ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.03.2017Справа №910/781/17
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
про стягнення 39 217,64 грн.
Суддя Якименко М.М
Представники сторін:
від позивача: Жаборовська І.М. - за довіреністю №155/1/03-6860 від 21.11.2016 року;
від відповідача: не з'явилися;
від третьої особи: не з'явилися.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 39 217,64 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, згідно умов Договору №657 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2012 року.
З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь: 31 094,65 грн. - заборгованості з орендної плати, 1 349,04 грн. - заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, 3 833,60 грн. - пені, 605,46 грн. - 3% річних, 2 334,89 грн. - інфляційних втрат, 1 600,00 грн. - судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року порушено провадження у справі та залучено до участі у справі Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 10; код ЄДРПОУ 19020407) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; розгляд справи призначено на 15.02.2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 року, в зв'язку з нез'явленням представників відповідача та третьої особи, відкладено розгляд справи на 01.03.2017 року.
В судове засідання 01.03.2017 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Провадження у справі порушено ухвалою від 18.01.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.
Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 01.03.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 01.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
10.09.2012 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - орендодавець), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, орендар) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі по тексту - позивач, підприємство) укладено Договір №657 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Орендодавець передає, а ОРЕНДАР приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; далі - об'єкт оренди, яке знаходиться за адресою: вулиця Зодчих. будинок № 50 літ. А, для надання побутових послуг.
Відповідно до п. 2.1 Договору,об'єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею: 47,40 кв.м. в т.ч. 1 поверх - 2,60 (два цілих шість десятих) кв.м. 2 поверх - 1,07кв.м,. 3 поверх 43,50 кв.м. підвал - 0,23 (двадцять три соті) кв.м. згідно з викопіюванням поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору;
Об'єкт належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація" (п. 2.4. Договору).
Згідно з п. 3.1. Договору за користування об'єктом оренди ОРЕНДАР сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженою рішенням Київради від "22" вересня 2011 р. № 34/6250. Розмір орендної плати згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору за серпень 2012р. становить:
- 27 грн. 45 коп. за 1 кв.м орендованої площі, що складає:
- 1301 грн. 16 коп. одна тисяча триста одна грн. 16 коп.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору крім орендної плати ОРЕНДАР сплачує:
- компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою на якій розташований об'єкт оренди, яка за серпень 2012р. складає: 47 грн. 72 коп. на місяць сорок сім грн. 72 коп.
Згідно з п. 3.6. Договору орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачується ОРЕНДАРЕМ на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) (надалі-підприємство)
КП "Київжитлоспецексплуатаиія" 01034 м. Київ вул. Вололпмпрська, 51-а р/р 2600067759 у АБ "Укргазбаик" м. Києва МФО 320478 Код ЄДРПОУ 03366500 Св. ПДВ № 39071463 ІПИ 033665026594
починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства є дата підписання Сторонами акта приймання- передачі при поверненні об'єкта оренди ОРЕНДОДАВЦЕВІ.
Орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачуються ОРЕНДАРЕМ незалежно від наслідків господарської діяльності ОРЕНДАРЯ щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця (п. 3.7. Договору).
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що ОРЕНДАР зобов'язаний вносити орендні платежі (орендну плату та компенсацію витрат підприємства) своєчасно і в повному обсязі.
10.09.2012 року на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі нерухомого майна.
Суду не надано жодних доказів повернення об'єкту оренди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем за період з 02.01.2016р. по 07.12.2016р. виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 31 094,65 грн., а 01.01.2016р. по 07.12.2016 року виникла заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди в розмірі 1 349,04 грн. На підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що орендодавець взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування об'єкт оренди на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача орендну плату в розмірі 31 094,65 грн. (за період з 02.01.2016р. по 07.12.2016р.), та не компенсував витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди в розмірі 1 349,04 грн. (за період з 01.01.2016р. по 07.12.2016р.), в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість зі сплати вказаних сум.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 31 094,65 грн. (заборгованості з орендної плати) та 1 349,04 грн. (заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п.6.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 3 833,60 грн.
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів ОРЕНДАР сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 3 833,60 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 605,46 грн. (3% річних) та 2 334,89 грн. (інфляційних втрат).
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 605,46 грн. (3% річних) та 2 334,89 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03058, АДРЕСА_1) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) 31 094 (тридцять одну тисячу дев'яносто чотири) грн. 65 коп. - заборгованості з орендної плати, 1 349 (одну тисячу триста сорок дев'ять) грн. 04 коп. - заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, 3 833 (три тисячі вісімсот тридцять три) грн. 60 коп. - пені, 605 (шістсот п'ять) грн. 46 коп. - 3% річних, 2 334 (дві тисячі триста тридцять чотири) грн. 89 коп. - інфляційних втрат, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 31.03.2017 року.