36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
04.04.2017 Справа №917/366/17
м. Полтава
за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Управління соціального захисту населення Решетилівської районної державної адміністрації, 38400, Полтавська область, Решетилівський район, селище Решетилівка, вул. Шевченка, 23
про стягнення 30769,66 грн.
Суддя Пушко І.І.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 - приватний підприємець;
Від відповідача: не з'явився.
Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача коштів в сумі 37020, 17 грн. згідно Договору №230-04 від 14.01.2015 року про компенсацію витрат на перевезення окремих пільгових категорій громадян у Решетилівському районі автомобільним транспортом, з яких: 30796,66 грн. - основний борг; 1087,98 грн. - 3% річних; 5135,53 грн. - інфляційні витрати.
Позивач заявою від 04.04.2017 року зменшив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та річних та просить стягнути з відповідача лише 30 769,66 грн. основного боргу.
Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.
Оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству, не порушують права і охоронювані законом інтереси будь-яких осіб, заява від 04.04.2017 року приймається господарським судом до розгляду.
Виходячи з п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Згідно абзацу четвертого підпункту 4.6 пункту 4 вказаної постанови зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.
Таким чином, ціна позову, яку згідно з частиною третьою статті 55 ГПК вказує позивач складає 30 769,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення компенсаційних виплат за наданні позивачем послуги з перевезення пільгових категорій населення.
Відповідач в засідання не з'явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином, розгляд справи просить суд проводити без участі представника управління і у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У відзиві на позов від 24.03.2017 року відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись, зокрема, на те, що відшкодування витрат, понесених внаслідок надання пільг з проїзду у приміському транспорті, здійснюються відповідачем за рахунок державної субвенції, яка перераховується фінансовими управліннями відповідних райдержадміністрацій. У Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені.
Обставин, які б перешкоджали розглянути спір у даному судовому засіданні, судом не виявлено, суд надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, тому приймає рішення по суті позовних вимог в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
14.01.2015 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - перевізник, позивач) та Управлінням праці та соціального захисту населення Решетилівської районної державної адміністрації, яке перейменоване на Управління соціального захисту населення Решетилівської районної державної адміністрації (далі - відповідач, платник) було укладено договір № 230-04 про компенсацію витрат на перевезення окремих пільгових категорій громадян у Решетилівському районі автомобільним транспортом.
31.03.2015 року сторони підписали додаткову угоду № 1894-04 до Договору, а 23.12.2015 року - додаткову угоду № 7764-04.
Предметом вказаного договору (п.1.1) є здійснення пільгових перевезень окремих категорій громадян автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування відповідно Закону України «Про автомобільний транспорт».
Згідно п.2.1.2 Договору в редакції додаткової угоди № 7764-04 від 23.12.2015 року відповідач зобов'язався компенсувати перевізнику за рахунок субвенції з державного бюджету у повному обсязі витрат, пов'язаних з безплатним перевезенням окремих категорій громадян на приміських маршрутах, на підставі отриманих від нього щомісячних розрахунків витрат, але м межах бюджетних асигнувань виділених на зазначені цілі, які становлять 165911,51 грн. на період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, з урахуванням заборгованості, яка виникла 01.01.2015 року.
Договір діє з 01.01.2015 року до по 31.12.2015 року і може бути пролонгованим за домовленістю сторін на наступний термін (п.5.1 Договору).
Зміст Договору від 14.01.2015 свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування.
Відповідно до ч.6 ст.306 ГК України відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.
В силу ч.1, 2 ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Зокрема, відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до ст.7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.
Згідно із ч.1 ст.29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
В силу ч.1 ст.31 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Згідно із ч.1, 2, 4 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
В свою чергу, в силу ч.2 ст.29 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Частиною 2 статті 916 ЦК України передбачено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.
Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 (далі - Порядок).
Виходячи із змісту пунктів 2, 2-1 вказаної Постанови розпорядниками коштів місцевих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг визначені управління праці та соціального захисту населення.
В силу п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення проводиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міста Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до п.3.1. Договору замовник здійснює щомісячно в 5-денний термін після надходження коштів з державного бюджету виплати компенсації витрат, пов'язаних з пільговим перевезенням пасажирів при виконанні державного замовлення в розмірах відповідно розрахунків перевізника, по мірі надходження та в межах передбачених у відповідному місцевому бюджеті коштів на зазначену мету.
Позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема розрахунків відповідача, акту звірки розрахунків станом на 01.02.2017 року, підписаного сторонами по справі сума заборгованості за пільгове перевезення становить 30769,66 грн.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач не надав суду доказів сплати ним позивачу в повному обсязі компенсації за перевезення пільгових категорій громадян за Договором, а відтак сума 30769,66 грн. є заборгованістю.
Судом не приймається до уваги посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, оскільки відсутність передбачених у видатках Державного бюджету України бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання. При цьому, чинним законодавством не передбачається звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним взятих на себе зобов'язань за підписаними ним чинними договорами.
Згідно ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного суду України від 15.05.2012 року по справі № 11/446, від 22.03.2017 року №3-77гс17, які є обов'язковими для суду згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, яке згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав свої зобов'язання по виплаті позивачу компенсації втрат за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в частині компенсації позивачу на підставі Договору від 14.01.2015 року втрат за перевезення пільгових категорій громадян у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, в зв'язку з чим з відповідача має бути стягнуто 30769 грн. 66 коп. основного боргу.
Згідно п.20 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.
За ч. 5 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
За таких обставин, витрати по оплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн. покладаються на відповідача
Керуючись ст. ст. 22, 44, 49 (ч. 5), 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Решетилівської районної державної адміністрації, 38400, Полтавська область, Решетилівський район, селище Решетилівка, вул. Шевченка, 23, код ЄДРПОУ 03195079 на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 - 30 769 грн. 66 коп. - основної заборгованості; 1600 грн. 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
Суддя Пушко І.І.