79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" квітня 2017 р. Справа № 914/3318/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Михалюк О.В.
суддів Малех І.Б.
ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк»
на рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2017р.
у справі № 914/3318/16
за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», м.Львів
до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» ОСОБА_2
до відповідача-2 Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 професійного фінансування», м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПроФін Банк» ОСОБА_3
до відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен фінанс», м.Київ
до відповідача-4 Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод РЕМА», м.Львів
до відповідача-5 Публічного акціонерного товариства «Іскра», м.Львів
про визнання договорів недійсними,
з участю представників:
від скаржника - ОСОБА_4; ОСОБА_5
від відповідача-1 - не з»явився
від відповідача-2 - не з»явився
від відповідача-3 - не з»явився
від відповідача-4 - ОСОБА_6
від відповідача-5 - ОСОБА_7
від ПАТ "Мегабанк" - ОСОБА_8
В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені.
Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.
Відповідачі 1-3 належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в зв”язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за наявними у справі доказами.
31.03.2017р. до Львівського апеляційного господарського суду поступила заява Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Відповідно до статті 27 Господарського кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справі на стороні позивача або відповідача, якщо рішення господарського суду може вплинути на їх права або обов»язки щодо однієї зі сторін, господарський суд має право за власною ініціативою залучити до участі у справі тертю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі її заяви про вступ у справі в процесі повторного розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за клопотання сторони, прокурора або з ініціативи апеляційного господарського суду. Відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи.
Розглянувши подану заяву та додані до неї документи колегія суддів вирішила відмовити у її задоволенні, враховуючи те, що у зв»язку із прийняттям рішення з даної справи заявника не буде наділено новими правами чи покладено на нього нові обов»язки, або змінено його наявні права та/або обов»язки, або позбавлено права та/або обов»язків у майбутньому. Відтак, колегія суддів констатує, що у заявника - Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» відсутній юридичний інтерес у даній справі, а відтак немає правових підстав для залучення його до участі у справі в якості третьої особи.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Львівської області від 27.02.2017р. у справі № 914/3318/16 (суддя Щигельська О.І.) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», м.Львів до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» ОСОБА_2, відповідача-2: Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 професійного фінансування», м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПроФін Банк» ОСОБА_3, відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен фінанс», м.Київ; відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод РЕМА», м.Львів, відповідача-5: Публічного акціонерного товариства «Іскра», м.Львів про визнання договорів недійсними.
Не погоджуючись з даним рішенням позивач - Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що у Публічного акціонерного товариства «Іскра» на момент набуття прав та обов»язків за кредитним договором, що укладався із ПАТ «Міський комерційний банк» був обов»язок утриматися від такої дії без попереднього погодження із поточним кредитором - Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк». Як зазначає скаржник, на момент укладення кредитного договору у Публічного акціонерного товариства «Іскра» були відсутні достатні повноваження на укладення такого договору, а відтак усі наступні кредитори передавали право вимоги за неіснуючим зобов»язанням.
Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Між Публічним акціонерним товариством “Фольксбанк” (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство “ВіЕс Банк”; банк за договором, позивач по справі) та Публічним акціонерним товариством “Іскра” (позичальник за договором, відповідач-5 за договором) укладено кредитний договір №KU017692 від 15.06.2012р., за яким банк відповідно до його умов надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит та зобов'язується належним чином виконувати боргові зобов'язання, що встановлені кредитним договором та законодавством України (п.3.1).
У п.15.1.7 зазначеного кредитного договору, серед іншого, встановлено, що позичальник зобов'язаний протягом строку дії кредитного договору без попередньої письмової згоди банку не отримувати кредити в інших банківських установах.
Проте, 18.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством “Міський комерційний банк” (банк за договором, відповідач-1 по справі) та Публічним акціонерним товариством “Іскра” (позичальник за договором) укладено кредитний договір №1052/840-ЮО, за яким банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 500000,00 доларів США (ліміт кредитної лінії), починаючи з 18.10.2013р. на умовах, передбачених цим договором, з встановленням графіку зменшення заборгованості (п.1.1).
Рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016р. по справі №914/3200/15, що набрало законної сили, встановлено, що факт отримання ПАТ “Іскра” кредитних коштів за вказаним договором підтверджується матеріалами цієї справи, а саме меморіальними ордерами та банківськими виписками, які первинними документами, що підтверджують здійснення фінансових операцій по рахунку позичальника.
26.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством “Міський комерційний банк” (первісний кредитор за договором) та Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_9 Фінансування” (новий кредитор за договором, відповідач-2 по справі) укладено договір відступлення права вимоги №2/2014, за яким первісний кредитор передав у власність новому кредиторові, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредиторові, і став кредитором за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р.
Договором №2 про внесення змін до кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_9 Фінансування” (кредитор за договором) та Публічним акціонерного товариства “Іскра” (позичальник за договором) 17.10.2014р., зазначений кредитний договір викладено в новій редакції.
Опісля, 01.02.2016р. між ПАТ “ОСОБА_9 Фінансування” та ТзОВ “Фінансова Компанія “Некстджен фінанс” укладено договір відступлення права вимоги №3/2016, відповідно до умов якого ПАТ “ОСОБА_9 Фінансування” відступило новому кредитору - ТзОВ “Фінансова Компанія “Некстджен фінанс” своє право вимоги за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р.
Крім того, 01.02.2016р. ТзОВ “Фінансова Компанія “Некстджен фінанс” та ТзОВ “Львівський завод РЕМА” укладено договір відступлення права вимоги №3/2016/1, відповідно до умов якого ТзОВ “Фінансова Компанія “Некстджен фінанс” відступило новому кредитору - ТзОВ “Львівський завод РЕМА” своє право вимоги за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р.
Зазначені обставини встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016р. по справі №914/3200/15, що набрало законної сили, яким стягнути з ПАТ “Іскра” на користь ТзОВ “Львівський завод РЕМА” 119519,59 доларів США - боргу за кредитним договором, 613,95 доларів США - поточних непогашених відсотків за кредитним договором, 7869,05 доларів США - прострочених непогашених відсотків за кредитним договором, 165,25 доларів США - 3% річних від простроченої суми кредиту за кредитним договором, 112,92 доларів США - 3% річних від простроченої суми процентів за кредитним договором, 19783,61грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту за кредитним договором, 31857,76грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків за кредитним договором.
Вважаючи, що зміст кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечить актам цивільного законодавства, оскільки ПАТ “Іскра”, всупереч встановленому договором обов'язку, не отримало попередньої письмової ПАТ “ВіЕс Банк” на його укладення, ПАТ “ВіЕс Банк” звернулось до суду із позовом про визнання зазначеного договору недійсним, а також визнання недійсними подальших договорів відступлення права вимоги кредитора за вказаним кредитним договором, оскільки за ними передавалось право вимоги за неіснуючим зобов'язанням.
При вирішенні спору суд виходив з такого.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Позивач, зокрема, стверджує, що приймаючи рішення про надання кредиту та укладення кредитного договору, фінансова установа - банк - проводить попередню роботу із аналізу фінансового стану особи, яка звернулась із проханням про отримання кредитних коштів, у який входить, у тому числі, аналіз поточної кредиторської заборгованості такого клієнта, якість її обслуговування тощо. Відтак, взяття на себе кредитних зобов'язань позичальником перед третіми особами після укладення кредитного договору із ПАТ “ВіЕс Банк” порушує, у першу чергу, інтерес кредитора, оскільки зменшує майнову можливість позичальника належним чином обслуговувати усі грошові зобов'язання, взяті на себе у іноземній валюті, та унеможливлює належним чином спрогнозувати майбутні фінансові ризики для кредитора, що можуть виникнути внаслідок неналежного обслуговування хоча б одного із кредитів. Відтак, вказані доводи позивача щодо підстав звернення до суду за захистом свого права є обґрунтованими.
Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Позивач стверджує, що на момент укладення кредитного договору №1052/840-ЮО із ПАТ “Міський комерційний банк” 18.10.2013р., у ПАТ “Іскра” був обов'язок утриматись від такої дії без попереднього погодження із поточним кредитором - ПАТ “ВіЕс Банк”, встановлений п.5.1.17 кредитного договору №KU017692, укладеного між ПАТ “Фольксбанк” та ПАТ “Іскра” 15.06.2012р.
Так, ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1). При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4). Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч.5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6).
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
З огляду на вищенаведене, позивач стверджує, що оскільки ПАТ “Іскра” взято на себе за кредитним договором №KU017692 зобов'язання протягом строку дії кредитного договору без попередньої письмової згоди банку не отримувати кредити в інших банківських установах, то зважаючи на те, що згоди на укладення кредитного договору №1052/840-ЮО позивачем у встановленому договором порядку не надано, достатні повноваження на його укладення у відповідача-5 були відсутні. Відтак, зміст кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечить чинному законодавству.
Суд звертає увагу на те, що зміст договору, у відповідності до ч.1 ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно до ч.1 ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч.1). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3).
Водночас, позивачем не обґрунтовано, які саме умови кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечать чинному законодавству, натомість стверджується, що ПАТ “Іскра” порушено взяте на себе за кредитним договором №KU017692 від 15.06.2012р. зобов'язання утриматись від вчинення дій без попереднього погодження із ПАТ “ВіЕс Банк”, що суперечить нормам чинного законодавства, а саме ст.629 ЦК України.
З огляду на це, суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
У ч.ч. 1, 2 ст.91 ЦК України визначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Як встановлено ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (ч.1). У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (ч.2).
Так, п.15.1.7 кредитного договору №KU017692 від 15.06.2012р. встановлено обов'язок позичальника утриматись від вчинення дій без попереднього письмового погодження із банком, за порушення якого передбачено відповідальність, проте не свідчить про обмеження його право- чи дієздатності. Суд також звертає увагу на те, що встановлення договором заборони отримання кредитів у інших банківських установах без попередньої згоди банку як контрагента може свідчити про обмеження відповідача-5 у свободі підприємницької діяльності (ст.43 ГК України), порушення принципу самостійного залучення підприємцем фінансових ресурсів (ст.44 ГК України), втручання у здійснення ним господарської діяльності, зокрема впливаючи на вільне укладення договорів та вибір контрагентів (ст.627 ЦК України) тощо. Зазначене узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, наведеною, зокрема, у постановах від 28.07.2014р. по справі №910/21647/13, від 28.04.2014р. по справі №910/20959/13; від 03.03.2015 по справі №910/12651/14, від 10.02.2015р. по справі №910/9554/14, від 29.02.2015р. по справі №910/12983/14, від 01.09.2014р. по справі №910/21641/13, від 27.04.2011р. по справі №35/348-10 та від 21.04.2010р. по справі №18/171-09, від 13.12.2016р. по справі №914/508/16.
Слід наголосити, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору обсяг цивільної дієздатності ПАТ “Іскра” не обмежувався ні законом, ні установчими документами, ні рішенням органів управління цієї юридичної особи.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов вірного висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що зміст кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, чи такі, що свідчать про відсутність у ПАТ “Іскра” належного обсягу цивільної дієздатності при його укладенні.
Щодо тверджень позивача про те, що правочини, а саме договір про відступлення права вимоги №2/2014 від 26.08.2014р., укладений між ПАТ “Міський комерційний банк” та ПАТ “ОСОБА_9 професійного фінансування”; договір про відступлення права вимоги №3/2016 від 01.02.2016р., укладений між ПАТ “ОСОБА_9 професійного фінансування” та ТзОВ “Фінансова компанія “Некстджен Фінанс”; договір про відступлення права вимоги №3/2016/1 від 01.02.2016р., укладений між ТзОВ “Фінансова компанія “Некстджен Фінанс” та ТзОВ “Львівський завод “РЕМА”, слід визнати недійсними, оскільки вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ч.5 ст.203 ЦК України), оскільки за ними передавалось право вимоги за неіснуючим зобов'язанням, суд звертає увагу на таке.
Як визначено п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вже зазначалось, рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016р. по справі №914/3200/15, що набрало законної сили, встановлено факт отримання ПАТ “Іскра” кредитних коштів за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р., а також розмір заборгованості перед кредитором, який у встановленому законом порядку набув право вимоги до позичальника.
Зазначене свідчить про те, що оспорюваний кредитний договір, а також договори цесії були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, відтак, підстави для визнання їх недійсними - відсутні.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.
Зважаючи на викладене, рішення господарського суду відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні господарського суду Львівської області від 27.02.2017р. у даній справі.
З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2017 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-
Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2017р. у справі № 914/3318/16 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали в апеляційному порядку покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.
6. Повний текст постанови складено « 05» квітня 2017р.
Головуючий суддя Михалюк О.В.
суддя Малех І.Б.
суддя Плотніцький Б.Д.