Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Ластовка Н.Д.
№22-ц/796/4320/2017 Доповідач Кравець В.А.
Справа №755/14843/16-ц
04 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Кравець В.А.,
суддів: Махлай Л.Д., Мазурик О.Ф.,
за участю секретаря Синявського Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка навчається,
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 аліменти (кошти) на утримання в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня пред'явлення цього позову і до досягнення ним 23-річного віку.
В мотивування вимог посилалася на те, що відповідач ухиляється від обов'язку утримувати свого сина, зокрема, не надає матеріальної допомоги на його утримання на час навчання в університеті, що змусило її звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісячно на період навчання ОСОБА_3 у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут», починаючи з 04.10.2016 року і до досягнення ОСОБА_3 23-річного віку.
У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує, що, діючи на порушення основних принципів цивільного судочинства, суд першої інстанції, розглянув дану цивільну справу без його участі та фактично без належного повідомлення про судові засідання, як під час розгляду справи по суті так і на етапі розгляду заяви про перегляд заочного рішення, чим створив перешкоди не тільки для подання своїх доказів у справі, але й для оскарження судового рішення в апеляційному порядку.
Крім того, заочне рішення має бути скасоване з огляду на те, що резолютивна частина рішення суду містить положення, які суперечать як змісту позовних вимог, так і позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в аналогічній справі, викладеній в ухвалі від 02.12.2015 року у цивільній справі № 6-22598ск15.
Вказує на те, що судом не враховано положення ч. 2 ст.199 СК України щодо граничних строків стягнення аліментів.
В матеріалах справі відсутні жодні докази того, що рішення про продовження навчання та вибір навчального закладу для навчання сина приймалось за його участі, оскільки взагалі можливості спілкування з сином він не має.
Сторони по справі у судове засідання не з'явилися про день час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зобов'язаний виплачувати аліменти на сина до досягнення ним 23-річного віку у зв'язку з його навчанням.
Проте, в повній мірі з такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.
Судом встановлено, що з 22 листопада 1997 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про одруження, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_3 (а.с.4-5).
13 листопада 2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. (а.с.7).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08.10.2009 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25.05.2009 року та до повноліття дитини, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 навчається на денній формі навчання у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» та є студентом 2-го курсу факультету інформатики та обчислювальної техніки НТУУ «КПІ» денної форми навчання, що підтверджується довідкою № 764 від 30.09.2016 року та договором № 1/191с від 17.08.2015 року. (а.с.9, 10).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 p., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 p. та набула чинності для України 27 вересня 1991 p., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.
Відповідно до ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно ч.1,2 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу, яка зокрема передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов'язку сплати аліментів, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі №6-186ц14.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати їм матеріальну допомогу.
Згідно ч.1 ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Отже, судом вірно взято до уваги матеріальний стан та спроможність ОСОБА_1 у витратах на його дитину, а також зазначено, що оскільки утримання дитини віком до 23 років у навчанні є обов'язком батьків і нормами права не передбачено повне звільнення одного із батьків від участі у витратах на дитину, яка продовжує навчання, тому судом правомірно стягнуто аліменти з відповідача у розмірі ј частини від усіх видів заробітку.
Частиною 2 ст. 199 СК України встановлено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Вирішуючи спір, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів, яким дав належну оцінку в порядку ст. 212 ЦПК України, вірно визначив право на отримання аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, розмір аліментів визначено відповідно до ст. 200 СК України.
Проте суд неправильно визначив час, до якого слід стягувати аліменти та стягнув аліменти не до моменту припинення навчання 30 червня 2020 року, як передбачено нормою ч. 2 ст. 199 СК України, а стягнув до досягнення ОСОБА_3 двадцятитрьохрічного віку.
A тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, оскільки відповідно до Довідки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» від 30.09.2016 року № 764 строк навчання ОСОБА_3 триватиме до 30.06.2020 року.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду в частині кінцевого строку стягнення аліментів.
Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року змінити в частині кінцевого строку стягнення аліментів, зазначивши «до 30 червня 2020 року».
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді