04 квітня 2017 року Справа № 905/2406/16
Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Селіваненко В.П.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ", м. Мирноград,
на рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2016
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017
у справі № 905/2406/16
за позовом Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Краматорськ,
до товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ", м. Мирноград,
про стягнення 65 000,00 грн. штрафу та 65 000,00 грн. пені,
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ" (далі - ТОВ "ПСБ"), м. Мирноград,
до Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення), м. Краматорськ,
про визнання незаконним та скасування рішення.
Судове засідання проведено за участю представників:
Відділення - Кравченко О.К. предст. (дов. від 08.12.2016)
Товариства - Очеретько Є.О. предст. (дов. від 30.03.2017)
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства 65 000,00рн. штрафу та 65 000,00грн. пені внаслідок невиконання рішення адміністративної колегії Донецького обласного територіального відділення по справі № 01-26-64/2012 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 26.12.2012 № 117 (далі -Рішення АМК).
Товариство у зустрічному позові просило визнати незаконним та скасувати Рішення АМК, визнавши причини пропуску строку на звернення з позовом до суду поважними.
Рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2016 у справі № 905/2406/16 (суддя Кротінова О.В.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 (судді Агапов О.Л. - головуючий, Будко Н.В., Мартюхіна Н.О.) первісний позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість; у задоволенні зустрічного позову відмовлено з посиланням на пропуск Товариством присікального двомісячного строку на оскарження Рішення АМК у судовому порядку.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові акти зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Відділення просило судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:
- Рішенням АМК визнано, що у період протягом червня - вересня 2012 року Товариство у відповідності до частини другої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування "Димитров - Бердянськ" у межах схеми руху цього маршруту (від диспетчерського пункту м. Димитров до автостанції м. Бердянськ) із часткою 100%;
- Товариство, застосувавши при визначенні вартості квитка на проїзд від м. Димитров до м. Бердянськ за міжобласним автобусним маршрутом "Димитров - Бердянськ" завищений розмір тарифу 0,265 грн. за 1 км, застосувавши автостанційний збір при відсутності у місті атестованої автостанції та комісійний збір, що призвело до завищення вартості проїзду за міжобласним автобусним маршрутом загального користування, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та визначене частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом вчинення суб'єктом господарювання дій, які призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;
- за вказане порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 65 000,00грн.;
- у березні 2013 року Рішення АМК оскаржено Товариством до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства;
- постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2013, яка залишена без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013 та Вищого адміністративного суду України від 02.10.2014 позов Товариства задоволено;
- постановою Верховного Суду України від 29.03.2016 судові акти попередніх інстанцій в адміністративній справі скасовано, провадження у справі за позовом Товариства до Відділення про визнання протиправним та скасування Рішення АМК закрито. Постанову Верховного Суду України мотивовано прийняттям судових актів зі справи з порушенням установленої законом юрисдикції адміністративних судів;
- штраф у сумі 65 000,00грн. Товариством у добровільному порядку не сплачено;
- за невиконання Рішення АМК Відділенням нараховано до стягнення 65 000,00грн. пені за період з червня 2013 року по серпень 2016 включно з урахуванням законодавчого обмеження розміру нарахування пені.
Причиною виникнення спору за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства штрафу та пені, внаслідок невиконання Рішення АМК.
Причиною виникнення спору за зустрічним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Вирішуючи спори, пов'язані із зобов'язанням виконати рішення Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення або про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі такого рішення, господарським судам необхідно мати на увазі, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Однак господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України (пункт 21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій встановивши, що Товариством пропущено визначений Законом строк на оскарження Рішення АМК у судовому порядку, який є присікальним і відновленню не підлягає, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
У частині вирішення спору за первісним позовом, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових актів попередніх інстанцій зі справи з огляду на таке.
Відповідно до статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13 - 16 статті 50 Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до приписів статті 56 Закону:
- рішення органів Антимонопольного комітету України є обов'язковими до виконання (частина друга);
- особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу (частина третя);
- за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду (частина п'ята);
- у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку (частина сьома);
- суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного бюджету (частина дев'ята).
Нарахування та стягнення пені, передбаченої частиною п'ятою статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", має обов'язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування і в зв'язку з цим не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні статей 238, 239, 249 ГК України, які застосовуються саме на підставі рішення уповноваженого на це органу. Тому під час таких нарахування та стягнення не застосовуються строки, про які йдеться у статті 250 названого Кодексу.
У розгляді справи місцевим господарським судом за первісним позовом Товариством було заявлено про сплив позовної давності з посиланням, зокрема на приписи статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим Товариство просило відмовити у задоволенні позову Відділення.
Суди попередніх інстанцій, дослідивши заяву Товариства та відмовляючи у її задоволенні, виходили з того, що строк давності притягнення Товариства до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не сплинув, оскільки прийняття Рішення АМК відбулося у межах п'ятирічного строку з моменту вчинення Товариством порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення у справі.
Проте, судами помилково ототожнено поняття "позовної давності" у розумінні приписів статті 256 Цивільного кодексу України зі "строком давності притягнення до відповідальності" Товариства за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, який встановлений приписами статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Так, стаття 42 наведеного закону встановлює строки притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України, а не судом у вирішенні спору про стягнення у судовому порядку накладеного за рішенням органу Антимонопольного комітету України штрафу.
Питання ж наявності чи відсутності підстав вважати позовну давність для звернення з відповідним позовом до суду такою, що сплинула, вирішується у відповідності до приписів Цивільного кодексу, зокрема, статей 256, 257, 261, 266, 267 ЦК України.
Однак, ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не досліджувалося питання щодо наявності чи відсутності підстав вважати позовну давність для звернення з позовом до суду про стягнення пені та штрафу (внаслідок невиконання рішення АМК) у судовому порядку, такою що сплинула, наслідків її пропуску (якщо останнє мало місце), наявності чи відсутності поважних причин пропуску позовної давності.
За наведених обставин, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).
Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа в частині вирішення спору за первісним позовом має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір у переданій на новий розгляд частині відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 зі справи № 905/2406/16 скасувати в частині вирішення спору за первісним позовом Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до товариства з обмеженою відповідальністю "ПСБ" про стягнення 65 000,00 грн. штрафу та 65 000,00 грн. пені.
Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
3. У решті рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 зі справи № 905/2406/16 залишити без змін.
Суддя В. Палій
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко