79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" березня 2017 р. Справа № 914/2851/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т.Б.
судді Бойко С.М.
ОСОБА_1
при секретарі Борщ І.О.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2 (представник за довіреністю)
від відповідача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” від 06.02.2017 року вих. № 14/4-45
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.01.2017р. про припинення провадження (суддя О.М. Блавацька - Калінська)
у справі № 914/2851/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Державного комунального підприємства “Стебниктеплокомуненерго”, м.Стебник Львівської області
про: стягнення 46 524,69 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.01.2017 року у справі № 914/2851/16 провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Державного комунального підприємства “Стебниктеплокомуненерго” про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення умов договору купівлі-продажу природного газу № 2207/15-КП-21 від 15.12.2014 у розмір 46 524,69 грн. - припинено.
Ухвала мотивована тим, що на момент звернення із позовом до суду (09.11.2016 року) у позивача існувало право вимоги до відповідача з приводу стягнення пені, інфляційних втрати та 3% річних за несвоєчасну оплату спожитого у 2015 році природного газу, однак таке право скасовано під час провадження у справі, у зв'язку з набуттям Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" чинності. Відтак предмет спору на момент прийняття ухвали відсутній, а тому провадження у справі необхідно припинити згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.
В апеляційній скарзі позивач просить дану ухвалу скасувати і прийняти рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до даних правовідносин є неправомірним. Оскільки на даний час реєстр підприємств не сформований Кабінетом Міністрів України, а відтак відповідач не включений до Реєстру, списання заборгованості є неправомірним, а припинення провадження у справі незаконним.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, ухвалу господарського суду - скасувати і справу передати на розгляд до місцевого господарського суду з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та Державним комунальним підприємством “Стебниктеплокомуненерго” (покупець) укладено договір №2207/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “НАК “Нафтогаз України” за кодом, згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Додатковими угодами до договору, а саме: №1 від 10.02.2015 р., №2 від 10.03.2015р., №3 від 15.04.2015 р. , № 4 від 15.05.2015 р., № 5 від 30.06.2015 р., № 6 від 20.07.2015 р., №7 від 15.10.2015 р., №8 від 22.10.2015 р., №9 від 02.11.2015 р. та №10 від 25.11.2015 р. внесено зміни до договору купівлі-продажу природного газу в п.5 договору “Ціна газу”, п.3 “Порядок та умови передачі газу” та п.6 “Порядок та умови проведення розрахунків”.
Відповідно до пункту 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).
Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ, обсягом до 124,3 тис. куб.м., в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку, передбаченого договором.
Продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п.3.1, 3.3 договору).
Пунктом 5.5. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
На виконання умов договору, позивач протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 286 925,53 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р., 28.02.2015р., 31.03.2015 р., 30.04.2015 р., 31.10.2015 р., 30.11.2015 р., 31.12.2015 р. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.
Відповідно до абз. 1 п. 6.1. договору та додаткової угоди №9 від 02.11.2015 р. оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно), наступного за місяцем поставки газу.
Приписами розділу 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Відповідач розрахувався за поставлений природний газ у повному обсязі, але з порушенням встановленого договором строку, в зв'язку з чим, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору, позивач нарахував відповідачу пеню за загальний період прострочення з 15.02.2014 по 27.01.2015 в розмірі 22641,29 грн., 22 469,91 грн. - втрат від інфляційних процесів та 1 413,49 грн. - 3 % річних, що є предметом позову. Підставою позову є неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ у 2015р.
Відтак, предметом спору у даній справі є пеня, інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий в період з січня-квітня та жовтня-грудня 2015 року природний газ; вказана заборгованість погашена відповідачем у повному обсязі 28.01.2016 р. (останній платіж).
Крім того, встановлено, що 30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VІІІ від 03.11.2016 року.
Дія вказаного Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст.2 Закону).
Відповідно до ч.3 ст.7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Беручи до увагу наведене вище положення Закону, місцевий господарський суд припинив провадження у даній справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, зважаючи на наступне:
Згідно з ст.1 ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості.
Зокрема, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 1 липня 2016 року (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).
Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості.
Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.
Як зазначалось вище, згідно з ч.3 ст.7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Однак, колегія суддів дійшла висновку, що для списання неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, передбаченому зазначеним вище Законом, відповідач повинен набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Колегією суддів встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21 лютого 2017 року затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром.
У відповідності до п.п.1, 3 вказаного Порядку останній визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Реєстр формується з метою забезпечення збирання, накопичення, обробки, захисту, обліку та надання інформації про теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону.
Поряд з тим, пунктом 14 Порядку передбачено, що у реєстрі зазначаються, зокрема, такі дані про підприємство: обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року.
Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості чи подання документів, визначених ч.2 ст.3 Закону, для включення підприємства до такого реєстру. Більше того, станом на момент винесення оскаржуваної ухвали, як і станом на час перегляду ухвали у апеляційному суді, такий реєстр Мінрегіоном не сформовано, а відтак, і не прийнято керівником Мінрегіону або уповноваженою ним посадовою особою рішення про включення підприємства відповідача до такого реєстру.
Проаналізувавши положення ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», колегія суддів дійшла висновку, що вказаним законом не встановлено порядку та строків списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, про яке йде мова у ч.3 ст.7 Закону. Поряд з цим, у Законі відсутні норми, які б передбачали автоматичне списання зазначених нарахувань, яке б реалізовувалось самим лише набранням чинності такого Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» на заборгованість, яка погашена до набрання чинності вказаним Законом.
Відтак, враховуючи положення ч.3 ст.7 ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» пеня, відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані відповідачу на суму заборгованості, погашену до набрання чинності вказаним Законом (останній платіж здійснено 28 січня 2016 року), стягнення яких є предметом даного спору, можуть бути списані за відповідною процедурою врегулювання заборгованості.
Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про припинення провадження у справі, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.
Положеннями пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі не зазначив, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати, стягнення яких є предметом даного позову, списані позивачем на користь відповідача та не встановив наявність чи відсутність між сторонами справи неврегульованих питань по предмету спору.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження списання позивачем зазначених сум відповідно до приписів ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Колегією суддів встановлено, що сторони не узгодили між собою питання, пов'язані зі списанням сум пені, інфляційних втрат та процентів річних, стягнення яких є предметом даного позову.
Слід зазначити, що набрання чинності ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який передбачає можливість списання пені, відсотків річних та інфляційних втрат, не свідчить про відсутність предмету спору щодо стягнення таких нарахувань, однак, за певних умов, може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
З огляду на вказане, висновок місцевого господарського суду про можливість припинення провадження у справі №914/2851/16 на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, є помилковим, відтак, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 23.01.2017 року у справі №914/2851/16 про припинення провадження у справі та передачі справи на розгляд до Господарського суду Львівської області.
Щодо вимог апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Національна компанія «Нафтогаз України» про прийняття рішення апеляційним господарським судом про задоволення позовних вимог в повному обсязі, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до ч.7 ст.106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про припинення провадження у справі справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
З огляду на наведене, справу №914/2851/16 слід направити до суду першої інстанції для розгляду по суті, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна компанія «Нафтогаз України» - задоволити частково.
Щодо судового збору, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно з п.4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111 13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.
Керуючись ст.ст. 101, 102, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” від 06.02.2017 року вих. № 14/4-45 - задоволити частково.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.01.2017 року у справі №914/2851/16 - скасувати.
Справу № 914/2851/16 передати на розгляд Господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено 03.04.17 року.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Якімець Г.Г.