко Н.О.
апеляційне провадження № 22-ц/796/4256/2017 Доповідач - Шахова О.В.
05 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Болотова Є.В., Поливач Л.Д.
при секретарі - Горак Ю.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець ЛюдмилаСергіївна, служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони відчуження квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, поданою її представником ОСОБА_8, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року,
У серпні 2016 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулась до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є рідною бабусею малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 02 червня 2016 року вона дізналась про наявність договору про іпотечний кредит від 25 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та укладений з метою забезпечення його виконання іпотечний договір від 25 червня 2007 року. Предметом іпотечного договору від 25 червня 2007 року є квартира АДРЕСА_1, яка є єдиним місцем проживання малолітніх дітей, які проживають у цій квартирі з часу народження, тобто з 2004 року. Вважає, що при укладенні іпотечного договору між відповідачами від 25 червня 2007 року були порушені права малолітніх дітей на користування житлом, договір не був погоджений у встановленому законом порядку органом опіки та піклування, тому просила визнати недійсним договір укладений 25 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи, що мають істотне значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що суду необхідно було застосувати положення ст.177 СК України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства»та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник ПАТ «Платинум Банк» заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_10, не заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Інші особи в судове засідання не з'явились.
Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 258 СК України баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Судом встановлено, що27 травня 2007 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 85 000 доларів США, а позивальник зобов'язався належними чином використати кредитні кошти та повернути у повному обсязі протягом 180 місяців.
У забезпечення виконання договору про іпотечний кредит від 27 травня 2007 року, між ОСОБА_5 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», 25 червня 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
Власником зазначеної квартири є ОСОБА_5.
ОСОБА_5 разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 зареєстровані у зазначеній квартирі з 23 січня 2001 року, їхні діти ОСОБА_3, ОСОБА_4, зареєстровані в квартирі з 11 травня 2010 року.
У момент укладання іпотечного договору ОСОБА_5 надано банку довідку форми №3 від 22 травня 2007 року № 181, відповідно до якої у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані тільки ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6
На момент укладення іпотечного договору ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 зробили заяви від 25 червня 2007 року, які засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Л.С. реєстровий номер №№ 1351, 1352, відповідно до яких ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 стверджували, що не мають дітей, віком до 18 років, яким вони є батьками та жодна дитина, віком до 18 років не має права власності чи права користування квартирою АДРЕСА_1.
25 червня 2007 року ОСОБА_6 надала заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Л.С. реєстраційний номер № 117, про надання згоди на укладання зазначеного іпотечного договору.
ОСОБА_5 використав право на приватизацію житла у м. Запоріжжі у обсязі 25,58 кв.м, яке в подальшому подарував своєї матері, а ОСОБА_6 використала право на приватизацію житла в обсязі 22,19 кв.м у м. Запоріжжі.
Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 575 ЦК Україниіпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно з ч. 6 ст. 576 ЦК Українипредмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що договір іпотеки може бути визнаний судом недійсним за умов встановлених законодавством доведених позивачем.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК Українидбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями ч.ч. 4,5 ст. 177 СК Україниорган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За змістом ч.6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК Україниправочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
У справі, яка переглядається, малолітні діти набули права користування житлом, - зазначеною квартирою, як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.
Як вказує Верховний Суд України у Постанові від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15 та Постанові від 22.06.2016 у справі № 6-1024цс16 при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21.12.2010), необхідно в кожному конкретному випадку:
1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
У Постанові від 20.01.2016 у справі № 2940цс15 Верховний Суд України, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 09.10.1979 в справі Ейрі (п.24), рішення від 13.05.1980 в справі Артіко проти Італії (п.35), рішення від 30.05.2013 у в справі Н.Михайленко проти України (п. 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Верховний Суд України також зробив висновок про те, що порушення особою умов кредитних договорів та в зв'язку з цим звернення банком стягнення на передану в іпотеку - імовірні. Проте імовірність виникнення такої ситуації в майбутньому не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту, шляхом визнання недійсними іпотечних договорів, примарного права малолітньої особи на збереження саме цієї квартири як місця його проживання.
Встановивши, що іпотекодавець при укладенні іпотечного договору не визнавав право проживання малолітніх дітей в жилому приміщенні, про що повідомив іпотекодержателя, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції до спірних правовідносин не застосовано положення ст.177 СК України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» є безпідставними.
Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків, або як у даному випадку баби, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
Підставою позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним позивач зазначила факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, проте не посилалася на факти порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору.
Оскільки укладення оспорюваного іпотечного договору хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітніх на користування житлом.
Крім того, ОСОБА_5 разом зі своєю дружиною ОСОБА_6 зареєстровані у зазначеній квартирі з 23 січня 2001 року, іпотечний договір укладено 25 червня 2007 року, а їхні діти ОСОБА_3, ОСОБА_4, зареєстровані в квартирі з 11 травня 2010 року.
Інші доводи апеляційної скаргивисновків суду також не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргуОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від06 лютого 2017 рокузалишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
Головуючий
Судді