Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" березня 2017 р.Справа № 922/2310/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши справу
за позовом Селянського фермерського господарства "Горизонт", с. Перемога
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Лозівська районна державна адміністрація Харківської області; - Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна; - фізична особа ОСОБА_3, с. Петропілля.
про визнання недійсними договорів та скасування рішень
за участю представників сторін:
Представник позивача - Кравцов С.О., дов. №1;
Представник відповідача - Ремінний В.І., дов. від 20.01.2016р.;
Представник третьої особи (ОСОБА_3) - ОСОБА_5, дов. від 23.10.2015р.;
Представники інших третіх осіб - не з'явились.
Позивач - Сілянське (Фермерське) господарство "Горизонт", с. Перемога, звернувся до господарського суду із позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просить суд:
1. Визнати недійсним договір оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: бн, виданий 02.02.2015р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_3 частково.
2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний - номер: 19232029 від 10.02.2015р. 16:23:25, держаного реєстратора Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської обл. Юдіною Оленою Миколаївною, яким зареєстровано договір оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: бн, виданий 02.02.2015р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_3
3. Визнати недійсним договір оренди землі площею 33,2267 га , кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_3.
4. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29494466 від 04.05.2016р. 10:16:40, приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківська області Гаражою Наталією Петрівною, яким внесено відомості про державну реєстрації іншого речового права говору оренди землі площею 33,2267 га , кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_3.
5. Повернути земельну ділянку площею 3,3733 га, яка належала С(Ф)Г "Горизонт" на праві постійного користування і була передана ОСОБА_3 за договором оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: б/н, виданий 02.02.2015р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_3
6. Повернути земельну ділянку площею 33,2267 га, яка належала С(Ф)Г "Горизонт" на праві постійного користування і була передана ОСОБА_3 за договором оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.06.2016р., видавник: - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ОСОБА_3
Ухвалою господарського суду від 18.07.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 03.08.2016р. о 10:30 год.
Ухвалою від 16.09.2016р. господарським судом Харківської області призначено у справі № 922/2310/16 судову земельно-технічну експертизу, провадження якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса.
28.12.2016р. на адресу господарського суду Харківської області повернулись матеріали справи № 922/2310/16, з повідомленням судового експерта про неможливість надати висновок експертизи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.01.2017р. поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.01.2017р., за клопотанням представника третьої особи, строк розгляду справи продовжено до 02.02.2017 р., на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.01.2017р. було зупинено провадження у справі № 922/2310/16 до розгляду Лозівським міськрайонним судом Харківської області справи № 629/5219/16-ц. Зобов'язано учасників судового процесу інформувати господарський суд про результати розгляду Лозівським міськрайонним судом Харківської області справи № 629/5219/16-ц, набранням рішенням у даній справі законної сили, з наданням копій відповідних процесуальних документів.
Ухвалою господарського суду від 20.03.2017р. провадження у справі поновлено та призначено судовий розгляд.
Ухвалою господарського суду від 20.03.2017р. суд відклав розгляд справи на 27.03.2017р. об 10:15 год.
У судовому засіданні 27.03.2017р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав клопотання, в якому для захисту прав та законних інтересів позивача, керуючись ст. 83 ГПК України, просить вийти за межі позовних вимог та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо укладення спірних договорів оренди.
Присутні у судовому засіданні 27.03.2017р. представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували. Відповідач через канцелярію суду надав заперечення, в яких виклав обгрунтування своєї правової позиції.
22.03.2017р. третя особа (ОСОБА_3) надала відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначає, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню в повному обсязі. Третя особа також вважає, що у даному спорі виникає необхідність застосування аналогії закону, тобто право постійного користування землею припиняється у разі смерті фізичної особи, яка отримала право постійного користування на землю відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Крім того, третя особа зазначає, що оскільки ОСОБА_7 не був власником земельної ділянки, а був лише користувачем то і укладати договір емфітевзису не міг, а тому посилання позивача щодо спадкування права користування на земельну ділянку є безпідставними.
Інші треті особи у судове засідання 27.03.2017р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.
Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядження Лозівської районної Ради народних депутатів Лозівського району Харківської області № 20 від 10.01.1996 року для ведення селянського фермерського господарства громадянину України ОСОБА_7 був виданий державний акт серії НОМЕР_3 від 16.03.1998 р., зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №73 на право постійного користування земельною ділянкою площею 36,6 га, розташованою на території Миколаївської сільської Ради ( далі - земельна ділянка, спірна земельна ділянка).
20.03.1998р., на підставі договору про передачу земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства від 20.03.1998р. (далі - договір про передачу землі), ОСОБА_7 для ведення селянського (фермерського) господарства передав до статутного капіталу, створеного ним СФГ "Горизонт", вищезазначену земельну ділянку загальною площею 36,6 га (рілля), розташовану на території Миколаївської сільської ради, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі земельної ділянки, підписаного між сторонами 20.03.1998р.
23.03.1998р. рішенням загальні зборів членів СФГ "Горизонт", оформленого протоколом №7 від 23.03.1998р., на підставі вищевказаного договору про передачу землі, внесено до статутного капіталу С(Ф)Г «Горизонт» земельну ділянку загальною площею 36,6 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради, яка була отримана членом ФГ - ОСОБА_7 на підставі Державного акту серії НОМЕР_3 від 16.03.1998р. саме для ведення фермерського господарства.
Рішенням загальних зборів членів СФГ "Горизонт", оформленого протоколом № 12 від 22.01.2002 р., внесені відповідні зміни до п.5.1 Статуту щодо передачі до ФГ спірної земельної ділянки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин України - ОСОБА_7 помер, внаслідок чого були внесені відповідні зміни до Статуту СФГ "Горизонт" щодо зміни членів ФГ та зареєстрована нова редакція статуту від 18.11.2010 року.
Як зазначає позивач у позові, з моменту отримання громадянином України - ОСОБА_7 для ведення фермерського господарства земельної ділянки на підставі державного акту серії НОМЕР_3 обов'язки користувача земельної ділянки здійснює створене останнім ФГ, а не громадянин.
Даний факт позивач також обґрунтовує тим, що СФГ "Горизонґ" весь час, подавало, як податкову, так і статистичну звітність та сплачувало фіксований сільськогосподарський податок до податкової інспекції.
Також СФГ "Горизонт" щорічно зверталося до Управління Держкомзему для отримання довідок з державного земельного кадастру.
Так, відповідно до довідок Міськрайонного управління Держкомзему у м. Лозова і Лозівському районі Харківської області від 23.01.2012 року, 04.02.2014 року, 04.02.2015 року, 03.02.2016 року, наданих СФГ "Горизонт" вбачається, що до складу земель, які знаходиться у користуванні СФГ "Горизонт" відносяться, зокрема, землі сільськогосподарського призначення 36,6 га для ведення фермерського господарства на підставі Державного акту на право постійного користування.
Позивач зазначає, що у 2016 року СФГ "Горизонт" здійснило підготовку земель для посіву сільськогосподарських культур, а в березні 2016 року йому стало відомо, що земельна ділянка, яка була в користуванні СФГ "Горизонт" вже належить на праві оренди іншій особі.
З відповіді Управління Держгеодакастру у Лозівському районі Харківської області від 27.05.2016 року № К-127/0-129/6-16, отриману на запит СФГ «Горизонт», вбачається, що відповідно до наказу Головного управління Держгеодастру у Харківській області вищевказана земельна ділянка передана в оренду фізичній особі для ведення фермерського господарства.
17.06.2016р. позивачем отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта позивачу стало відомо, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19232029 від 10.02.2015 16:23:25, держаним реєстратором Лозівського міськрайонного управління юстиції, Харківська обл. Юдіною Оленою Миколаївною було зареєстровано договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 02.02.2015, орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_3 До земельної ділянки, яка перейшла в оренду ОСОБА_3 увійшло 3,3733 га земельної ділянки, якою користувалось СФГ "Горизонт".
Крім того, позивач дізнався, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29494466 від 04.05.2016 10:16:40, приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківська обл. Гаражою Наталією Петрівною було внесено відомості про державну реєстрації іншого речового права - договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016, Видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_3.
Позивач вважає, що укладені договори оренди земельних ділянок між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3 від 02.02.2015 року та 23.03.2016 року є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки при їх укладені порушено спеціальну процедуру надання земельних ділянок в оренду. Крім того, позивач зазначає, що акт на право постійного користування землею від 16 березня 1998 року, серія НОМЕР_3, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 73, який виданий на підставі Розпорядження Лозівської районної Ради народних депутатів Лозівського району Харківської області від 10.01.1996 року ОСОБА_7 не скасований та не припиняє права постійного користування земельною ділянкою за СФГ "Горизонт".
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990р. та 2001р.), Законом України № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України № 973-IV "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним (Постанова Верховного суду України від 03.02.2016 року у справі № 6-2902ц15).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакцій на момент створення СФГ "Горизонт"), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією (ч. 1). Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником (ч. 2).
Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я фермера - фізичної особи зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України від 18.12.1990р.).
Згідно з ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства (ч. 1). Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії (абз.3 ч. 2).
З аналізу зазначеного правової норми, яка була чинна на момент виникнення права користування, зілянки для ведення селянського (фермерського) господарства виділялись громадянам із земель запасу, а також земель, вилучених у сільськогосподарських товариств і наданих фермерським господарствам у постійне користування чи оренду або переданих у приватну власність.
Згідно зі ст. 7 зазначеного Закону, члени колективних сільськогосподарських підприємств та інших сільськогосподарських кооперативів, працівники сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести селянське (фермерське) господарство, мали право за рішенням відповідної місцевої ради отримати земельні ділянки у розмірі, який відповідав їхній частці у колективному сільськогосподарському підприємстві (кооперативі, акціонерному товаристві). Виділенню підлягали земельні ділянки, вилучені із земель зазначених підприємств (кооперативів, акціонерних товариств), або земельні ділянки із земель запасу.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23 ЗК від 18.12.1990р.).
З матеріалів справи вбачається, що у 1998р. громадянином України ОСОБА_7, на підставі Розпорядження Лозівської районної Ради народних депутатів Лозівського району Харківської області від 10.01.1996 року, отримано державний акт (серія НОМЕР_3 від 16.03.1998 р.) на право постійного користування земельною ділянкою, площею 36,6 га, яка розташована на території Миколаївської сільської Ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.
Ч. 1 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) встановлено, що у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами.
Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними (ч. 2 зазначеної статті).
Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що з метою використання земельної ділянки (державний акт (серія НОМЕР_3 від 16.03.1998 р.) за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства, зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_7 до створеного ним СФГ «Горизонт», що підтверджується договором про передачу земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства від 20.03.1998р. до ФГ; актом прийому-передачі спірної земельної ділянки; рішенням загальних зборів членів СФГ "Горизонт", оформлене протоколом № 7 від 23.03.1998р., рішенням загальних зборів членів СФГ "Горизонт", оформлене протоколом № 12 від 22.01.2002р. та Статутом СФГ "Горизонт".
Учасниками судового процесу не спростовано факт, що вказані документи, є чинними та в судовому порядку не визнавались недійсними.
При цьому, укладення зазначеного договору та передача ОСОБА_7 спірної земельної ділянки СФГ "Горизонт" відповідає приписам ч. 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР від 18.07.1963р., право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Враховуючи викладене, з 20.03.1998р. обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство "Горизонт", а не ОСОБА_7, якому вона надавалась.
Отже зазначене свідчить, що з 20.03.1998р. створене громадянином України - ОСОБА_7 СФГ "Горизонт" несе обов'язки землекористувача земельної ділянки, а не громадянин України - ОСОБА_7, якому вона надавалась.
Суд зазначає, що таку правову позицію щодо можливості переходу обов'язків власника чи землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право приватної власності чи користування землею, неодноразово викладав Верховний Суд України, зокрема у Постановах у справах №№ 6-20100св09, 6-20859св07, 6-13576св07, 6-14879св07 та 6-20275св07.
Так, з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув з спірних правовідносин землекористування, натомість, його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач.
Така заміна у матеріальних правовідносинах, відбувається незалежно від процесуального правонаступництва - від фізичної особи - фермера до створеного ним фермерського господарства, як правонаступника.
Водночас, суд зауважує про те, що засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (див., наприклад, рішення у справах «Фурман проти Росії» (Furman v. Russia), заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, «Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (Graberska v. «the former Yugoslav Republic of Macedonia»), заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), заява № 13652/06, п. 21, від 3 грудня 2009 року).
Наведена правова позиція викладена у листі ВССУ від 16.05.2013р. № 24-753/0/4-13.
За таких обставин, помилковими є також твердження відповідача та третьої особи - ОСОБА_3 про автоматичне припинення права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку зі смертю ОСОБА_7, оскільки право користування земельною ділянкою загальною площею 36,6 га, розташованої на території Миколаївської сільської ради, перейшло від громадянина України ОСОБА_7 до створеного ним СФГ "Горизонт".
Вказані обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи довідками Міськрайонного управління Держкомзему у м. Лозова і Лозівському районі Харківської області від 23.01.2012 року, 04.02.2014 року, 04.02.2015 року, 03.02.2016 року, які були надані СФГ "Горизонт", в яких зазначається, що до складу земель, які знаходиться у користуванні СФГ "Горизонт" відносяться, зокрема, землі сільськогосподарського призначення 36,6 га для ведення фермерського господарства на підставі Державного акту на право постійного користування. При цьому, суд звертає увагу, що остання довідка датована 03.02.2016 року, тобто після укладення спірного договору від 02.02.2015р.
Так, з ухваленням нового ЗК 2001 р. регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право. У пункті 6 Перехідних положень ЗК 2001 р. встановлено, що «громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них».
У згаданому вище Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, Конституційний Суд зробив низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК 2001 р. Зокрема, Суд вказав, що стаття 92 ЗК 2001 р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).
Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.
Суд зазначає, що п. 1 ст. 92 ЗК України (2001 р.) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України (2001р.), право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.
За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України (2001р.), право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК.
Пунктом 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.
Судом встановлено, що позивач - СФГ "Горизонт" із заявою про добровільну відмову від земельної ділянки площею 36,6 га до органу місцевого самоврядування не звертався та державний акт на право постійного користування землею йому не повертав. Також земельна ділянка у позивача не вилучалася. Крім того, обставини зазначені в статті 141 ЗК України, з якими законодавець пов'язує припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку також відсутні. Зазначені факти також не спростовані учасниками судового процесу.
Втім суд зазначає, що оскільки суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, ЗК та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У ЗК серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. При цьому право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідач не зробив.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 9 березня 2010 р.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що 12.12.2014р. Головним управлінням Держземагентства у Харківській області був виданий наказ № 3474-СГ, яким було затверджено розроблений приватним підприємством "Тема" "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ - 01.02), загальною площею 15,9000 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області" та надано гр. ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області, з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 15,9000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ - 01.02), строком на 49 років.
На підставі вищезазначеного наказу, між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області (відповідач, орендодавець) та ОСОБА_3 (третя особа, орендар) був укладений договір оренди землі від 02.02.2015р., відповідно до умов якого, відповідач надав, а третя особа прийняла в оренду земельну ділянку площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1.
При цьому, до земельної ділянки, яка перейшла в оренду ОСОБА_3 за вищезазначеним договором увійшло 3,3733 га земельної ділянки, якою користувалось СФГ "Горизонт".
Крім того, 10.02.2016 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області був виданий наказ № 850-СГ, яким було затверджено розроблений ПП "Тема", "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ - 01.02), загальною площею 33,2267 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області" та надано гр. ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 33,2267 га із земель державної масності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ - 01.02), строком на 49 років.
На підставі вищезазначеного наказу, між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (відповідач, орендодавець) та ОСОБА_3 (третя особа, орендар) був укладений договір оренди землі від 23.03.2016р., відповідно до умов якого, відповідач надав, а третя особа прийняла в оренду земельну ділянку площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2.
При цьому, до земельної ділянки, яка перейшла в оренду ОСОБА_3 за вищезазначеним договором увійшло 33,2267 га земельної ділянки, якою користувалось СФГ "Горизонт".
Згідно зі статтею 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірних наказів і укладання договорів оренди) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, суд зазначає, що з 01.01.13р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.12, яким, зокрема, було викладено статтю 122 ЗК України у іншій редакції.
Згідно з приписами частин 4, 5 статті 122 ЗК України (у відповідній редакції), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до приписів статті 123 названого Кодексу, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу і об'єднання). Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Разом з тим, за приписами статті 124 ЗК України (у відповідній редакції), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Як вже зазначалося, у відповідності до вимог статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до пункту 1 Положення "Про Державне агентство земельних ресурсів України", затвердженого указом Президента України від 08.04.11р. №445/2011 Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб (підпункт 61 пункту 4 цього Положення).
Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №294-р від 31 березня 2015 року, у зв'язку з розформуванням Державного агентства земельних ресурсів поклав його функції та повноваження на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.
Згідно з п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.
На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.
На підставі викладеного, твердження позивача про те, що ОСОБА_3 повинна була звернутися із заявою про надання дозволу щодо відведення земельних ділянок в оренду до Лозівської районної державної адміністрації, а Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області не мало право надавати дозволи на розробку проектів землеустрою та їх затвердження є помилковим.
В той же час, за приписами статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Водночас, суд зазначає, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів ( Закон України від 7.02.1991 р. № 697-ХІІ «Про власність», який втратив чинність 20.06.2007р. та був чинним на момент отримання громадянином - фермером та передачі у створене ним фермерське господарство спірної земельної ділянки)
Відповідно до положень ст.ст.48, 49, 51 зазначеного Закону захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві користування, володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника». Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Громадянин або юридична особа не може бути позбавлені права власності на земельну ділянку поза їх волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.
Так, суд зауважує про те, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтувалось на підставі акту на постійне користування землею, становило «майно», яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див., mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).
Окрім цього, суд зазначає про те, з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже передача належної йому спірної земельної ділянки третьої особи фактично «позбавило» його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу. Проте ця дія, яка фактично анулювала юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становила втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання «позбавлення власності», чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), та справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року.).
Суд зазначає, що розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»)
У ст. 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.
Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем та ОСОБА_3 належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів ні обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Селянського (фермерського) господарства "Горизонт" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи Головного управління Держземагентства у Харківській області внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.
Враховуючи викладене, надання відповідачем в оренду ОСОБА_3 земельних ділянок, якими правомірно користувався позивач, свідчить про порушення прав останнього.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Суд наголошує, що надання ОСОБА_3 в оренду земельних ділянок, якими правомірно користувався позивач, є неправомірним, а отже, порушенням прав останнього мирно володіти своїм майном закріпленим в статті 321 ЦК України, ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з чим, спірні договори підлягають визнанню недійсними.
При цьому суд враховує роз'яснення викладені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05. 2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", в яких зазначено, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.
Позивач, звертаючись з даним позовом до господарського суду Харківської області, не вимагав скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, на виконання яких були укладені спірні договори оренди. Втім, 27.03.2017р. СФГ "Горизонт", керуючись ст. 83 ГПК України, подав клопотання, в якому просить вийти за межі позовних вимог та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо укладення спірних договорів оренди.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Вищий господарський суд України в п. 11 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" на запитання, чи може господарський суд вирішити спір за вимогами, які не були заявлені під час судового провадження, відповів таке. Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.
Враховуючи те, що скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, на виконання яких були укладені спірні договори оренди, потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача, беручи до уваги подання останнім відповідного клопотання, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та скасувати накази відповідача №3474-СГ від 12.12.2014р. та № 850-СГ від 10.02.2016 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".
Беручи до уваги скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3474-СГ від 12.12.2014р. та № 850-СГ від 10.02.2016 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" договори оренди землі, укладені на їх підставі, також підлягають визнанню недійсними (ст.ст.203, 215 ЦК України). При цьому, суд наголошує, що у зв'язку із скасуванням наказів відповідача, спірні договори оренди, укладені на підставі цих наказів, також визнаються судом недійсними в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд вважає їх юридично неспроможними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне..
Відповідно до ст. 1 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною першою ст. 6 цього ж Закону передбачено, що систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, а згідно ст. 9, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав, державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Відповідно до ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Державну реєстрацію спірних договорів оренди покладено на Реєстраційну службу Лозівського міськрайоного управління юстиції Харківської області.
Відповідна Реєстраційна служба управління юстиції не є відповідачем у даній справі, що в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог до неї.
Щодо вимог про повернення земельних ділянок загальною площею 36,6 га, які належали СФГ "Горизонт" на праві постійного користування і були передані ОСОБА_3 за спірними договорами оренди землі, суд зазначає, що в прохальній частині позивачем не зазначено на користь кого необхідно повернути спірні земельні ділянки, а відтак вказані позовні вимоги не можуть бути задоволені судом.
Суд критично оцінює посилання третьої особи (ОСОБА_3) на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24.11.2015р. у справі № 629/3647/15-ц, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Лозівського міжрайонного прокурора щодо скасування наказів Головного управління Держземагентства у Харківській області та договорів оренди, укладених між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_3 від 02.02.2015р та зазначає наступне.
Так, третя особа, із посиланням на статтю 35 ГПК України, вважає, що факти встановлені Лозівським міськрайонним судом Харківської області судом того, що ОСОБА_3 правомірно отримала спірні земельні ділянки в оренду, не потребують доказування.
Натомість, у згаданому рішенні не встановлюються обставини щодо позбавлення С(Ф)Г "Горизонт" земельної ділянки, наданої йому у постійне користування, стороною судового провадження якого воно не було.
Отже, суд зазначає, що третя особа помилково надає преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнивши факти, встановлені судом, з їх юридичною оцінкою.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.
Відповідно до положень статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду, не є обов'язковим.
Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
Враховуючи викладене, позовні вимоги С(Ф)Г "Горизонт" є такими, що підлягають частково задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до приписів якої, при частковій відмові у задоволенні позову - витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача пропорційну розміру задоволених вимог. Однак, оскільки, позивач не наполягає на стягненні з відповідача на його користь судового збору, судові витрати залишаються за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 27, 32-34, 38, 43, 44, 49, 65, 69, 79, 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентсва у Харківській області №3474-СГ від 12.12.2014р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".
Визнати недійсним договір оренди землі площею 15,9 га, кадастровий номер НОМЕР_1, серія та номер: бн, виданий 02.02.2015р., видавник: орендодавець - Головне управління Держземагенства у Харківській області, орендар - ОСОБА_3
Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 850-СГ від 10.02.2016 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".
Визнати недійсним договір оренди землі площею 33,2267 га, кадастровий номер НОМЕР_2, серія та номер: б/н, виданий 23.03.2016р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області/ ОСОБА_3.
Повне рішення складено 03.04.2017 р.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2310/16