ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.03.2017Справа №910/722/17
За позовомПублічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК" в особі Голови правління Кабана В.В.
доПублічного акціонерного товариства "Український професійний банк"
третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 2 Національний банк України
провизнання недійсним одностороннього правочину та визнання відсутнім права вчиняти дії
За зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства "Український професійний банк"
доПублічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК"
провизнання нікчемного правочину недійсним
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача (за первісним позовом):Дилюк Л.В. - представник за довіреністю;
від відповідача (за первісним позовом):Шабліовська В.В. - представник за довіреністю;
від третьої особи 1:Голік О.А. - представник за довіреністю; Герасименко Т.В. - представник за довіреністю;
від третьої особи-2:не з'явився.
Публічне акціонерне товариство "АПЕКС-БАНК" (далі - позивач за первісним позовом, ПАТ "АПЕКС-Банк") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" (далі - відповідач за первісним позовом, ПАТ "УПБ") про:
- визнання недійсним одностороннього правочину ПАТ "УПБ", оформленого повідомленням від 24.09.2015 року № 01-10/4983 ПАТ "УПБ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Пантіної Л.О. та Протоколом № 44 від 26.08.2015 року засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) ПАТ "УПБ" в частині визнання нікчемними Договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, що укладений між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АПЕКС-БАНК", Акту звірки від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 27.05.2015 року;
- визнання відсутнім права вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності Договору застави майнових прав № 30042015/97/ Z від 30.04.2015 року, що укладений між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АПЕКС-БАНК", Акту звірки від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 27.05.2015 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 р. порушено провадження у справі № 910/722/17, розгляд справи призначено на 24.02.2017 р.
Представник позивача наполягав на позові, надав усні та письмові пояснення по справі.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.02.2017 року позов не визнавав. Згідно ст. 27 ГПК України звернувся з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третіх особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України (надалі - НБУ), оскільки вважає, що рішення у даній справі вплине на права та обов'язки вказаних осіб, що обумовлено наступним:
- під час здійснення процедури ліквідації, неплатоспроможні банки керуються положеннями чинного законодавства України, а також рішеннями та розпорядженнями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Так як формуючи висновок щодо нікчемності правочину Уповноважена особа керувалася нормами спеціального закону та нормативно правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- як вбачається зі змісту позовних вимог, нікчемний правочин було укладено під час дії обмежень, встановлених НБУ, зокрема Постановою Правління НБУ №293/БТ від 30.04.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку.
Керуючись ст. ст. 27, 33, 34, 43, ГПК України, суд вирішив за необхідне задовольнити дане клопотання, а саме:
1. залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа 1);
2. залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України (далі - третя особа 2).
Крім того, відповідач звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строку розгляду спору додатково на 15 днів відповідно до ст. 69 ГПК України.
З метою усунення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, суд задовольнив клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору додатково на 15 днів та відклав розгляд справи № 910/722/17 на 17.03.2017 року.
Судом, з урахуванням клопотання першої третьої особи, відповідно до вимог статті 129 Конституції України та статті 4-4 ГПК України забезпечено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними заходами, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання згідно вимог статті 81-1 ГПК України.
До початку розгляду спору по суті, відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою.
Відповідно до приписів ст. 60 ГПК України зустрічна позовна заява буде розглянута судом за загальними правилами подання позовів, за наслідком якої буде винесена відповідна ухвала.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте надав клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідач проти позову заперечував, надав усні пояснення по справі.
Перша третя особа підтримала доводи відповідача, надала письмові пояснення по справі.
Друга третя особа в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
З метою усунення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, враховуючи неявку в судове засідання представників позивача та другої третьої особи, що перешкоджає розгляду спору по суті, суд відклав розгляд справи на 28.03.2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 року судом прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про визнання нікчемного правочину недійсним.
У судовому засіданні 28.03.2017 року представник позивача за первісним позовом наполягав на задоволенні позовних вимог, заявлених у первісному позові та заперечував проти задоволення зустрічного позову. 27.03.2017 року через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про витребування доказів, а саме:
- оригіналу наказу № 26/ТА від 29.05.2015 року про створення комісії ПАТ "Український професійний банк" з перевірки договорів (інших правочинів);
- оригіналу протоколу комісії ПАТ "Український професійний банк" з перевірки договорів (інших правочинів) про перевірку договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, що укладений між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АПЕКС-БАНК".
Представник відповідача за первісним позовом звернувся до суду із клопотанням про долучення документів до матеріалів справи та із клопотанням, в якому визначив перелік додаткових угод до договору застави, які будуть визнані недійсними у разі задоволення судом зустрічного позову.
Представники першої третьої особи у судовому засіданні надали усні пояснення по суті первісного та зустрічного позовів.
Представник другої третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши у судовому засіданні 28.03.2017 року клопотання позивача за первісним позовом про витребування доказів суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на те, що 17.03.2017 року відповідачем за первісним позовом було долучено до матеріалів справи документи, зокрема й завірену копію наказу № 26/ТА від 29.05.2015 року та Витяг з Протоколу засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) № 44 від 26.08.2015 року.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі фактичних даних для вирішення спору по суті.
В судовому засіданні 28.03.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
На підставі Постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015 року № 348 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український Професійний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015 року № 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29.05.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці до 28.08.2015 року включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" повідного професіонала з питань регулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Любов Олександрівну.
Наказом Тимчасової адміністрації № 26/ТА від 29.05.2015 року встановлено здійснити в ПАТ "УПБ" перевірку договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ" протягом одного року з дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів ( в тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим ч. 2 ст. 38 Закону України "СГВФО".
Відповідно до Постанови Правління НБУ № 562 від 28.08.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УПБ", Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 158 від 28.08.2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УПБ" вирішено припинити діяльність тимчасової адміністрації, відкликати всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "УПБ" у провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіної Л.О. 28.08.2015 року; розпочато процедуру ліквідації ПАТ "УПБ" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання, з 31.08.2015 року по 30.08.2016 року.
Як вбачається із первісної позовної заяви, 28.09.2015 року Публічне акціонерне товариство "АПЕКС-БАНК" отримало від ПАТ "УПБ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Пантіної Л.О. Повідомлення від 24.09.2015 року за вих. № 01-10/4983 про нікчемність Договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, Акту звірки від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 27.05.2015 року (далі - повідомлення про нікчемність).
Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача за первісним позовом, що односторонній правочин, який оформлений повідомленням про нікчемність та Протоколом № 44 не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки укладені між ПАТ "АПЕКС-БАНК" та ПАТ "УПБ" договори неправомірно визнані нікчемними, а саме:
- на момент вчинення Публічним акціонерним товариством "УПБ" одностороннього правочину про нікчемність були відсутні нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення;
- згідно положень статей 2, 37 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", право Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на перевірку правочинів не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто самого по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким;
- відповідачем не надано позивачу ніяких документів на підтвердження проведення належної перевірки договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.0 4.2015 року на предмет його нікчемності. Не надано документів, які б свідчили, що під час проведення перевірки правочинів було залучено до перевірки договорів фахових спеціалістів як передбачено пунктом 7 частиною 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- повідомлення про нікчемність правочину не містить копію протоколу № 44 комісії з перевірки договорів (інших правочинів) щодо перевірки договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством Український Професійний банк" та Публічним акціонерним товариством "АПЕКС-БАНК";
- відповідачем за первісним позовом у повідомленні про нікчемність не наведено в чому саме полягає порушення чинного законодавства України, які вимоги Національного банку України та внутрішню процедуру банку порушені, в повідомленні відсутні жодні посилання на порушення вимог законодавства під час укладання договору застави, зокрема закону України "Про банки і банківську діяльність";
- відповідачем у повідомленні про нікчемність не наведено причин, з яких договір застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, акт звірки від 26.05.2015, акт приймання передавання документів від 26.05.2015 року, акт приймання передавання документів від 27.05.2015 року мають ознаку нікчемного правочину;
- не вказано, в чому полягає прийняття Публічне акціонерним товариством "Український професійний банк" зобов'язань щодо забезпечення виконання грошових вимог в порядку іншому, ніж здійснення кредитування операції відповідно до закону України "Про банки і банківську діяльність";
- посилання відповідача у повідомленні про нікчемність правочину на частину 2 статті 215-ї Цивільного кодексу України не є належним обґрунтуванням нікчемності договору застави, адже вказана норма регламентує загальні підстави недійсності правочину;
- відповідачем за первісним позовом не наведено, які саме пункти договору застави встановлюють перевагу перед іншими кредиторами Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" та в чому саме ці переваги полягають порівно з іншими кредиторами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісний позов ПАТ "АПЕКС-БАНК" задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відносини пов'язані з виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків регулюється Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є спеціальним відносно інших законодавчих актів України щодо цих правовідносин.
Відповідно до п. 2 статті 1 вказаного закону, метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно ч. 3 ст. 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується.
Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
Фонд:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.
На виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 38 Закону України "СГВФО", п. 1.18 Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку" Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, № 2 від 05.07.2012 року (далі - Положення), зареєстроване у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 року за № 1581/21893, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", наказом № 26/ТА від 29.05.2015 року було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ", якою було здійснено перевірку усіх правочинів (договорів), укладених банком з іншими контрагентами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.
Під час здійснення перевірки було виявлено, що договір застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, з урахуванням усіх додаткових договорів до нього є нікчемним, оскільки при укладені даного договору було допущено ряд порушень норм чинного законодавства України, обмежень, встановлених Національним банком України, до того ж, було встановлено, що такий правочин має ознаки нікчемності, визначені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки направлений на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку.
Щодо тверджень позивача про те, що Повідомлення про нікчемність договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, що укладений між ПАТ "УПБ" та ПАТ "АПЕКС-БАНК", Акту звірки від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 26.05.2015 року, Акту приймання-передавання документів від 27.05.2015 року є одностороннім правочином, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, частиною 3 цієї статті визначено, що односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Однак, ані повідомлення про нікчемність, ані протокол засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) не створюють юридичних обов'язків для уповноваженої особи і не спрямовується на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Протокол засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) містить виклад обставин та відомості щодо наявності у договорі застави ознак нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", повідомлення ж про нікчемність взагалі має інформативний характер. Права і обов'язки сторін такого правочину в даному випадку, у тому числі щодо дій Уповноваженої особи встановлюються виключно Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відтак зазначені вище повідомлення та протокол не є односторонніми правочинними в розумінні Закону.
Суд також дійшов висновку про хибність тверджень позивача за первісним позовом стосовно того, що ", право Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на перевірку правочинів не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто самого по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким.
Оскільки положеннями статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки правочинів) чітко встановлено, що Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку, а протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Крім того, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації Фонд повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання правочину недійсним у судовому порядку не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.
При цьому, нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено дій, які необхідно вчинити уповноваженій особі, для визнання правочинів нікчемними. Правочин є нікчемним сам по собі, а не через те, що його необхідно визнати таким. Тобто Уповноважена особа не визнає правочин нікчемним, а лише виявляє або забезпечує таке виявлення та фіксує факт.
Що ж до посилань позивача за первісним позовом на необхідність направлення на його адресу Протоколу засідання комісії з перевірки договорів та інших документів суд вважає за необхідне зазначити наступне. Положення статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають обов'язок Уповноваженої особи направляти лише повідомлення про нікчемність, яке було отримано позивачем за первісним позовом. У свою чергу, позивачем за первісним позовом не було здійснено ніяких дій направлених на отримання додаткових інформації, документів, тощо. Більше того, на момент проведення перевірки та складання повідомлення про нікчемність правочину, зміст такого повідомлення не було врегульовано відповідним актом, тому, з огляду на вказані обставини, Уповноваженою особою було виконано повідомлення у довільній формі з посиланням на норму права, в результаті порушення якої комісія дійшла висновку про нікчемність договору застави та додаткових угод до нього.
Також, як на підставу недійсності повідомлення про нікчемність правочину та протоколу засідання комісії з перевірки договорів позивач за первісним позовом посилається на передчасність висновків комісії щодо нікчемності договору застави, оскільки на думку останнього, члени комісії не мають фахових знань у сфері юриспруденції, а отже не є компетентними у вирішенні потрібних питань. Разом з тим, у чинному законодавстві України відсутні вимоги щодо обов'язкової наявності у всіх членів комісії, які здійснюють перевірку договорів на предмет нікчемності юридичної освіти.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом не доведено наявності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого Повідомленням від 24.09.2015 року № 01-10/4983 ПАТ "УПБ" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Що до вимоги про визнання відсутнім права ПАТ "УПБ" вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договору застави майнових прав та додаткових договорів до нього суд дійшов наступних висновків.
На час звернення із первісним позовом до суду вказані правочини не було визнано недійсними, а лише повідомлено ПАТ "АПЕКС-БАНК" про те, що договір застави та додаткові договори до нього мають ознаки нікчемних договір на підставі положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Враховуючи, що Публічним акціонерним товариством "УПБ" у зустрічному позові заявлено вимогу про визнання нікчемних правочинів недійсними, тоді й право застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів напряму залежить від наслідків розгляду зустрічної позовної заяви.
було подано зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК" про визнання нікчемного правочину недійсним.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між ПАТ "АПЕКС-БАНК" та ПАТ "УПБ" договір застави має ознаки нікчемності правочину, що визначені нормами спеціального закону, зокрема ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб."
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Такий висновок викладений Вищим господарським судом України і у п. 18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому, коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 20.05.2015 у справі № 910/20569/14.
Крім того, відповідно до п. 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач (за зустрічним позовом) має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як вже зазначалося вище, під час перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ", було виявлено, що Договір застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 з урахуванням всіх додаткових договорів до нього є нікчемним, оскільки при його укладенні було допущено ряд порушень норм чинного законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України.
30.04.2015 року Правлінням Національного банку України було винесено Постанову № 293/БТ "Про віднесення Публічно акціонерного товариства "Український професійний банк до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", відповідно до якої було встановлено цілий ряд обмежень здійснення діяльності Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", зокрема було заборонено передавати в заставу активи банку. Підстави для прийняття Національним банком України Рішення "про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк до категорії проблемних" стало, у тому числі невиконання банком своїх грошових зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами банку щодо повернення депозитних вкладів, перерахування коштів, тощо, про що свідчили численні звернення вкладників та інших кредиторів банку до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, Верховної ради України.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банки зобов'язані перед провадити свою діяльність відповідно до вимог цього закону та інших нормативно-правових актів України.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", нормативно-правові акти Національного банку України - нормативно-правові акти, що видаються Національним банком України в межах його повноважень на виконання цього та інших законів України.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк видає нормативні нормативно-правові акти (розпорядчі акти). Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку вдаються у формі Постанови Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил що затверджується Постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили крім випадків, коли згідно із Законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з рахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти національного банку набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом не підлягають опублікуванню то доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку встановленому Національним банком.
Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності в порядку, встановленому цими актами. Акти національного банку можуть бути оскарженні відповідно до законодавства України.
Згідно з положеннями пункту 1.2. Інструкції Правління Національного банку України № 313 від 20.12.1995 року "Про порядок підготовки, ведення., реєстрації, надсилання та систематизації нормативних документів Національного банку України", нормативний акт Національного банку України - це офіційний документ, юридична форма правотворчої діяльності Національного банку України. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини межах банківської системи та містить у собі певні правила їх діяльності. Нормативний акт є обов'язковими для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій.
У зв'язку з тим, що за загальним правилом акти органів державного управління поділяють на нормативні та розпорядчі (індивідуальні акти), а відповідно до Закону України "Про національний банк України" Правління Національного банку України було наділено повноваженнями і видавало виключно нормативні акти, тоді постанова Правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року є саме нормативно-правовим актом, аналогічний висновок викладено у Постанові Вищого господарського суду України від 04.02.1016 року.
Таким чином, з урахуванням того, що Постанова правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 року містить гриф "Банківська таємниця", то така постанова є нормативно-правовим актом з обмеженим доступом і є обов'язковою для виконання.
Пунктом 7.9 Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженого Постановою правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346, передбачено, що банк з моменту отримання рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку або до визначеного терміну, укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, що укладені ним з клієнтами до моменту отримання рішення, виключно з рахуванням встановлених обмежень, в даному випадку з рахуванням обмежень, визначених Постановою правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 року "Про віднесення Публічно акціонерного товариства "Український Професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", зокрема: не передавати в забезпечення 3-м особам майно та активи банку.
Статтею 215 цивільного кодексу України передбачено, що недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (аналогічна правова позиція наведена в пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Положеннями частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що під час тимчасово адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Разом з тим, пунктом 2.3. Договору застави визначено право заставодержателя одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами також і у випадках, які не пов'язані з невиконання зобов'язання у встановлений строк, у тому числі випадку прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації.
Відповідно до п. 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори), неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що задоволення вимог кредиторів банку здійснюється за рахунок одержаних від реалізації майна банківської установи грошових коштів. Вказаною статтею визначено також черговість задоволення кредиторських вимог.
З огляду на наведене вище, суд погоджується із висновками позивача за зустрічним позовом про те, що укладений договір застави № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року та додаткові угоди до нього можуть призвести до позачергового задоволення грошових вимог ПАТ "АПЕКС-БАНК".
Поняття надання переваг чи пільг певному кредитору неплатоспроможного банку закріплено на законодавчому рівні в частині 8 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Так, під наданням переваг чи пільг окремим кредиторам законодавець розуміє укладення правочину (у тому числі договору), що спрямований на забезпечення виконання зобов'язань банку чи третіх осіб перед окремим кредитором, що вчинений (укладений) до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, а також укладення правочину (у тому числі договору), що спричиняє чи може спричинити зміну черговості задоволення вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку.
Таким чином, у зв'язку з тим, що Публічне акціонерне товариство "Український Професійний банк", дієздатність якого була обмежена Постановою правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 року незаконно передав Публічному акціонерному товариству "АПЕКС-БАНК" в заставу власні ліквідні активи, що в подальшому зумовило зміну черговості задоволення кредиторських вимог до неплатоспроможного банку, суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання первісного та зустрічного позову покладаються на Публічне акціонерне товариство "АПЕКС-БАНК".
На підставі викладеного та керуючись статями 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК" до Публічного акціонерного товариства "Український Професійний банк" про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання відсутнім права вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності правочинів відмовити.
2. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Український Професійний банк" до Публічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК" про визнання нікчемного правочину недійсним задовольнити.
3. Визнати недійсним нікчемний правочин, а саме Договір застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015 року, з урахуванням усіх додаткових договорів та додатків, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Публічним акціонерним товариством "АПЕКС-БАНК".
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК" (01014, м. Київ, вул. Печерська, 2/16; код ЄДРПОУ 36482677) на користь Публічного акціонерного товариства "Український Професійний банк" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15; код ЄДРПОУ 19019775) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 600, 00 грн. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 03.04.2017 р.
Суддя Ю.О. Підченко