АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
29 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Панченка М.М., Волошиної В.М.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року
в справі за позовом Служби Безпеки України до ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3, 3-ті особи: ОСОБА_4, служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві про виселення із службового житлового приміщення.
Колегія суддів, -
У травні 2016 року Служба Безпеки України (надалі - СБУ) звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3, 3-ті особи: ОСОБА_4, служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві, про виселення із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_4 проходив службу в СБУ з 1995 року по 2012 рік.
29 травня 2003 року Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація видала йому ордер на окреме службове жиле приміщення - кв. АДРЕСА_1 на сім'ю з трьох осіб: ОСОБА_4, його дружину ОСОБА_2 та їх сина ОСОБА_3
Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 05 лютого 1998 року № 47 зазначена квартира була включена до складу службових і з нього не виключалась.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 листопада 2008 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано, після чого 10 листопада 2010 року він одружився вдруге і має від вказаного шлюбу доньку ОСОБА_6, 2011 р.н., з якою був зарахований на квартирний облік у Центральному управлінні СБУ зі складом сім'ї у 2 особи та 12 лютого 2016 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією йому видано новий ордер на інше жиле приміщення на сім'ю з двох осіб для постійного проживання.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 до СБУ було подано нотаріально посвідчену заяву про зняття його та доньки з квартирного обліку, зі звільненням наданої службової квартири та здачею її до СБУ, а на даний час ОСОБА_4 не є працівником СБУ, не зареєстрований у кв. АДРЕСА_1 і не є її наймачем, одночасно не є членом сім'ї ОСОБА_2, а зареєстрований та проживає з іншою родиною в іншому помешканні, представник позивача просив виселити ОСОБА_2 разом з її неповнолітнім сином ОСОБА_3 із вищезазначеної квартири без надання іншого житла.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду і постановити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_2 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, представника позивача, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, враховуючи таке.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення районного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 проходив службу в Службі безпеки України з 20 липня 1995 року по 08 червня 2012 року (а.с.82).
Встановлено, що 29 травня 2003 року Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація видала ОСОБА_4 ордер НОМЕР_1 на право зайняття службового жилого приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю з трьох осіб: його -ОСОБА_4, його дружину - ОСОБА_2 та їх сина ОСОБА_3 (а.с.12). Дана квартира була включена до складу службових розпорядженням Харківської районної державної адміністрації м.Києва від 05 лютого 1998 року № 47 і зі складу службових не виключалась (а.с.31).
Матеріали справи свідчать, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.11.2008 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.9).
Встановлено, що 10 листопада 2010 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 (а.с.11), від якого мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з якою зарахований на квартирний облік у Центральному управлінні СБУ зі складом сім'ї у 2 особи.
Відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України, наказом СБУ від 25 травня 2012 року № 720-ос ОСОБА_4 звільнений з військової служби за п.п. «а», п. 61 та п.п. «б», п. 63 (за станом здоров'я непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас СБУ, із списків особового складу виключений 08 червня 2012 року (а.с.82).
Згідно витягу з протоколу № 17 засідання житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України від 01 грудня 2015року , відповідною комісією прийнято рішення про надання ОСОБА_4 однокімнатної квартири АДРЕСА_3 за умови здачі СБУ службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.13).
Встановлено, що рішенням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 лютого 2016 року ОСОБА_4 на сім'ю із двох осіб видано ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_3, де нині ОСОБА_4 зареєстрований та проживає разом зі своєю донькою (а.с.15,23).
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, повністю регулюються положеннями ч. 3, ст. 64 ЖК України, ч. 1 ст. 124 ЖК України і дають правові підстави до виселення відповідачки з її неповнолітнім сином зі спірної службової квартири без надання іншого жилого приміщення.
Між тим, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року, у справах про виселення зі службових жилих приміщень необхідно встановлювати, чи віднесено спірне жиле приміщення до службових. При цьому слід виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради про включення їх до числа службових..
За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Отже, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У всіх випадках визнання тієї чи іншої дії як способу захисту пов'язується із зазначенням в нормативних актах. Спосіб захисту також визначають як конкретні закріплені чи санкціоновані законом правоохоронні заходи (засоби), за допомогою яких усуваються порушення прав і вплив на правопорушника.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:
- інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті;
- учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;
- сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби;
- сім'ї військовослужбовців;
- інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;
- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
- осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
-осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів;
- членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення;
- інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Районний суд, розглядаючи спір про виселення ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зі спірного службового житла без надання іншого житлового приміщення, хоча і посилався у рішенні на п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року, проте застосував його не у повному обсязі, в той час як згідно керівних роз'яснень зазначеної постанови Пленуму одинокою матір'ю є не лише жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, а й інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Зі справи убачається, що ОСОБА_2 з батьком неповнолітнього ОСОБА_3 розлучена й хоча і отримує аліменти, проте в розумінні п. 9 згаданої постанови Пленуму, виховує та утримує сина сама.
Встановлено, що ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 проживає у службовому приміщенні кв. АДРЕСА_1 (а.с.22).
Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_4 створив нову сім'ю й проживає окремо.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідачка нині перебуває у шлюбі, проте її дитина новим чоловіком не усиновлена.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Отже, суд першої інстанції, правомірно пославшись в оскаржуваному рішенні на п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року, не повністю дослідив та виклав зміст зазначеного пункту, що призвело до поспішного висновку про відсутність правових підстав до застосування положень ст. 125 ЖК України й можливості виселення відповідачки разом з мешкаючим з нею неповнолітнім сином зі спірного жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.
Вимоги ст. 125 ЖК України, з урахуванням керівних роз'яснень п. 9 згаданої постанови Пленуму, містять заборону у виселенні ОСОБА_2 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення, що залишилося поза увагою суду та не враховано під час ухвалення рішення.
Посилання на те, що у власності відповідачки перебуває частина квартири АДРЕСА_4, в якій ОСОБА_3 мешкав до 2013 року не спростовує долучені до справи докази про постійне проживання неповнолітнього з матір'ю у спірному жилому приміщенні, а тому, з урахуванням вищевикладеного та обставин справи, виселення відповідачів, без надання іншого жилого приміщення, як заявлено у позові, призведе до порушення їх житлових прав.
Районний суд, розглядаючи спір, припустився порушення та неправильного застосування норм матеріального права й ухвалення незаконного рішення.
За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню, а по справі слід постановити нове рішення про відмову в задоволені позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2016 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким у позові про виселення із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення відмовити.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 753/10291/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4196/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Колесник О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.