30.03.2017 року Справа № 904/12260/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 , довіреність б/н від 20.01.2017 р.;
від відповідача: ОСОБА_2 , довіреність б/н від 04.01.2017 р.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Платінум» м. Дніпро на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 року у справі №904/12260/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма «Сервіс» м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Платінум» м. Дніпро
про стягнення 24 105,67 грн.,
До господарського суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма «Сервіс» з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Платінум» про стягнення з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог 24 105,67 грн., з яких 10 953,86 грн. заборгованості за поставлений товар, 11 929,30 збитків від інфляції, 1 222,51 - 3% річних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 року по справі №904/12260/16 (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Платінум» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма «Сервіс» суму основного боргу в розмірі 10 953,86 грн., 3% річних в розмірі - 1 162,47 грн., інфляційних втрат в розмірі 11 765,46 грн. та судовий збір у сумі 1366,20 грн., в решті позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідачем неналежно виконано свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар.
Не погодившись з даним рішенням господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Платінум» звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Скаржник заперечує проти отримання товару за видатковою накладною №000203-14 від 29.01.2014 року, оскільки дана видаткова накладна не є належним доказом, так як оформлена з порушенням вимог до первинного документа, а саме не містить відомостей про посаду, прізвище особи відповідальної за здійснення господарської операції, підпису цієї особи (на копії підпису не видно) та печатки підприємства, отже не є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції.
Зазначає, що довіреність підтверджує лише повноваження особи на прийняття продукції, а не сам факт прийому-передачі продукції, у зв'язку з чим господарський суд прийшов до неправильного висновку, що факт прийому-передачі товару підтверджує довіреність.
Крім того, судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису особи, поставленого на видатковій накладній №000203-14 від 29.01.2014 року, який, за твердженням скаржника, не належить особі, уповноваженій Відповідачем на прийняття товарно-матеріальних цінностей.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма «Сервіс» у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подачу апеляційної скарги розцінює як спробу затягнути виконання законного рішення суду.
Зазначає, що факт отримання Відповідачем поставленого Позивачем товару підтверджується особистим підписом у видаткових накладних уповноваженої Відповідачем особи - ОСОБА_3, повноваження якого підтверджуються виданими на його ім'я відповідними довіреностями. Перелік товарів, зазначених у видаткових накладних, повністю збігається з переліком товарів, зазначених у довіреностях. Підписавши видаткові накладні та передавши Позивачу довіреності на право отримання товару, уповноважена Відповідачем особа підтвердила факт отримання цього товару.
В судовому засіданні 30.03.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма «Сервіс» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Платінум» (відповідач) виникли правовідносини щодо поставки комп'ютерної техніки.
На підставі рахунку - фактури №011096-13 від 17.12.2013 року, по накладній №011096-13 від 27.12.2013 року та довіреності №5417 від 27.12.2013 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 10 042,20 грн. (а.с.9-11).
По накладній № 011096-13 від 27.12.2013 року відповідачем на підставі платіжного доручення № 14488 від 29.05.2014 року була здійснена часткова оплата в розмірі 5 000,00 грн. В призначенні платежу зазначено: «згідно рахунку №011096-13 від 17.12.2013 року» (а.с.12).
Сума, яка залишилась відповідачем несплаченою перед позивачем по накладній №011096-13 від 27.12.2013 року становить 5 042,20 грн.
На підставі рахунку - фактури № 00203-14 від 13.01.2014 року, по накладній № 000203-14 від 29.01.2014 року та довіреності № 399 від 28.01.2014 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 10 911,66 грн.(а.с.13-15).
По накладній №000203-14 від 29.01.2014 року відповідачем на підставі платіжних доручень № 20196 від 23.02.2015 року та № 12570 від 26.02.2014 року була здійснена часткова оплата в розмірі 5000,00 грн. В призначенні платежу зазначено: «згідно рахунку № 00203-14 від 13.01.2014 року (а.с.16-17).
Сума, яка залишилась відповідачем несплаченою перед позивачем по накладній №000203-14 від 29.01.2014 року становить 5 911,66 грн.
За доводами Позивача Відповідач свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті отриманого товару не здійснив. Зазначаючи про порушення Відповідачем грошових зобов'язань, Позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 10 953,86 грн. за отриманий товар, 11 929,30 збитків від інфляції, 1 222,51 - 3% річних..
Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно приписів ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст. 207 ЦК України).
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що між сторонами відповідно до ст. 181 ГК України у спрощеній формі (шляхом прийняття до виконання рахунків фактур, складання видаткових накладних з довіреностями, отриманням товару) був укладений договір на поставку комп'ютерної техніки.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Судом попередньої інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивачем за договором поставки, укладеним сторонами у спрощений спосіб, по накладній №011096-13 від 27.12.2013 року та по накладній № 000203-14 від 29.01.2014 року було поставлено відповідачу (покупець) товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 20 953,86 грн., який був прийнятий покупцем, що підтверджується даними накладними, які підписані представниками Відповідача і наявні в матеріалах справи (а.с. 10, 13).
Заперечення скаржника про те, що він не отримував товар за видатковою накладною №000203-14 від 29.01.2014 року, оскільки дана видаткова накладна не є належним доказом, так як оформлена з порушенням вимог до первинного документа, а саме не містить відомостей про посаду, прізвище особи відповідальної за здійснення господарської операції, підпису цієї особи (на копії підпису не видно) та печатки підприємства, отже не є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.
З метою перевірки обґрунтованості заявлених ТОВ Виробнича фірма «Сервіс» позовних вимог та визначення загальної суми заборгованості за договором колегією суддів оглянуто в судовому засіданні оригінали видаткової накладної №011096-13 від 27.12.2013 року, довіреності №5417 від 27.12.2013 року, а також видаткової накладної № 000203-14 від 29.01.2014 року та довіреності № 399 від 28.01.2014 року.
Пред'явлені позивачем на вимогу суду документи перевірені колегією суддів. Будь-яких відмінностей між оригіналами видаткових накладних, довіреностей, оглянутих колегією суддів у судовому засіданні, та копіями видаткових накладних, довіреностей, наявними в матеріалах справи, колегією суддів не виявлено. Аналогічне звіряння проведено й господарським судом.
Довіреність №5417 від 27.12.2013 року та довіреність № 399 від 28.01.2014 року мають відтиск печатки підприємства Відповідача, підписи від імені керівника підприємства та зразки підпису уповноваженої особи.
Видаткова накладна №011096-13 від 27.12.2013 року містить підпис уповноваженого представника Відповідача про отримання товару, який візуально схожий із зразком підпису у довіреності, а також відтиск печатки підприємства Відповідача. Перелік товарно-матеріальних цінностей, зазначених у накладній, відповідає найменуванню товару, зазначеному у відповідній довіреності.
Видаткова накладна № 000203-14 від 29.01.2014 року містить підпис уповноваженого представника Відповідача про отримання товару, який візуально схожий із зразком підпису у довіреності. Перелік товарно-матеріальних цінностей, зазначених у накладній, відповідає найменуванню товару, зазначеному у відповідній довіреності.
Вищезазначені видаткові накладні дійсно не містять відомостей про посаду, прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції. Крім того, накладна № 000203-14 від 29.01.2014 року не містить печатки підприємства Відповідача.
В той же час, доводи апелянта про те, що через відсутність у накладній № 000203-14 від 29.01.2014 року усіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” дана накладна не є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції, колегія суддів також відхиляє, з огляду на наступне.
Згідно ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинним документом - є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 2 ст. 9 Закону також встановлено, що первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995.
Колегією суддів досліджені видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, підтверджено відсутність реквізитів, про які зазначено Відповідачем.
В той же час, колегія суддів зауважує, що саме на представника покупця (Відповідача) при прийманні товару покладено обов'язок на товаросупровідних документах проставити своє прізвище, посаду та печатку підприємства.
Також, судом встановлено, що усі накладні без виключень підписані уповноваженими представниками Відповідача.
Відповідно до п. 2.5 Наказу Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
З матеріалів справи вбачається, що факт отримання Відповідачем поставленого Позивачем товару підтверджується особистим підписом у видаткових накладних уповноваженої Відповідачем особи ОСОБА_3. Повноваження ОСОБА_3 підтверджуються виданими на його ім'я відповідними довіреностями. Перелік товарів, зазначених у видаткових накладних, повністю збігається з переліком товарів, зазначених у довіреностях (а.с.15).
Отже, підписавши видаткові накладні та передавши Позивачу оригінали довіреностей на право отримання товару, уповноважена Відповідачем особа підтвердила факт отримання цього товару.
При цьому, колегія суддів констатує, що видані Відповідачем довіреності були одноразові, на отримання конкретно визначеного товару.
У судовому засіданні представник Відповідача не зміг пояснити, яким чином видана Відповідачем довіреність № 399 від 28.01.2014 року опинилася у Позивача без, ніби то фактичної передачі товару.
Крім того, в подальшому Відповідач схвалив такі дії шляхом здійснення часткової оплати вартості отриманого товару (а.с. 16-17).
Таким чином, господарський суд дійшов правильного висновку, що відсутність або посади, або прізвища особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, при складенні первинного документу, або печатки підприємства, не є єдиною підставою для відмови в прийнятті вказаного первинного документу як доказу проведення цієї господарської операції. При наявності інших даних, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, схваленні таких дій шляхом здійснення часткової оплати вартості отриманого товару, відсутні правові підстави вважати, що спірний первинний документ не відповідає вимогам зазначеного Закону.
Крім цього, усі інші матеріали справи (наявність у Позивача оригіналів довіреностей, підписи представника Відповідача на видаткових накладних, часткова сплата товару) у сукупності підтверджують факт поставки Позивачем товару за накладною № 000203-14 від 29.01.2014 року на суму 10 911,66 грн.
Враховуючи ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України щодо права сторін в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, господарський суд дійшов правильного висновку, що зазначення посади особи Покупця у спірних видаткових накладних не є обов'язковим у правовідносинах між сторонами.
Відсутність посади та прізвища особи Покупця, як зазначалося вище, при наявності інших даних, які дають змогу ідентифікувати особу Покупця та інших даних, які підтверджують факт передачі товару від Позивача до Відповідача, судом не може бути розцінено як відсутність поставки товару. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги по суті мають формальний характер.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" N 14 від 17.12.2013 та п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Всього, по двом накладним №011096-13 від 27.12.2013 року та №000203-14 від 29.01.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем за несплачений ним товар складає 10 953,86 грн.
Суд першої інстанції правильно встановив момент виконання постачальником зобов'язань з поставки товару, дату передачі його у розпорядження покупця та момент виникнення прострочення боржника з оплати продукції .
В порушення прийнятих на себе зобов'язань Відповідач поставлений на його адресу товар у встановлений ст. 692 ЦК України строк оплатив не повністю (сплачено лише 10 000,00 грн. (а.с. 12, 16-17), у зв'язку з чим згідно наданого позивачем розрахунку за відповідачем на момент звернення позивача до суду з позовом рахується заборгованість в розмірі 10 953,86 грн.
На час прийняття рішення у справі відповідачем доказів погашення заборгованості перед позивачем не надано.
Враховуючи наведене, господарський суд дійшов підставного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 10 953,86 грн. документально підтверджені та обґрунтовані відповідно до вимог закону, а відповідачем в установленому порядку не спростовані.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань Позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані Відповідачу за період з 28.12.2013 року по 27.01.2017 року 1 222,51 грн. - 3% річних та 11 929,30 грн. - інфляційні втрати за період з січня 2014 року по грудень 2016 року по кожній накладній окремо.
В той же час, Позивачем здійснено вищезазначені нарахування на суму усієї основної заборгованості без врахування часткової оплати з боку відповідача.
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, дні фактичної сплати відповідачем частини суми боргу, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат прийшла до висновку, що господарський суд правильно задовольнив дані вимоги про стягнення з Відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 11 765,46 грн. та 3 % річних в розмірі 1 162,47 грн., оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.
В судовому засіданні представником Відповідача заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису особи, поставленого на видатковій накладній №000203-14 від 29.01.2014 року, який, за твердженням скаржника, не належить особі, уповноваженій Відповідачем на прийняття товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суд України від 23 березня 2012 року N 4 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи” судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу, що призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Заслухавши доводи представників сторін щодо заявленого клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає, оскільки судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Так як до предмета доказування у даній справі входить саме доведення факту поставки товару, то для встановлення фактичних даних по даній справі, що входять до предмету доказування, відсутня необхідність у спеціальних технічних знаннях, оскільки фактичні дані достатньо встановлені наявними матеріалами справи, у зв'язку з чим висновок експерта замінено іншими засобами доказування.
Отже, потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування при вирішенні саме даного спору - у суду відсутня, а отже у колегії суддів, як і у господарського суду відсутні підстави для призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Платінум» м. Дніпро - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 року у справі № 904/12260/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складений 04.04.2017 року.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя С.Г. Антонік